УкрРус

На межі: сім’ї з дев’ятьма дітьми пропонують оселитися в руїнах

Багатодітна сім’я Надії Фень, яка проживає у селі Карпилівці Ківерцівського району, понад 20 років чекає на житло. Його обіцяв виділити цуманський лісгосп, де працювала жінка до декрету.

Про це йдеться в матеріалі газети Волинські новини №17 від 26 травня 2016 року.

Тепер для дев’ятьох дітей пропонують облаштувати житло в селі Кадищі. У цьому приміщенні кілька років тому вибухнув газ, внаслідок чого тут немає ні вікон, ні дверей. Лишилися тільки купи каміння та понівечені стіни. Окрім того, до найближчої школи дітям звідси діставатися дуже складно.

Вивчає житлове питання Надії Фень депутат Волинської обласної ради від політичної партії «Українське Об’єд­нання Патріотів – УКРОП» Олександр Омельчук, до якого жінка й звернулася по допомогу. Із ним ми їдемо до Надії.

Для любові семеро дітей – не перепона ­

На подвір’ї у Фенів – чисто та затишно. На величезній гойдалці – мама з найменшими дітьми. Деякі бавляться поруч. Немає ні гамору, ні криків.

Хата, в якій нині мешкають, – знайомих. Тут Надія з дітьми живе вже 20 років. Площа будинку – 54 квадратні метри, вбиральня надворі. Ванна кімната дуже маленька. Її облаштували в хаті. Опалюють дім дровами. Кімнати тут практично всі прохідні. Меблів – обмаль. Діти сплять по двоє на ліжках. На кухні їдять по черзі.Надія показує, що недавно постелили ковролін, адже підлога практично відсутня.

Будь-коли господарі можуть попросити звідси виселитися. А якщо й не вони, то своє право власності неодмінно заявлять їхні дорослі сини чи доньки.Надія розлучилася з чоловіком сім років тому. Від цього шлюбу жінка має сімох дітей. Вони кажуть, що рідний батько навідується до них украй рідко. А татом тепер вважають другого чоловіка Надії – Тараса, з яким жінка живе уже чотири роки в громадянському шлюбі. Познайомилися вони на сезонних заробітках у Польщі.«Тарас не відходив від мене ні на крок, – пригадує Надія. – Сказала йому відразу, що в мене семеро дітей. Але це його не злякало. Приїхав зі мною в Україну. Його мама, звичайно ж, була шокована, дізнав­шись, кого син збирається привести їй у невістки. Тарас був ще хлопцем-холостяком, як ми познайомилися. Окрім того, він молодший за мене на три роки і три дні. З мамою чоловіка в нас чудові стосунки. Їздимо до його батьків у гості, вони – до нас. Тарас часом жартує і каже, що мама мене любить більше, аніж його».

Про своїх діток Надія розповідає з величезною любов’ю.Найстарша – 20-річна Аня – вже створила сім’ю, має трирічну донеч­ку та п’ятимісячного сина. Разом з чоловіком та малюками живуть у цій же хаті. Саме Аня лишається за головну господиню, коли Надія з Тарасом їдуть підзаробляти до Польщі. Іншого виходу просто немає. У Карпилівці з роботою важко. До слова, в цьому селі живе найбільше багатодітних сімей на Волині. А тому в садочок тут потрапити практично нереально, навіть якщо написати заяву наступного дня після народження дитини.

«Цьогоріч маємо випускницю – Світлану, – розповідає Надія. – Наступним школу закінчить Андрій. Володимир – семикласник, Яна завершує навчання у молодшій школі, Вікторія – другий клас. На осінь готуємо до першого класу Мар’яну».

Із Тарасом Надія має двох діток – Назарчика, якому три роки, та півторарічну Карину.«Назарчик хворіє на гідроцефалію, має інвалідність, – каже Надія. – У мене дуже важкі були ці пологи, дитину довелося тягнути... Синочок пережив уже чотири операції, сім наркозів». Тарас додає, що Назар­чика оперували в Інституті нейрохірургії у Києві. Лікування – дороге.

Батьки пригадують, що стукали тоді у всі двері, аби зібрати гроші на операцію для дитини.

«Значну суму довелося позичати у знайомого під відсотки. Позичили, коли долар був по вісім гривень, а віддавали, коли валюта вже зросла утричі...» – розповідає мати.

Надія і Тарас кажуть, що соціальні служби до них не навідуються. Колись один раз дали тільки гуманітарну допомогу. Своїми силами намагаються дати дітям усе найнеобхідніше. Обробляють город, тримають господарство.

«На місяць більш як мішок борошна йде, мішка цукру вистачає на півтора-два місяці», – зазначає Надія.

Замість квартири виділяють руїни

Двадцять років тому Надія написала заяву на отримання помешкання за місцем роботи – в цуманський лісгосп. Заяву до розгляду прийняли і житло виділити пообіцяли. Однак, зі слів Надії, коли вже мала б підійти її черга на отримання житла, повідомили, що її заява начебто кудись зникла. Куди саме – ніхто не пояснював.

«У нас на підприємстві для працівників, які тут довго, надають квартири, – провадить Надія Фень. – Щодо житла я зверталася в Київ, писала звернення до міністрів уряду Тимошенко. Проте це не допомогло. Пропонували селитися у розвалену хату в Берестянах. Але там і дах провалений, і підлога зірвана. Другий варіант, який розглядали, – це півтораповерхова будівля поблизу клубу в Цумані. Я зраділа, коли нам запропонували це помешкання. Місця там вдосталь. А діти ж ростуть, хочуть мати свої кімнати. Думала, що спочатку зробимо косметичний ремонт, а далі по кімнаті доводитимемо до ладу. Планували і відразу перебратися. Але тепер кажуть, що ця будівля аварійна. Хоча на першому поверсі там працює аптека та продають гуманітарку».Ми приїхали у Цумань. Двері в цю будівлю відчинені. Усередині – сяк-так складені дошки. В одному з приміщень хаотично розкидані документи. Кажуть, що саме тут колись був архів лісгоспу. Аптека та магазин, де продають секонд-хенд, тут, схоже, напівлегально. На момент нашого приїзду вони були вже зачинені. Зауважимо, що вивісок закладів торгівлі – жодних. У файлику на дверях до них – лише графік роботи. Якась жіночка, яка перебувала у цій будівлі, на наше питання відповіла, що аптека працює тільки до 13:00.

У Кадищах, де, власне, і пропонують зараз поселитися Надії і Тарасу з дітьми – ще жахливіше. Сказати, що це квартира, просто не повертається язик. Бо все, що від неї лишилося в результаті газового вибуху, – це фактично руїни. Але лісгосп каже, за словами Надії, що можна вже селитися. Жодних документів на ці руїни сім’ї не дають. Натомість лісгосп підготував лист до БТІ такого змісту: «Державне підприємство «Цуманське лісове господарство» просить вас виготовити технічні паспорти на квартиру №5 (загальна площа 43 квадратних метри, житлова площа 20 квадратних метрів) та однокімнатну квартиру №6 (загальна площа 28 квадратних метрів, житлова площа 17 квадратних метрів) восьмиквартирного житлового будинку в селі Кадищі Ківерцівського району, що перебуває на балансі державного підприємтсва «Цуманське лісове господарство» на праві повного господарського відання. Оплата наданих послуг здійснюється за рахунок квартиронаймача». Це єдиний папірець, який наразі може начебто довести, що Надія Фень має право на користування цим житлом.

Депутат облради (фракція «УК­РОП») Олександр Омельчук після побаченого каже, що не розуміє, як можна багатодітній сім’ї пропонувати переїхати у квартиру, від якої фактично нічого не лишилося. Аби детальніше розібратися в ситуації, укропівець підготував звернення до керівництва «Цуманського лісо­вого господарства», обласного управління лісового та мисливського господарства, Ківерцівської райдержадміністрації та облдержадміністрації.

Допоки ж нюанси цієї справи з’ясовуватимемо, сім’я і далі мешкатиме в чужій хаті. І вечорами, зібравшись гуртом на подвір’ї після важкого дня, вони мріятимуть про те, що чиновники колись змилуються, що в них буде гарна простора оселя. Своя.

Довідка. «НА МЕЖІ» – новий соці­аль­но-інформаційний проект

Інформаційне агентство Волинські Новини у партнерстві з Волинською обласною регіональною організацією політичної партії «Українське Об’єднання Патріотів – УКРОП» . Спільно з депутатами від УКРОПу ми відвідаємо соціальні заклади області, які потребують реконструкції, добудови чи перепрофілювання. Ми покажемо чиновникам, у яких умовах навчаються наші діти. Ми запитаємо у влади, чому так відбувається і як можна розв’язати ці проблеми.

Ми поїдемо туди, де освіта, медицина, спорт та культура перебувають на межі – на межі розуміння, на межі терпцю громади, ба навіть на межі безпеки для життя.

Якщо у вашому селі чи місті є школа, дитячий садочок, амбулаторія, ФАП, клуб у неза­до­вільному стані, якщо ви втомилися оббивати пороги органів влади, розповідаючи про ці проблеми, зателефонуйте:

волинський УКРОП – (099) 637-14-15, редакція – (068) 816-90-46, (066) 342-23-22.

Наши блоги