УкрРус

На Тернопільщині розпочалось масове збирання маслюків

  • На Тернопільщині розпочалось масове збирання маслюків

- Галю, ану ходи сюди. Дивись, яке чудо в багажнику. – Біля магазину «Прогрес» у Тернополі літній чоловік показує на відкритий багажник білого буса «Фіат Добло». Всередині – насипом – гриби.

- Ще такого чуда не бачила, скільки живу! - промовляє пані Галина, яка підійшла до машини і дивиться на гриби. - Щоб у травні вже маслюки були, і такі файні – один в один, ніколи би не повірила, - не перестає дивуватися жінка.

- Нема порядку ніде – ні в політиці, ні в природі. Все переплуталося, догори дригом. Але най там, то ще не є зле, хай ростуть гриби хоч і в січні, може будемо, як в Африці жити і за газ менше платити станемо, - коментує побачене пенсіонер, звертаючись до своєї дружини.

Поряд стоїть, усміхаючись, 50-річний Володимир Задерей із села Вербовець Лановецького району, власник автівки з грибами.

- Ми і самі дивувалися, коли ще на Великдень люди почали говорити, що ніби пішли маслята. Я не вірив цьому. Бо знаю, що їхня пора – вересень-жовтень. Але коли побачив, що люди відрами з лісу несуть гриби, то самі пішли з дружиною Любою у соснову посадку. А там, на горбі, за селом, серед соснини, побачили, що дійсно, маслята –як цвяшки: ні тобі хробачка, ні глині, молоденькі, тверденькі. То назбирали два відра і ще один пакет за пару годин. Вдома позакручували вже з двадцять літрів. То вчора Люба каже, їдь до Тернополя, вези гриби, може хто купить, та й на останній дзвоник на обід підсмажуть собі грибочків. І, знаєте, купляють. Ото, десь з п’ять кілограмів лишилося, решта все розкупили, мав сім відер. Я сюди, до «Прогресу» приїжджаю у вівторок, п’ятницю і неділю. Городину привожу, молоко, сир, сметану. А то свиню колись-то забили, то чвертку привозив, все продав зразу. А нинька торгую ще й грибами. По 25 гриваків продаю. І нічого, дякувати Богу, йде помаленьку торгівля, - розповідає Володимир Задерей.

Чоловік каже, що найбільше маслюків біля Верхівців, Пахині та Карначівки.

- Туди вже Тернопіль рванув, з мотриси злазять - і в ліс, а тоді, коли електричка з Ланівців повертається, вже їдуть назад, до Тернополя. Ми переважно маслюки не сушимо, бо вони як зсохнуться, то ніц не буде. А так – смажимо, чи закручуємо на зиму, мені навіть мариновані більше смакують… - каже пан Володимир.

Розповідає, що на Лановеччині маслюків найбільше у молодих посадках, серед хвойних галявин, на вирубках, на узбіччі лісових доріг. Запитую, чи не боїться вибрати неїстивний гриб, що маскується «під маслюка».

- А чого тут боятися? Маслюк є маслюк – капелюшки у суху погоду трохи блищать і клейкі, а в сиру - стають слизькими на дотик і як слимак. Капелюшок на нижній стороні у молодих маслюків має жовтувато-білу плівку, яка тріскає у великих маслюків і залишає на ніжці клейке кільце з кусочків тої плівки. Щоб маслюки були смачнішими, ми все з Любою, як приходимо з лісу, акуратно відриваємо ті слизькі плівки з капелюшка, бо інакше буде гіркота. А чистити їх зовсім легко, просто перед цим розстеляємо на папіндеці, кладемо у тінь і вони до години так, ніби прив’ялюються. Тоді – замочуємо на півгодини в чистій, підсоленій воді, полощемо і варимо. Люба все чомусь варить два рази по хвилин сорок, щораз міняє воду. І нічого, слава Богу, ніхто не отруївся. Та і як можна маслятами отруїтися? Я кажу, вже ті відварені гриби можна і в пакет перекинути і - в морозилку. Щоб коли треба – витягнути, чи просто засмажити в сметані. Але для мене, я вже казав, найсмачніші – мариновані. Спочатку ми з Любою стерилізуємо банки. Два рази робимо це. Перший раз перед тим, як закладаємо маслята у банку. Другий раз – коли вже банки наповнені і стоять у баняку з водою, яка кипить. Тоді, як добре прокип’ятимо, витягуємо банки, закручуємо, перевертаємо вниз головою і залишаємо на три дні, закутавши їх у рушник чи шмаття. Воно то все своє дає – ще така стерилізація там, під тими рушниками-шматами теж собі продовжується. Ага, мало не забув, до маслюків у банках добавляємо сіль, перець, трішки оцту, хто любить – то і часничок, то все – за смаком, як на чий смак. Головне, щоб смакувало. Правда, моя Люба ще готує сницлі-котлети з маслят. То бабранина трохи, але смакота! Я бачив, як то жінка робить, та до того не лізу. Так во, вона відділяє капелюшки від ніжок маслят і збиває кілька яєць, додає солі, перцю, робить такий кляр і туди опускає капелюшок гриба. Тоді то все викладає на пательню, нагріту з олією, і обжарює, щоб вони стали золотистими. І все – страва готова. Але вона мені смакує більше гарячою, хоча і холодні маслюкові сницлі теж смачні, особливо до холодного пива. Але не змішуйте з горілкою. Бо маслюки цього не люблять. Та й шлунок – також, - сміється пан Володимир.

- Перепрошую, пане, ви продаєте гриби, чи тільки розповідаєте про них? - розмову делікатно перебиває жіночка-покупець.

- Та ви що, я і розповідаю, і продаю. Багато не прошу, дешевше, як в магазині шампіньйони, вирощені у мішках чи підвалах, а тут - все натуральне – 25 гривень за кілограм.

– Дайте мені два кілограми. - жінка віддає купюру із Грушевським. Пан Володимир акуратно пересипає вербовецькі маслюки у пакет.

Грибний сезон Володимира Задерея поступово стає все більш фінансово привабливим, що, зрозуміло, приємно і для нього, і для його дружини Люби, яка там, у Вербівці, за понад 50 кілометрів від Тернополя, чекає Володимира. Здорового і з готівкою за наторговані маслята, які разом збирали вчора там, у соснині, що за селом.

Наши блоги