Поділ меж довів до межі: чому демаркація кордону у Ветлах лякає місцевих

Ось уже понад три місяці у прикордонному селі Ветли Любешівського району . Жили собі у мирі та злагоді, аж у 20-х числах січня 2016 року сусіди-білоруси почали вирубувати дерева на українському боці. Ґвалт не обійшовся без наслідків, білоруська сторона та в лютому повернула 79 дерев представникам Любешівського лісомисливського господарства.

Утім, на цьому катавасія з процесом розмежування кордону не завершилася. Адже на кону – прісна вода, яку . Оскільки селяни налаштовані рішуче та навіть готові перекривати дороги, у місцеві ліси, як вони стверджують, підтягнули бійців Національної гвардії.

Втім, як завжди це буває, градус температури можна було знизити, якби , яким чином відбувався процес демаркації кордону, показала би актуальні карти та пояснила б, чому ухвалили саме таке рішення. Проте, схоже, до крайнього північного села Волині бажання їхати є не у всіх. З’ясувати, що ж коїться на кордоні, та почути селян 25 травня у Ветли приїхав радник голови Волинської обласної ради та депутат облради від партії «Українське об'єднання патріотів – УКРОП» .

КРАЙ СВІТУ

Село Ветли розташоване на півночі Волині, у Любешівському районі. Населений пункт старий, заснований ще у 14 столітті, в минулому був містечком та навіть мав магдебурзьке право. Тут проживає близько 1800 людей. За радянських часів до села можна було дістатися маленьким літачком. Нині сюди легко доїхати на авто, є гарна школа, сучасна амбулаторія та клуб. Роботу тут можна знайти у прикордонному пункті або пожежному відділенні.

«Кажуть, що ми в кінці світу живемо, але ми раді цьому», – жартують про своє село місцеві.

Бо ж головна перлина для них – це навколишня природа. Лише у Ветлах є шість озер та річка. Кажуть, коли до них приїжджають з-за кордону, то щиро заздрять такому багатству. Мовляв, маєте прісну воду, а саме за неї за кілька десятків років будуть воювати.

Серед водойм головна перлина – озеро Біле. Тут відпочивають туристи зі всієї України. Насичена гліцерином та залізом чиста вода серед незайманого лісу приваблює шукачів екологічного відпочинку та оздоровлення.ПОДІЛИЛИ ПО ВОДІ

Нині Біле поділене на три частини. Третина належить Білорусі. Третина - сільській раді Великої Глуші. А решта – селу Ветли. Від озера пролягає Жирівський канал. Він потрібен для того, аби спускати воду із озера, коли воно перенасичене, проводити меліорацію. Пізніше навколо Жирівського каналу вирили ще два – так званий північний та південний. Як стверджують місцеві, кордон між Білоруссю та Україною ішов саме Жирівським каналом. Північний канал був повністю на території Білорусі, південний – на території України. Одначе після демаркації кордону усі три канали відійшли у відання сусідньої держави. Окрім цього, шлюз спуску води на озері Білому контролює білоруська сторона. Свого часу, стверджують селяни, він також належав Україні.

«Люди занепокоєні тим, що нам, можливо, загрожує екологічна катастрофа. Адже Жирівський канал приєднаний до Білого озера. Далі він впадає у Дніпро-Бузький канал. Попри те, що документального підтвердження немає, є інформація, що у Білорусі викопане велике водосховище. Звісно, що сьогодні-завтра озеро Біле внаслідок цього обміліти не може, втім зрозуміло, що водосховище потрібно за рахунок чогось наповнювати. Коли ж наслідки стануть очевидні й почнуть бити на сполох, запитають, де було наше керівництво, так як ми зараз питаємо, хто віддав територію», – пояснює свою позицію сільська голова Ветлів Любов Павлік.Виборна розуміє, що її посада не така висока, аби брати участь у міжнародних угодах, втім, поставити до відома місцеву громаду, що робиться з землею, озерами та лісами, на яких споконвіку господарювали селяни, було би варто. Тобто надати копії усіх протоколів та затверджені карти.

«Якби з місцевою громадою одразу налагодили діалог представники виконавчої влади, то загострення конфлікту, накручування, домислів не було б. В іншому випадку у людей з'являється відчуття, ніби від них щось приховують. Уся біда від того, що чиновники зачиняються від громади у кабінетах, а не йдуть на діалог», – зазначає голова фракції «УКРОП» у Волинській обласній раді Вячеслав Рубльов.

ЧОГО БОЯТЬСЯ СЕЛЯНИ

Аби заспокоїтися, що ніякої катастрофи не станеться, селяни просять письмового підтвердження від екологічної інспекції. Зверталася сільська голова і до Президента України та Кабінету Міністрів. Проте поки що місцеві наштовхуються на байдужість. Втім ідеться про справу ДЕРЖАВНОГО масштабу, а не проблему провінції.

«У свій бік чуємо багато негативних слів із боку влади, мовляв, ми соромимо Україну та спричиняємо міжнародний скандал. Але чи не зацікавлена більш влада надати нам документи, які ми просимо, а саме – протоколи засідання демаркаційної комісії, описи, карти? Люди зараз налаштовані дуже рішуче, готові перекривати дороги. Для того аби їх зупинити, мені потрібно надати інформацію, що відбулося, як проходить кордон. Якщо територія відійшла, то нам залишиться грішити на людей, які несерйозно, на нашу думку, поставилися до демаркації кордону», – пояснює свою позицію представниця сільської громади Любов Павлік.

У Ветлах – багато мобілізованих чоловіків. Один із місцевих тяжко поранений у боях на сході. Втім, дивуються, на малій батьківщині теж коїться казна-що.

«Мій син воює два роки. А ми чому землю віддаємо просто так? Куди вони повернуться? У пустелю?» – обурюється місцева жителька Лідія Тазіна.

Селянин Дмитро Лінік каже, що нині страшно і в ліс зайти по гриби та ягоди, адже там можуть бути військові.

ЩО ГОВОРЯТЬ ДОКУМЕНТИ

Волинська обласна рада в особі голови – – вже зверталася з відповідними запитами до правоохоронних органів. Зокрема, 25 лютого Ігор Палиця скерував звернення до Служби безпеки України та прикордонників щодо того, що білоруси розширили смуги лісу до 100 метрів. А згодом, аби прояснили ситуацію, й до Адміністрації Президента, Міністерства закордонних справ, Служби безпеки України.

Усі відповіді зводяться до того, що кордон поділено відповідно до міжнародних угод. Більше того, алгоритм використання водних ресурсів шкоди екосистемі не завдасть, а вбереже два райони – Любешівський та Ратнівський – від паводків. А єдиний факт порушення мав місце якраз у січні 2016 року під час вирубування дерев.

Як вбачається з відповіді Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби, положення про демаркацію кордону затвердили 30 липня 2014 року. А у квітні 2015 року в селищі Ратному відбулося засідання робочої українсько-білоруської демаркаційної групи. На ній від української сторони були присутні тодішній заступник міського голови Сергій Кудрявцев, директор департаменту топографо-геодезичної і картографічної діяльності Державного агентства земельних ресурсів, директор та начальник відділу ДП «Українське державне аерогеодезичне підприємство».

«За результатами засідання, відповідно до делімітаційних документів, було визначено, що лінія державного кордону проходить південним кантом каналу без назви. Тобто Жирівський і канал без назви відійшли білоруській стороні», – йдеться в поясненні Луцького прикордонного загону.

Акти визначення місць встановлення прикордонних знаків уздовж Жирівського каналу затвердили 24 вересня 2015 року. А станом на 9 березня 2016 року білоруська сторона встановила 476 прикордонних знаків, із яких 63 – в межах Любешівського району.

Щодо того, що три канали відійшли білоруській стороні, то у Міністерстві закордонних справ на запит Ігоря Палиці пояснюють: «Таке проходження лінії державного кордону дозволяє забезпечити належне інженерне обслуговування Республікою Білорусь усієї цієї гідротехнічної споруди та підтримання її у робочому стані. Зокрема, у 2010-2011 роках, за погодженням з українською стороною, білоруські меліоративні служби провели реконструкцію каналу Жирівський, північного технологічного каналу без назви. При цьому південний канал без назви не реконструювався, оскільки на той час договір не набув чинності».

ДІЯТИ ПОТРІБНО В МЕЖАХ ЗАКОНУ

Селяни хотіли б давно бачити у своєму селі і голову адміністрації, і представників екоінспекції, і тих, хто підписував демаркаційні протоколи, і навіть осіб зі столиці, адже усі вони представляють виконавчу владу. Можливо, коли село мало би власного представника у Верховній Раді, на проблему відреагували б інакше. Нині ж залишається надія на обласну раду, представник якої і навідався у Ветли.

Вячеслав Рубльов заспокоює місцевих, аби ті діяли у рамках закону та в жодному разі не наражали своє життя на небезпеку, вдаючись до провокативних дій.

«Аби нас із вами не звинуватили у порушенні міжнародних угод, маємо рухатися в правовому полі. Треба чітко розібратися, як саме проходить межа, і з того виходити. Саме тому я звернувся до голови облдержадміністрації з депутатським зверненням, аби отримати всі протоколи демаркаційної комісії, що ухвалила рішення щодо цієї території. На підставі цих документів потрібно звертатися до Верховної Ради», – пояснює Рубльов.Із тієї інформації, що вже надійшла зі столичних кабінетів, селянам достеменно не зрозуміло, де саме пролягає кордон. Тому і є сенс побачити саме протоколи.

***

Обурення селян можна зрозуміти. Адже ті, хто виріс серед такої красивої природи, понад усе бояться її втратити. Проблеми з розподілом водних ресурсів між Україною та Білоруссю не обмежуються лише Ветлами. Подібна ситуація була й щодо озера Святого, яке нині міліє. Стурбовані таким станом справ, люди і б'ють на сполох. Доки не стало надто пізно.

Дарина ГОГОДЗА