УкрРус

Волинський педагог змінив викладання у школі на священицьку рясу

Незвичайна сім’я, що поєднує педагогічну діяльність із не менш важливою місією – служінням Богу – живе у селі Столинських Смолярах на Любомльщині. Йдеться про подружжя Лопошуків – ієрея Свято-Духівського храму сусідніх Смолярів Світязьких отця Володимира, який разом з тим є вчителем хімії та курсу основ християнської етики у школі того ж села, де проживає, та його дружину – матушку Олену Сергіївну, вчителя біології цієї школи.

Отець Володимир розповідає, що обоє здобули вищу педагогічну освіту у Волинському державному університеті імені Лесі Українки (отець Володимир навчався на біологічному факультеті, матушка Олена – на географічному). Після закінчення університетської науки тоді ще Володимир Лопошук рік працював у Смолярах Світязьких учителем хімії та біології, потім сім років – у школі Столинських Смолярів.

Про це йдеться на сторінках щотижневика Волинські Новини (№ 17).

Запитуємо, що ж змусило успішного, молодого та перспективного педагога так різко змінити сферу діяльності й одягнути священицьку рясу?

– Я, можна сказати, виріс у церкві, адже мої батьки після смерті доньки та моєї сестри усі свої зусилля скерували на відновлення церкви у селі Забужжі, де вона була похована. Згодом розпочалося будівництво храму у Столинських Смолярах, одним з ініціаторів якого також став мій батько. Він же й був старостою спочатку в одному храмі, потім – в іншому. Тож із раннього дитинства я мало не щодня бував у Божому храмі, знайомився з церковним життям, часто ходив на богослужіння. Та в моєму житті тоді не було якогось сильного поштовху для того, аби стати на стежину служіння Господу. До цього рішення я прийшов уже пізніше, коли мав сім’ю, двох маленьких діток, вісім років роботи у школі. Надихнув мене на цей відповідальний крок та повірив у мої сили настоятель Різдво-Богородичної церкви села Забужжя отець Олександр. Після спілкування з ним я не пропустив жодного богослужіння, а згодом уже життя не мислив без церкви. А коли поїхав брати дозвіл на навчання у духовній семінарії до єпископа Володимир-Волинського і Ковельського Симеона, він, розуміючи, що зміна професії вчителя на служіння Богу не має жодних корисливих цілей та викликана моєю внутрішньою потребою, надав мені можливість навчатися на священика на заочному відділенні.

Проте вчителювання отець Володимир так і не залишив.

У матушки Олени, яка є ди­ректо­ром Столинсько-Смолярської шко­ли та викладає там музику і географію, водночас керує хором Свято-Духівського храму та дитячим хором, є також чимало інших обов’язків: написання календарного планування, конспектів, догляд за дітьми й батьками похилого віку, ведення домашнього господарства. Але і часу, і сил, як виявляється, таки може вистачати на все.

Цікавимося у отця Володимира, як же сприймають діти учителя в священицькій рясі й чи є різниця між звичайним учителем та учителем-священиком.

– Сприймають діти нормально. Оскільки школа – це заклад державний, так би мовити, мирський, то на уроки хімії приходжу в звичайному костюмі, а вже на урок з основ християнської етики можу одягнути й рясу, бо вірю, що так діти будуть ліпше сприймати ті одвічні духовні та моральні істини, які людство формувало протягом усього свого існування. Звичайно, до викладання кожного предмету є різні підходи, але стараюся на кожному уроці привчити дітей до добра, любові, поваги, аби кожний шкільний урок не був випадковим у їхньому житті. Не обов’язково вказувати дітям, що є правильним. Іноді достатньо щось підказати, наштовх­нути на пошук правильної відповіді, вчити мислити, але нав’язувати щось своє ніколи не маю наміру.

Схвально сприймають отець Володимир та матушка Олена впровадження у навчальний процес нових інтерактивних технологій, роботу з комп’ютерною технікою та використання інтернету.

– Якщо це хороші методи, які допомагають учителю та учням у навчальному процесі, то чому б не скористатися цим? Розповідь учителя, підкріплена наочністю, більш ефективна, ніж просто розповідь. Звичайно, інша річ – інтернет, де надто багато непотрібної інформації, її треба вміти фільтрувати та обов’язково вчити цього дітей. Тож із боку вчителя та батьків у цьому потрібен контроль, – висловлює свою думку священик.

– Але наші сільські діти не мають навіть найнеобхіднішого для навчання основ інформатики, на відміну від міських дітей, – додає матушка Олена. – Якщо на селі з 50 дітей п’ятеро мають комп’ютери, то це вже добре. Але ж не всім вдається ним скористатися. У таких випадках в пригоді стає перевірений метод – похід до бібліотеки.

Педагогічний досвід отець Володимир використовує на заняттях із дітьми, які щотижня навчаються у недільному класі. Вивчаючи Біблію за притчами, віршами, оповіданнями, вони разом зі своїм духовним наставником обговорюють вчинки головних героїв, малюють ілюстрації до оповідань, ліплять із пластиліну різні композиції, співають...

– До дітей при вивченні такої книги, як Біблія, потрібно мати особ­ливий підхід, – ділиться досвідом отець Володимир. – Не треба обтяжувати їх читанням усієї книги підряд, а вибирати те, що вони можуть зрозуміти, осмислити, що їм буде цікаво прочитати, що є ближчим їхньому серцю. Мені іноді здається, що діти, які відвідують церковні богослужіння, набагато слухняніші, вихованіші, більш смиренні, швидше, ніж інші, підуть на уступки, та й відповідальності перед батьками і вчителями у них більше. Думаю, що у школах, бодай сільських, не завадило б упровадити уроки духовності, принаймні, зайвими вони для дітей ніколи не будуть.

А цього року отець Володимир взяв участь спочатку у районному, а потім і в обласному конкурсі «Учитель року» з предметів духовно-морального спрямування. Обласний конкурс проходив 25-26 лютого у Волинському інституті післядипломної педагогічної освіти, участь брали 14 учителів, серед яких отець Володимир виборов перше місце. А вже через місяць, 24-25 березня, відбувся ХІ Всеукраїнський фестиваль-конкурс «Учитель року з предметів духовно-морального спрямування». Проходив він у Острозі Рівненської області. У цьому конкурсному етапі брали участь 16 представників з Волинської, Рівненської, Львівської, Івано-Франківської, Черкаської, Тер­но­піль­­ської, Кіровоградської областей. Володимир Володимирович здобув перше місце у номінації «За кращу презентацію фрагменту уроку та власної творчості на уроках КДМС».

Сільське життя вносить свої корективи у побут Лопошуків, які залюбки беруться за будь-яку роботу. Отець Володимир сідає на трактор, коли треба орати й сіяти, на косарку, коли настає пора косовиці, на комбайн – коли збирають урожай. А ще він активно допомагає волонтерам, неодноразово разом зі своїми прихожанами збирав продукти для учасників АТО та привозив їх у волонтерські центри.

Ця незвична сім’я має особливу повагу від людей, веде їх за собою, особливо молодь, вчить сповідувати християнські чесноти, жити у надії, любові, милосерді та добрі.

Віта ШЕПЕЛЯ, Зінаїда МЕЛЬНИЧУК, Любомльський район

Наши блоги