Збудуйте хату з порожніх пляшок

З забруднення навколишнього середовища потрібно боротися системно на державному рівні. Зрозуміло, всілякі заклики, акції з прибирання довкілля і т. ін. також потрібні. Проте, це вже більше ліквідація не причин, а наслідків. Бо ж загальновідомо, що чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять. Тож подбати, аби на нашій землі просто стало не вигідно смітити – має і повинна державна влада. У який спосіб? Про це йтиметься нижче у цій публікації.

Основні складові забруднення навколишнього довкілля – це пластик-пластмаса, склотара та всілякі використані акумулятивні елементи живлення (простіше кажучи, батарейки та акумулятори різних розмірів і "фасонів"). Картину абсурду часто-густо можна зустріти в Україні у кожному лісі чи лісопарку, де валяються, гниють і трухлявіють маса дерев’яних відходів. Їх можна й потрібно використовувати для виробництва паперу, з якого виготовляти одноразові пакети, стаканчики і т. ін. Все це зараз стало надто дорогим задоволенням якраз тому, що не використовують у належних масштабах для виробництва цей природній матеріал, який, якщо й викинуть на природі, то він досить швидко в ній розчиниться чи перегниє, не завдаючи шкоди довкіллю. Натомість поряд з дров’яним "неліквідом" у тих же лісах, полях та водоймах валяються купи пластику й склотари. Якраз через те, що таке "добро" нині надто дешеве, аби його всерйоз збирали чи шкодували викинути.

Тож потрібно на державному рівні змінити систему прийому та відшкодування за використаний пластик, склотару та акумулятивні елементи живлення. Причому, зробити це створивши систему державних (чи приватних з відповідними спеціальними ліцензіями) підприємств, які б приймали у населення згадані типи відходів за чітко визначеними на державному рівні тарифами, а потім за ними ж продавали їх виробникам та постачальникам такої продукції (відповідно до того, скільки вони поставали на ринок пластику, скла, батарейок і т. ін.). Простіше кажучи, щоб отримати ліцензію поставки на ринок певної кількості напою у пластикових пляшках чи пластикових стаканчиків – потрібно викупити (чи заплатити за переробку) у державного підприємства з прийому пластикової вторсировини відповідну її кількість за вставленою ціною. Наприклад, 30 копійок за стаканчик і 60 копійок за пляшку. При цьому, державні пункти прийому приймають від людей по 25 копійок стаканчик і 50 пластикову пляшку.

Дуже важливо, що пункти прийому згаданої вторинної сировини були окремою структурою від її виробника/ постачальника. Оскільки, примусити їх приймати вторсировину за встановленими державою високими цінами буде практично неможливо. Вони знайдуть безліч способів і методів саботувати цей процес. Якщо у пересічного споживача під якимось приводом (закінчилася тара, гроші, "буду в течєнії дня"…) не захочуть прийняти пластиковий пакунок, скляну пляшку чи батарейку, то він її просто викине, аби зайве не морочитися. Інша справа, коли цим займається окрема структура, яка зацікавлена в своєму прибутку. А виробники/ постачальники просто будуть зобов’язані приймати й оплачувати оптові партії вторинної сировини, щоб отримати дозвіл на реалізацію своєї продукції.

Зрозуміло, що виробник/ постачальник такої продукції на ринок – закладе такі витрати у її ціну. Саме завдяки цьому й вирівняються нинішні диспропорції, коли пластиковий стаканчик у роздріб коштує 10 копійок, а паперовий 50. Нормально буде, коли розцінки поміняються з точністю до навпаки, і паперовий пакет чи обгортка стане дешевшою за пластикову і т. д. Тоді таким "добром" штучного походження буде фінансово невигідно засмічувати наші ліси, поля та водойми, а також вулиці міст та сіл.

Так само й з склотарою. Багатьом пам’ятні ще радянські часи, коли найдешевшу найбільш ходову скляну півлітрову пляшку приймали за 20 копійок. При цьому розлиті в неї всілякі солодкі води-лимонади коштували 30-35 копійок разом з пляшкою, а пиво – 50 копійок. Аби зараз за скляну півлітрову пляшку (з-під пива чи води) на пункті прийому тари давали бодай гривню, то їх би стільки не валялося вулицями та на природі. Особливо це стосується горілчаної склотари. Не хочете знову розливати оковиту у старі пляшки – викуповуйте склобій за такою ціною, щоб у п’яниць не виникало бажання викидати порожню тару.

Крім того, можна на державному рівні запровадити ще один, оригінальніший спосіб ефективного використання порожньої склотари. Не раз випадало бачити сюжети по телебаченню та читати в газетах про те, як то в одному, то в іншому місці хтось збудував якусь хатинку чи сарай з порожніх пляшок. Недорогий, доступний гарний теплоізоляційний матеріал, завдяки повітрю всередині пляшок. Поки що це сприймається, як дивацтво, але така ідея може отримати серйозне продовження. Все ж таки пляшки циліндричної форми – далеко не краще технічне рішення для будівельних потреб – не зручно з них стіни викладати. От добре було б запровадити виробництво пляшок цеглоподібної форми (як пакети для соків та вин – без горличка з бічними отворами. Та для зручної укладки-фіксації передбачити повздовжні виступи-пази з фронтальних та бічних сторін. Розробити й запровадити в серійне виробництво однакового стандарту півлітрові-"цеглинки" і чвертки-"половинки".

Матеріал легкий – тож під нього не потрібен якийсь масивний фундамент. Для невеличких господарських споруд з легким накриттям – цілком нормальне й дешеве рішення. Зрозуміло, для житлового капітального будівництва скляний будинок навряд чи можна вважати надійною спорудою. Проте, як метод утеплення вже зведеного житла – цілком ефективне рішення. Причому, воно не потребуватиме якоїсь мобілізації сил та ресурсів: випив (чи знайшов) пляшку – поклав "цеглину"...

Для склозаводів, які погодяться випускати саме такі пляшки затвердженого стандарту, держава може передбачити податкові преференції. Також податкові знижки запровадити для виробників, які у такі пляшки розливатимуть і реалізовуватимуть води, соки, лимонади та нижчі акцизи для тих, хто в таку тару розливатиме оковиту. Головний виграш від цього нововведення полягатиме у тому, що така склопродукція на дорозі (в лісі, полі чи озері) не валятиметься. Пляшка-"цеглина", при вірному продуманому підході до цієї справи, має перспективи перетворитися у свого роду валюту, причому, надійнішу й популярнішу за нинішні єври та долари.