Форум Об’єднаної опозиції: без нових облич

Від Форуму Об’єднаної опозиції я очікував перш за все почути відповідь принаймні на два ключових запитання: з якими гаслами об’єднані опозиціонери підуть до виборця і навколо яких особистостей на місцях (зокрема, на мажоритарних округах) ця опозиція буде об’єднуватися хоча б на словах.

Завдання було виконане на 50 відсотків. Програма дій була оприлюднена, а всі інші питання, зокрема, розподіл місць у списку та домовленість по спільних кандидатах-мажоритарниках відкладається до наступного Форуму.

З політтехнологічної точки зору Форум Об’єднаної опозиції пройшов на «п’ятірку». В партійних наметах з надписом «Об’єднана опозиція «ЗА БАТЬКІВЩИНУ» учасники реєструвалися та отримували папки, які потім сталися майже всім в нагоді, бо захищали їх гарячі опозиційні голови від не менш гарячого в той день сонця. Пильна охорона ввічливо підказувала численним партійним гостям столиці, де знаходиться зарезервовані місця для представників їх області. Також кидалося в око майже повна відсутність правоохоронців в формі.

Для глядачів на телевізійних екранах та моніторах комп’ютерів була представлена майже ідеальна картинка: рядові «обопівці («об’єднані опозиціонери» - авт.) під спекотним сонцем розташувалися в імпровізованій залі, на яку була перетворена Михайлівська площа і де відбувалося опозиційне дійство, а їх ватажки майже дві години були в тіні. Себто, в прямому розумінні цього слова: об’єднане партійне керівництво опозиції окупувало сцену, і таким чином під її «козирком» сховалося від прямих променів не по-травневому гарячого сонця. Як і личить справжнім ватажкам, керівна ланка опозиції потужно виглядала на фоні партійних прапорів, аби кожний із зали та з екранів телевізорів міг добре роздивитися їх самих та їхню партійну символіку.

Цього дня ведучий Форуму Олександр Турчинов перевершив сам себе: він був такий громоголосий та так відчайдушно волав у мікрофон наче та рок-зірка перед багатотисячним натовпом. Проте, чомусь, волання професійного пастора та опозиціонера за покликанням цього разу враження на присутніх не справило, а, навпаки, навіть інколи дратувало.

«Банду геть!» - надривався опозиційний пастор, а в секторі преси тільки знизували плечима, мабуть пригадавши гасло кількарічної давнини, що неслося з Майдану: «Бандитам – тюрми!». І де зараз ці бандити? І хто в тюрмах?

«ВОНА нас бачить!», - підбадьорював присутніх Турчинов, але його наступний заклик «Юлі – волю!» так чомусь і не перетворився на справжнє скандування, а тим більше не визвав серед зали однодумців «хвилю» на кшталт футбольної.

Арсеній Яценюк був більш красномовним і більш переконливим. Звертаючись до прихильників він вкотре обіцяв чесну владу, гідне життя і справедливу державу. Але все це буде після перемоги опозиції на парламентських виборах. Питати чому все це не було реалізовано тоді, коли всі нинішні ватажки об’єднаної опозиції були в «позиції», тобто, при владі, було зайвим. Наразі інші часи і згадувати про своє «спікерське» минуле Арсенію Петровичу немає сенсу. Принаймні з його точку зору.

Закінчив свою палку промову лідер «Фронту змін» пафосно і на мажорній ноті: «Ми сильні! Ми разом! Ми йдемо вперед!». Не заклики, а справжня пісня!

Віце-спікер парламенту, представник БЮТу Микола Томенко у своєму виступі заклеймив ганьбою «новітніх гречкосіїв» та оприлюднив новий підхід об’єднаної опозиції до співпраці з «союзниками»: всі хто не проти нас, вони – за нас, за Україну. І це порівняно з нещодавньою заявою пана Яценюка стосовно того, що хто не з нами, той з Януковичем, вже є суттєвим кроком вперед. Отже, теоретично серед однодумців по боротьбі з діючим режимом ворогів вже немає. Проте, як воно буде на практиці побачимо вже найближчим часом.

Ірина Луценко, що виступала від імені свого ув’язненого чоловіка, звертаючись до учасників Форуму, наголосила: вас ведуть нові лідери! Правду кажучи, нових облич серед цих лідерів помітно не було, як кажуть у народі: «на манеже все те же».

Пані Ірина вперше виступала на такому поважному зібранні, тому, мабуть, і омовилася по Фройду, репрезентуючи ПРП, як «Партію регіонів та порядку». І навіть досвідчений оратор народний депутат і лідер партії «За Україну!» В’ячеслав Кириленко в схожому стилі омовився, коли у своєму звинуваченні діючій владі докорив, що «вони підняли пенсії жінкам!».

Лідер вже загаданої ПРП (Партія реформи та порядку), народний депутат Сергій Соболєв наголосив, що «обопівці» починають свою роботу не з роздачі місць у виборчому списку чи узгодження кандидатур по мажоритарних округах, а з обговорення програми дій. І це тільки зайвий раз довело той факт, що перемовини між опозиційними політиками тривають. І впевненості, що домовленості відносно визначення спільних кандидатів будуть досягнуті, на жаль, поки що немає.

Об’єднавчий процес – справа непроста, особливо, якщо врахувати українську ментальність, коли на дві булави є по три гетьмани. В Україні зразка 2012 року на головну булаву опозиції претендують теж три «гетьмани» – «об’єднаний» Арсеній Яценюк, «свободний» Олег Тягнибок та «ударний» Віталій Кличко. Зі сцени Форуму виступали перші два, а Кличко доєднався до них, надіславши листа. Проте головне питання: чи домовляться лідери політичних сил, що зайняли опозиційну нішу, стосовно спільного списку по кандидатах на мажоритарних округах – поки ще не вирішено.

Отже, менше ніж за півроку до виборів, питання – за кого опозиційна Україна? - залишається відкритим. І тут вже виборці, мабуть, самі визначаться зі своїми політичними вподобаннями. Вони мають підтримати або тих, хто вже кілька скликань поспіль не злазить з парламентської лави і продовжує вперто називати себе «опозиціонерами», наразі додаючи ще слово «об’єднані», або ж дадуть шанс на захист своїх інтересів новій політичній силі.

А в той час, коли демократи чи то чубляться чи то домовляються, провладні сили та їх кандидати вже давно та плідно працюють на виборчих округах. І в цьому сенсі зволікання смерті подібне. Додамо: політичної смерті. Кандидатів від опозиції…