Як прибирати будівельні паркани (право в стилі "панк")

Гармати, фанфари, а в нашому випадку – падіння воріт огорожі під палкі промови Березняківських активістів скверу на Серафимовича, 6а, отак "святкували" пікетувальники наметового містечка місяць від встановлення у сквері першого намету. Місяць за бетонним парканом, добровільно, місяць денної спеки та нічного холоду. Під наглядом охорони та міліції, під тиском преси та вимогливих до результату сусідів, під впливом провокаторів та випадкових любителів пива.

І кожного дня люди думають, як поставити крапку в цій "скверній" історії. Постійно приходять сусіди зі своїми "срібними кулями", що повинні остаточно вбити вампіра-забудовника. Про кулі - це був жарт, на випадок, якщо ви не зрозуміли (уточнюю, на випадок бажання шановного п. Вітохи і мені виставити рахунок в кількасот тисяч гривень моральної шкоди).

Так само і я оце сидів і думав, як би оцей бетонний паркан—огорожа "скверу Миколайчука" (один із варіантів назви скверу, що обговорюється) на Серафимовича теоретично на законних підставах прибрати. Про те, що він стоїть на тепломережах вже писалось, і цей механізм вже запущено в дію. Про те, що він стоїть на тротуарі і взагалі є аварійним, небезпечним для оточуючих – я теж писав у минулій статті, і теж цей механізм в обоймі. Але якщо чесно, то є велике бажання все вирішити простіше, і набагато елегантніше. Тому вмощуйтесь зручніше і виставляйте свої оцінки – юриспруденція в стилі панк.

Отже, відразу до суті - до відома забудовника, кожну його плиту може забрати собі додому, на дачу чи ще кудись будь-хто із місцевих жителів. На даний момент ця бетонна огорожа є, якщо не подарунком жителям Березняків, то принаймні знахідкою будь-кого, хто наважиться ці плити так назвати. Якщо завтра зберуться кілька десятків мешканців, які в очі не бачили ніяких документів ані на будівництво, ані на огорожу, оскільки їх і нема ніде вивішених, оплатять послуги кранівника і вантажівки, розберуть паркан на плити і порозвозять у різні кінці Києва на свої дачі, городи, склади і т. ін., то вони, як мешканці мікрорайону, в розпорядженні якого є цей сквер, це зроблять як законослухняні громадяни, що знайшовши ту чи іншу "безхозну" цінність, зобов’язані повідомити про це органи міліції, а на час з’ясування прав власності на дані плити, як добросовісні громадяни мають зобов’язання забезпечити їх належне зберігання. І чому б не на власній дачі?..

Пояснюю. Кожен забудовник повинен забезпечити наявність інформаційного стенду, де кожен бажаючий міг би підійти і ознайомитись, на який підставах огороджено цю ділянку. Дозвіл на будівельні роботи, документи по землевідводу, експертні висновки та реєстраційні свідоцтва і ліцензії – все це повинно висіти на паркані, це обов’язок забудовника - переконати громадян, що він завіз будматеріали і техніку законно. А ось мешканець не зобов’язаний самостійно ходити, шукати, випитувати документи, які свідчать що землю, яка ще нещодавно була в його спільному з громадою користуванні, в нього відібрали на законних підставах. Ніхто не повинен з’ясовувати, чи має він законне право знаходитись у сквері, питаючи про це в дільничого, в наметі, в охоронців, в районній держадміністрації, прокуратурі, в Facebook-групах і інших Інтернетах.

І ось розібрали ми паркан (цей чи інший, який відповідно не позначений), а далі хай забудовник їде до кожного за кожною плитою надавши за неї в обмін комплект копій всіх документів по скверу, плитах і т. ін., ніхто її собі незаконно привласнювати не буде, так само як і не привласнювали сумнозвісний колючий дріт. А можливо потім підуть суди, які, будучи наскрізь скорумпованими, можуть прийняти рішення, яке враховуючи можливі апеляції, касації, виконавче провадження (яке також можна оскаржувати, чи затягувати), зобов’яже повернути (і встановити) на місце плиту. Ну от і повернеться вона туди за півроку, рік. Можливо…

Для особливо обдарованих забудовників поясню на прикладі - я йду по дорозі, і знайшов сумку з грошима. Чи можу я її собі забрати і привласнити? – Ні. Чи можу я її там залишити на дорозі? – Мабуть можу, але якщо потім власник грошей знайде свідків, які скажуть, що бачили, як я тримав в руках сумку, а потім вона зникла - ну самі розумієте, або недогледів або вкрав. Натомість я цілком адекватно вчиняю, якщо беру цю сумку, беру свідків, в присутності яких принаймні фотографую її цілісність і вміст і складаю акт, несу цю сумку з актом додому від гріха (сторонніх) подалі, а потім дзвоню в міліцію – заберіть в мене сумку з грошима, оскільки мені страшно, що за нею прийде якийсь страшний дядько з волохатими руками, і після приїзду міліції віддаю її, написавши заяву про знахідку з актом приймання-передачі.

Тож механізм не ідеальний, але в будь-якій юридичній нормі можна знайти свою "дірку", і не дарма, мабуть, кажуть, що в Києві нема жодної абсолютно "чистої" по документах забудови. Тож чого гратися із цими наперсточниками суворо по їх правилах, коли вони жодних правил не дотримуються? Коли правила не дозволяють вигравати, треба міняти правила (англійський вираз) – саме міняти, а не порушувати, пора вже і громадам це зрозуміти.