Мюнхенський синдром нової Європи

Небо ще не впало і земля ще не розверзлась. Але безвинні жертви терористичного нападу на Малайзійський Боїнг вже пережили свій апокаліпсис. Вони в Раю. Їм прощені всі гріхи.

Складається враження що й Росії та армії її терористів на Сході гріхи також можуть бути прощені. Якщо й не так, то про них у високих єврокабінетах говорять складною дипломатичною мовою. Що має ще відбутися, аби Європа, найперше її політичні очільники, зупинили реванш Росії Путіна?

Кажуть, будь-яке повторення історії проявляється фарсом. Невже?

Як і Путін, Гітлер ставив у 30-х минулого століття мету васалізації всієї Європи. Австрійський аншлюс і капітуляція перед ним, управляючої на той час Англії та Франції, 30 вересня 1938 року в Мюнхені, відкрили Польщею ворота Другої Світової війни. Це стало політикою умиротворення і невтручання політичних еліт цих супердержав, аби за інерцією до 1914 року втримати європейську рівновагу сил і зберегти вільну світову торгівлю. Звичайно, їх об’єднував спільний ворог. Совєтський Союз. Гітлер не прийняв пропозицію про спільну Європу, а почав створювати власну колоніальну імперію.

Важко сказати чи була наступна світова війна фатальною необхідністю. Але очевидним є той факт, що якби ініціатори Мюнхенського зговору об’єднали зусилля із Америкою, то Гітлер, найшвидше, не наважився би на "бліцкриг" і змушений був би змінити стратегію й для Німеччини. Чемберлен, повернувшись у Лондон, радісно заявив в аеропорту: "Я приніс мир нашому поколінню". Шокований Черчилль відповів: "Англії було запропоновано вибір між війною та безчестям. Вона обрала безчестя та отримує війну". І ще. "…Це тільки початок розплати. Це тільки перший ковток із гіркої чаші, яка буде запропонована нам з дня на день, якщо не настане неймовірного відновлення морального здоров’я і воєнної потужності, якщо ми знову не очуняємо і не зробимо ставку на свободу…".

Хто стане в оновленій Європі новим сером Вінстоном Леонардом Спенсер-Черчиллем?

Чи розуміють лідери Євроунії всю провальність своїх спроб створити ефективну систему дипломатичних інструментів в організації колективної безпеки на європейському континенті в стосунках з державою, яка обрала основоположним способом зовнішньої політики – війну. Спочатку – енергетичну. Дальше, за повернення "соотечественников в Русский Мир". А, тепер і на майбутнє, - використання тероризму для завоювання чужих територій разом з народами і створення "власної колоніальної імперії".

Багато хто буде вважати це тільки риторикою патріота. Але перед Україною була війна з Грузією яка втратила значну частину свого територіального суверенітету під дипломатичні мантри держав спадкоємниць, учасників Мюнхена. Не забудемо й про криваву драму Чечні, добровольці з якої, разом із професійними найманцями з усієї Росії, жорстоко і цинічно вбивають вже не тільки українців, але й європейців.

Брюсселю варто перестати дивитись на війну в Україні як регіональну проблему, на Росію – як третю сторону в ній, а на власні егоїстичні інтереси – як надмінність і перевагу над країнами, що намагаються порвати колоніальні кайдани колишньої Імперії зла. Саме її беззастережною спадкоємницею і стала сучасна Росія Владіміра Владіміровича Путіна. Натомість ідеології комунізму, вона активно використовує московське православ’я і міфологію спільності, витрачаючи на пропагандистське зомбування світу, інформаційну війну з ним до 1% ВВП.

Уявимо на мить, що Європа не вагалась би, не підігрувала би Путіну, реально консолідувалась зі Штатами і ввела таки третю хвилю – галузевих і секторальних, - санкцій. Чи посмів би Путін зухвало ввести в Україну ЗРК Бук, що є доконаним фактом? Можливо, він почав би реалізовувати свою загрозу введення в Україну регулярних збройних сил. Як Гітлер перед Мюнхеном. Але Путін змушений був би тоді рахуватися з тим, що ордер міжнародного трибуналу на його арешт міг бути би виданим набагато швидше, аніж думають про це його радники.

Але не варто ділити відповідальність за вбивство 298 безвинних цивільних людей з ким би то не було. Персонально у всьому винен Владімір Путін. Розпочавши війну з Україною, вийшовши в односторонньому порядку з прямого Будапештського договору з нею, грубо порушуючи всі можливі норми, правила і традиції міжнародного права, руйнуючи світопорядок, направляючи у сусідню державу перевдягнутих у "зелених чоловічків" своїх професійних військових разом із найманцями-добровольцями, щедро оплачуючи їхні послуги, постачаючи новітню зброю разом із спеціалістами по її обслуговуванню і диверсійними групами, Владімір Путін є співучасником усіх злочинів які супроводжують цю війну. Включаючи і теракт з Боїнгом. Родичі і близькі загиблих вправі вимагати кримінального розслідування у зв’язку з цим і видачі ордеру на його арешт. Лідер Росії може стати в одну мить невиїзним, неефективним управляючим супрерядерної держави і незручним для багатющого внутрішнього олігархату. Очевидно, на перевірку відданості оточення і мобілізації навколо себе ключового російського істеблішменту 22 липня Путін зібрав Радбез, який нічого не визначив, не прийняв і не вирішив. Путін хотів подивитися в очі решти мінорітарних акціонерів Росії і пересвідчитись що його не доконає доля Павла І, що можна вважати, менш-більш історичною традицією у Великодержавній.

Одночасно російська пропагандистська машина, захлинувшись маячнею посягання на кремлівський борт №1, починає говорити про казус ("ошибку"). Напевно виконавця. Професійного розвід-диверсанта Гіркіна, який неминуче безслідно, по заготовленій легенді, розчинеться. Така у нього професія. Цю тему активно вже "жують" західні ЗМІ. Мета – врятувати "обличчя Путіна" і "м’якою силою" Меркель, Оланда та інших змусити його деескалувати війну на сході України. Це очевидно за результатами засідання Ради міністрів закордонних справ ЄС. Їхня ініціатива направити в Україну цивільну поліцейсько-судову місію із штабом в Києві та бюджетом 2,7 млн. євро, більше аніж дозволяє Путіну знищувати Україну. Використовуючи тероризм як засіб ведення війни проти всіх. Це при тому, що Європа продовжує, на відміну від США, забезпечувати російські терористичні загони суперсучасною, високоточною зброєю: військове співробітництво з нею повністю не припинено, а президент Олланд пішов ще дальше ніж його історичний колега Даладьє – він передає Путіну наступальні ударні "Містралі" типу, що це не зброя, а тільки засіб її доставки. Не звертаючи увагу на тиск Обами, Меркель, Кемерона і страждання жертв від зброї на європейських технологіях в Україні. Якій ЄС, як і США, зброю продавати чомусь не хочуть.

Можливо, нас має ще більше пригнітити той факт, що українська влада не припинила військову співпрацю із своїм прямим ворогом, який 23 липня із російських систем ПВО знищив дві українські Сушки.

Росія відчуває свою моральну перевагу і неприпустиму самовпевненість вуличного бійця який в одиночку, із голоблею, ходить битися із сусіднім селом. Скільки коштують європейські цінності за які так відчайдушно билися українці на Майдані проти диктатури Януковича і загинула беззбройна "Небесна сотня", аби сплатити їх ціну Європі для відмови від підтримки неофашизму, російського войовничого націонал-шовінізму? Невже сто, двісті мільярдів євро зисків від російських преференцій є коштовнішими незалежності, свободі, рівності і безпеці? Скільки коштує життя жертв малайзійського авіарейсу, збитого російською ракетою з російського Бука? Чи можна вважати помилкою цілеспрямований постріл ракетою в літак, коли вольовою та інтелектуальною стороною свідомості виконавців, посібників, організаторів охоплювалась неминучість жертв? Чи будемо ми сперечатися в юридичній казуїстиці про усвідомлення злочинцями об’єму трагічних наслідків, включаючи і кількість жертв?

Чи можемо ми сьогодні, таким чином змиритися з бажанням європейських лідерів зберегти "обличчя Путіну" й дати йому карт-бланш на перетворення України в зону гуманітарної катастрофи? Це питання, найперше, до європейської громадськості. Мюнхенський зговір вдався саме тому, що громадянська думка була захоплена не тільки зненацька, але й виявилася не спроможною до протесту і тиску на свої Уряди.

Якщо зараз не прийняти рішення і не зупинити Владіміра Путіна, то він, як це було і в минулому, звично "заговорить" світ.

Нам варто, врешті-решт, зробити висновок, що ми маємо розраховувати, виключно, на власні сили в боротьбі з Росією. Час називати речі своїми іменами і навчитись владі говорити правду суспільству. Це єдиний шлях зберегти і примножити його довіру. Українці не хочуть ганебного миру. Як і перемир’я із сепаратистами. Вони готові воювати і нести жертви в ім’я свободи, державності, – як національної ідеї, та свого європейського майбутнього. На їхньому боці 67% європейців, які розглядають Росію як агресора. Їх мають почути європейські лідери, аби зберегти цінність і цілісність та унікальність, об’єднаного в демократичний альянс, європейського континенту. Росія, експортуючи в Європу, через монопольне постачання нафти і газу, корупцію, буде робити все аби розколоти дивовижний союз європейських народів, дискредитувати їхні традиційні цінності і, таким чином, відновити світову нестабільність. Підірвати засади західної цивілізації для встановлення на цій нестабільності євроазійської цивілізації.

Українська влада має більш рішуче і послідовно вимагати від Заходу підтримки у визвольній боротьбі з Росією та ліквідації її терористичних загонів на власній території. Разом із відновленням суверенного управління Кримом. Коли президент Порошенко говорить про позов до терористів, що може забезпечити їм судовим рішенням високу легітимність, то краще використати чинний закон "Про боротьбу з тероризмом" і зобов’язати Генерального прокурора звернутись до суду та визнати ті ж ДНР і ЛНР, разом з іншими озброєними угрупуваннями, терористичними організаціями з усіма витікаючими звідси наслідками. Водночас, із оприлюдненням поіменного списку всіх терористів, який постійно буде оновлюватись. Після цього звернутися до світової спільноти включити ці терористичні організації та їх організаторів у список міжнародного тероризму.

Важливо, не стільки про це говорити, як зробити. Особливо в тій частині де Росія може бути визнана спонсором міжнародного тероризму.

Зрозуміло, що на порядку денному стоять ключові питання, які варто обговорити із суспільством. Якщо президент бажає бути його ефективним лідером: необхідність введення воєнного стану на Сході для створення найбільш ефективної системи управління військовими операціями; про введення візового режиму з РФ, створення ешелонованої системи захисту східних кордонів в умовах війни з метою упередження швидкого просування російських військ на територію України; припинення будь-якої співпраці з РФ у сферах, що можуть бути використані для ведення війни з Україною; звернення до ООН про визнання Росії воюючою стороною, країною – агресором, яка є спонсором міжнародного тероризму для блокування на час війни її участі в РБ ООН як постійного члена з можливістю вето; зважаючи, що після теракту з Боїнгом Росія продовжує нарощувати бойові операції на території України, що створює нові непрогнозовані загрози терористичних акцій, особливо які можуть бути використані на українських АС або інших визначальних технологічних об’єктах національної безпеки, з метою припинення нарощування агресії з боку Росії, вимагати в ЄС і США, в межах формули "м’якої сили" застосувати фінансово-економічні санкції третього рівня, які би унеможливили продовження розгортання війни на кордонах з Європою.

Власне, треба скористатись шести пунктами для ЄС і США одного з кращих українських патріотів Михайла Саакашвілі.

1. Надати Україні пряму воєнну допомогу.

2. Заборонити західним компаніям вкладати інвестиції в російський нафтогазовий комплекс.

3. Припинити закупівлю нафти із трубопроводу "Дружба" і ввести санкції за купівлю російської нафти.

4. Повністю заборонити військову співпрацю з Росією, включаючи "Містралі".

5. Протистояти російській пропаганді на Заході, заборонити Західним компаніям представляти Росію і її компанії з державною участю.

6. Розглянути питання про можливість заморозити російські валютні активи Федеральним резервам США і Європейським центробанкам.

Колишній президент Грузії не радить одразу натискати на курок. Навіть оголошення подібного плану Західними лідерами може зупинити Путіна. Попри те, що в силу своєї колишньої професії він є досить стресостійким і здатним, переслідуючи нав’язливу мету до тривалого блефу. Але він раціональний та спроможний, навіть у скрутних умовах, діяти логічно. При цьому, він поки що залишається найсильнішим лідером владної російської політичної еліти, жорстким, достатньо агресивним з огляду на готовність захищати уявні національні інтереси і ходити над краєм прірви. Особисто він ніколи не відмовиться від війни з Україною, оскільки це буде його особиста поразка і фінал політичної кар’єри. Він ще вважає себе могутнім. Він хоче війни. "Важнейшим гарантом суверенитета и территориальной целостности России остаются наши Вооруженные силы… В этой связи необходимо полностью и в срок реализовывать все запланированные меры по укреплению обороноспособности страны, в том числе, разумеется, в Крыму и Севастополе, где нам фактически приходится заново воссоздавать военную инфраструктуру". Це завершальні слова стенограми промови Путіна на останньому засіданні РНБ Росії.

В Європи є два шляхи. Як і перед Мюнхеном. Віддати Україну або її частину (російськомовну) Путіну, чи згуртовано, разом із США, повністю позбавити підтримки Західної цивілізації. Перше викличе жорстоку і кровопролитну визвольну війну українців яка може мати всі шанси підпалити Європу. Це зруйнує світовий порядок і, на тривалий час, міжнародну стабільність. Другий – Путін змушений буде відступити або йому прийдеться піти.

Розкидані по пшеничних полях Донбасу безвинні жертви малазійського Боїнгу напевно молять Західні еліти визначитись.

За день до трагедії, я, із сім’ю, прилетів у Бориспіль. Наступного дня, німо ковтаючи сльози із дітьми і дружиною, вдивляючись в жахливі картини терористичного акту, подумав: Ось є сім’я. Велика. Що живе у взаємній любові, кохається у мінливих подіях життя. Мріє. Будує плани. Чекає вихідних. А потім їй залишаються хвилини усвідомлення смерті. І все. Світ скінчився.