Песимістичний оптимізм

Нарешті завершилася епопея з тренером національної збірної України з футболу. У результаті отримали того наставника, якого можна було спрогнозувати (багато хто так і зробив) невдовзі після "скоропостижної" відставки Олега Блохіна. Чимало футбольних фахівці одразу назвали ймовірним претендентом на цю посаду на той час начальника комітету збірних ФФУ Михайла Фоменка. Тільки-от з того часу пройшло три місяці й за цей час збірна України втратила важливі очки у матчах проти Молдови (0:0) та Чорногорії (0:1) чим, м’яко кажучи, ускладнила завдання виходу до фінального турніру ЧС-2014.

Зрозуміло, що ФФУ і футбольну громадськість в цілому в незручне становище поставив своєю, фактично, втечею зі збірної в київське "Динамо" Олег Блохін. До слова, у нашому футболі вже давно означилася тенденція: якщо умисне жертвують чимось одним заради іншого, то в підсумку – в обох випадках (чим жертвували й заради чого) опиняються біля "розбитого корита". З огляду на це, подальші виступи "Динамо" з Блохіним не викликають оптимізму. Втім, це справа одного клубу. А от виступи національної збірної – річ глобальніша.

Чому не змогли одразу призначити (хоча б "в. о.") того ж Фоменка напередодні сумнозвісних зустрічей збірної в середині жовтня – для багатьох шанувальників футболу питання незрозуміле. Взагалі, раз збірна опинилася у такій ситуації, то й сам керівник ФФУ Анатолій Коньков міг би особисто взяти на себе керівництво національною командою. Тим більше, що у нього вже є такий тренерський досвід. (З цього приводу можна згадати позицію президента ФК "Шахтар" Рината Ахметова, коли на початку року після травми опинився в лікарні тренер Мирча Луческу). Тобто, зовсім не обов’язково Анатолію Дмитровичу було б проводити всі тренування футболістів. Цим могли займатися Заваров з Балем. А от "генеральський ефект" присутності президента ФФУ Анатолія Конькова на тренерській лаві у матчах з Молдовою та Чорногорією – аж ніяк би не завадив.

Хоча, звісно, раз усе в підсумку звелося до кандидатури Михайла Фоменка, то чому б не було одразу йому запропонувати цю посаду?! Невже заради розіграного перед вболівальниками "виборчого вертепу" тренера збірної України, який начебто відбирався з-поміж тридцяти претендентів, імена частини яких ми так і не почули (до того ж футбольний люд "терзають смутные сомненья", що всі начебто кандидати на тренерство збірної України самі були в курсі своєї участі у цьому "кастингу"). Чи показати, що молоде покоління тренерів таких, як Олександр Заваров не може впоратися з роботою на такій посаді? Або ж, навпаки, довести спроможність тренувати головну національну команду? Навіть, аби збірна України "вимучила" перемоги в жовтневих матчах, або ж феєрично переграла Молдову й Чорногорію, зважаючи на ігровий рівень цих суперників – це навряд чи можливо було б назвати ознакою високої тренерської кваліфікації. Відтак, провалені й перевірка тренерів, й виступ національної збірної. Унаслідок чого – лише втрачені, що називається, на рівному місці свої очки.

Взагалі, на мою думку, видається штучним і невірним протиставлення кандидатур тренерів за віковими ознаками. Насправді, ми спостерігаємо інше протистояння: емоційно-імпульсивних наставників на зразок Заварова та Блохіна з логічно-прагматичними тренерами – такими, як Лобановський, Базилевич, Фоменко...

Зараз, після призначення головним Михайла Івановича, багато хто заговорив про простий та, навіть, "примітивний", але водночас надійний рівень гри його команд. Так що ще треба в такій ситуації для повного щастя?! Передовсім, у матчах проти суперників на зразок Чорногорії, Молдови, а також Сан-Марино. Просто, організовано й дисципліновано, якщо хочете, навіть "примітивно" – брати свої очки! У матчах проти сильніших суперників по групі "Н" – Польщі та Англії – зіграти максимально організовано та надійно в обороні й завдяки стандартним положенням та вольовим якостям гравців атаки – шукати щастя біля воріт суперників. Тим більше, що вдалий почин у цьому турнірі вже зроблено – нічия 1:1 на виїзді проти Англії.

Взагалі, як Фоменко вміє налаштовувати команду на відповідальні матчі проти іменитих суперників – пам’ятаємо ще по його керівництву київським "Динамо" у 1992-93 роках. Тоді підопічним Михайла Івановича у Кубку європейських чемпіонів випало грати проти "Барселони", очолюваної самим Йоганом Кройфом. Динамівці вдома виграли 3:1 і були дуже близькими здобути загальну перемогу у двох матчах плей-офф, але поступилися в Каталонії 1:4. Для групового турніру, в якому найважливішим показником є набрані очки, такі результати були б досить непоганими.

Після озвучення рішення виконкому ФФУ про призначення головним тренером національної збірної Михайла Фоменка, проводилося чимало опитувань щодо перспектив нашої команди та перебування нового наставника біля її керма. Більшість уболівальників – настроєні досить песимістично, оптимістів 10-15 відсотків. Зважаючи, що у нашому футболі часто-густо всілякі прогнози й очікування-сподівання збуваються з точністю до навпаки – такий песимізм вселяє оптимізм (даруйте за каламбур).