Резонансна справа замаху на журналіста перетворюється на "висяк"!

В ніч на 12 травня, близько 12 години люди у камуфляжі та балаклавах проникли у мою квартиру та намагалися мене, журналіста Сергія Левитаненка, вбити.

Видео дня

Коли їм це не вдалося, вони поцупили 4 флешки, жорсткий диск комп’ютера, та мій мобільний телефон.

Потім підпалили мою квартиру, аби знищити ті носії інформації, які не встигли знайти. Часу в них було обмаль, я міг добігти до мобільного і викликати міліцію. Одна частина невідбувшихся вбивць переслідувала мене, а друга, тим часом, робила обшук у квартирі.

У міліції завели дві кримінальні справи. Перша по нанесенню мені тілесних ушкоджень, друга - по підпалу квартири.

З тих пір, як ці справи були відкриті, минуло вже два місяці.

Я свідомо нічого не писав про роботу котовських міліціянтів. Ніколи, і в цьому випадку тим більш.

Бо знаю, що наряду з людьми нечесними у Котовському райвідділку працює багато чесних хлопців і дівчат. Я не хотів, аби вони потрапили під одну гребінку. Я давав цим хлопцям та дівчатам шанс довести свою чесність та професійність.

До того ж розраховував, що ті зірки, які можуть впасти на їхні погони у разі розкриття резонансної справи, переважать для них той тиск, що на них чиниться та інші спокуси.

І ось нещодавно, із своїх джерел у відділку, я взнав, що міліціянти вважають справу занадто складною для розкриття, майже не дають їй шансів на успіх.

Тобто це буде черговий "висяк"! Який, коли резонанс зійде, тихенько поховають.

Як зробили з усіма іншими кримінальними справами, пов'язаними з моєю журналістською діяльністю!

Нагадаю, що у липні 2013 року депутат-регіонал Наталія Войцеховська погрожувала мені вбивством. По моїй заяві було відкрите кримінальне провадження. Ніяких слідчих дій не проводилося, слідчий навіть не побував на місці події. Обмежився поясненнями депутата-регіонала Войцеховської та депутата-регіонала Плахотного, і закрив справу на початку вересня 2013 року.

Про що мені довго не повідомляли. Офіційне повідомлення я отримав лише у березні на прийомі у зама по слідству обласного управління МВС.

Суд у депутата-регіонала Войцеховської я виграв. Суд вирішив, що гідності депутатки-регіоналки я не ображав, а, відповідно, говорив правду.

Справу не поновлено, хоча я міліціянтів до цього закликав.

У лютому 2014 року на мене напали "тітушки"з числа колишніх міліціянтів, коли я знімав від'їзд котовських міліціянтів на Антимайдан. Відео зафіксувало напад, до того ж він відбувався на очах начальника слідства Сергія Чепіля.

Слідчий Мораренко, після того як прийняв заяву, не знайшов змоги зі мною жодного разу зустрітися. Хоча я неодноразово телефонував йому й пропонував допомогу. Він просто тихенько закрив цю справу, знову ж таки не повідомивши мене ані офіційно, ані неофіційно.

Вже коли справа була закрита, він мені розповідав, що слідчі дії ведуться і ми обов'язково зустрінемося, аби їх форсувати.

4 квітня 2014 року на мене, журналіста Сергія Левитаненка, напали 70 депутатів-регіоналів. Там були депутати районної та міськради, голови селищних рад району. Мене побили, намагалися знищити мою відеокамеру. Було заведене кримінальне провадження по моїй заяві. Усі відео та фото докази я надав слідству. Ну куди вже більше! Що ще потрібно, аби довести справу до суду?

Більше по справі я зі слідчим не спілкувався, хоча ми неодноразово домовлялися про зустріччю. Але вона, не за моєї вини, постійно переносилася. Й так і не відбулася.

У якому стані знаходиться справа - я не знаю.

І ось фінал! Напад на мене у моїй квартирі із намаганням вбити!

Може він стався тому, що усі попередні справи закривалися, і нападники відчували, що лишаться безкарними?!!!

Я завжди казав, котовським міліціянтам, що не можна бити та вбивати журналістів, що не можна зривати погони з міліціонерів! Це має каратися!

Бо ми робимо одну справу: захищаємо громадянське суспільство! Вони у межах своїх повноважень, журналісти своїм чином!

Ми й ви - на захисті справедливості!

Але коли я взнав, що справи по нанесенню мені тілесних ушкоджень та підпалу мого житла ризикують перетворитися на "висяки", я вважаю за доцільне проінформувати суспільство, чому ці справи розкрити дуже легко, і які докладаються зусилля з боку деяких правоохоронців, аби ці справи поховати!

Перше, я отримав інформацію, що на пожежників чиниться тиск, аби вони дали невигідне для мене висновки експертизи. Хочуть усе банально звести до самозапалення через замикання електропроводки.

Але електропроводка після пожежі працює і в мене є висновки кваліфікованих електриків, що замикання не було.

Також слідчі можуть прийти у мою квартиру і побачити на підлозі два осередки запалення. Перший у районі дивану, де лежали мої судові документи та документи по журналістських розслідуваннях, які я вів. Другий у районі письмового столу, якраз де стояв системний блок комп'ютера.

Швидше за усе були кинуті дві пляшки з "коктейлями Молотова". Автор, який провів три місяці на Євромайдані знає цю субстанцію попелу, я звернув на це увагу коли прибирав згоріле.

Також хочу звернути увагу, що напад відбувся приблизно о 12 ночі. Багато мешканців нашого мікрорайону й мого будинку ще не спали. Й не помітити 7 чи 8 людей у камуфляжній формі вони просто не могли, як і ті дві машини на яких вони під’їхали.

Під час моєї бійки з нападниками стояв гучний галас. Багато хто міг звернути на це увагу й побачити людей у дворі біля під’їзду.А частина нападників стояла там. Частина в освітленому під’їзді.

Я живу у 40-тисячному місті. Тут приховати щось подібне у якому брала участь така кількість людей - просто не можливо! Це ж не мегаполіс! Не Київ, не Одеса!

Чи можна приховати тільки від міліції? Яка має своїх агентів в усіх прошарках містян, тому числі і серед кримінальників, і серед місцевих сепаратистів! Що вони теж нічого не чули?

Мій викрадений телефон працював після викрадення ще 18 годин! Невже неможливо було встановити його місцезнаходження?

Невже не можна встановити з яких телефонів і на які були здійснені дзвінки в цей час в районі мого під’їзду та моєї квартири? А вони були, бо серед нападників був переполох, і вони мали телефонувати "старшим товаришам".

Ці люди прийшли двома групками, від своїх машин, що залишилися трохи на віддалі, після цього вони тікали до них - невже їх ніхто не бачив?

А відомий у місті "бусик" неподалік бачили декотрі люди. Тільки вони ніколи не підуть свідчити у міліцію, бо не вірять їй! Бо це четверта справа нападу на журналіста Сергія Левитаненка, і при попередні благополучно поховані!

Спочатку я думав, що підпал - то помста мені за мою журналістську діяльність, а потім зрозумів: хотіли знищити ту інформацію, що не встигли знайти.

Нападники думали, що я сплю. Хотіли мене катувати, "зняти" інформацію, а потім вбити. Бо я міг не впізнати виконавців у камуфляжі та балаклавах, але організатора, не виконавцям ж проводити допит!, я не міг би не впізнати!

Тепер я впевнений, що балаклави були одягнені не для приховування зовнішності, а були елементом залякування! Мене все-одно мали вбити, навіщо ж тоді приховувати зовнішність?

І я, дійсно, спав, прокинувся, коли побачив нападника на підвіконні! Але ж, панове міліціянти, хтось "навів" їх, доклавши, що у моїй квартирі вже дві години немає рухів і що вікно відчинене! Невже так важко, хоча б окреслити коло можливих "наводчиків" та попрацювати по них?

У кав'ярнях люди відверто називають виконавців нападу на мене, кажуть, що одного з них вже "закатали у асфальт".

Так само називають організаторів. Усі знають, а міліція не знає і доказів знайти не може!

От я й думаю, що це - непрофесіоналізм, чи тиск котовських "сильних світа цього" переважив бажання заробити дивіденди на розкритті резонансної справи перед "справжнім міліціонером і генералом" який очолює обласну міліцію?

Генерали приходять і уходять, а з бандитами жити?

Так тоді наше місто, в якому ростуть ваші діти, ніколи не зміниться! І атмосфера страху, терору й безкарності пануватиме в ньому вічно!

Думаєте, вбережете ваших дітей за власними широким спинами, а інші хай самі викручуються?

Також я розчарований місцевим котовським осередком СБУ! Я впевнений, що вони багато знають по цій справі, якщо не усе!, але допомогти міліції не хочуть.

Я завжди вважав СБУ - найпатріотичнішою спецслужбою країни. Зараз я бачу, що їхні корпоративні інтереси переважають служінню країні. Вони просто рятують честь мундиру, оскільки у нападі на мене був задіяний один з їхніх агентів, чи співробітників, хто їх там розбере!

Але ж ця людина підставила вас!

Замах на журналіста-патріота не такий важливий, як рятування пройдисвіта?!

На мої звернення до СБУ вони відбуваються формальними відмовами.

До того ж певні працівники поширюють про мене по місту різні плітки, не знаю за власною ініціативою, чи по прямій вказівці.

Я не думаю, що котовській міліції, при бажанні, важко розкрити цю справу, трохи винахідливості й усе! Ну й сміливості і політичної волі!

Для мене принципово, аби ця справа була розкрита! А не стала черговим "висяком"! Аби у нашому місті трохи зрушило!