Спрага

Спробуйте знайти три відмінності у зверненнях Азірова-Януковича і вчорашнього Олександра Турчинова. Винні попередники, все в руїнах, ми наведемо порядок, ми проведемо реформи і т.д. і т.п.. По суті – нічого. Жодного обнадійливого месиджу і бодай би якогось несміливого плану. Ні слова про дочасні вибори у парламент.

Видео дня

У нас французька конституційна модель парламентсько-президентської форми правління. По ній у Франції після виборів президента через 45 днів обирають парламент. Зрозуміло, президент перемагає завдяки й популярності своєї партії. Піднявши свій лідерський рейтинг він забезпечує перемогу своєї партії далі на парламентських виборах. А втім і на місцевих. У виборців є невеликий час, аби надати йому повний мандат довіри або відмовити в ньому. Тоді – криза. Парламент або місцеві самоврядові органи опозиційні до президента і він працювати не може. Або досягає якогось хиткого компромісу, або приречений на відставку. Це реальна демократія. І французи точно знають, як можуть діяти. До того ж, усі ці події відбуваються в умовах існування стабільних, традиційних, перевірених часом, ціннісних ідеологічних програмам невеликої кількості політичних партій. Україна знову починає з "нуля". Із чистого листа паперу. Кожен раз після зміни політичних еліт або революційних потрясінь.

Які плани у нинішньої влади відносно демократії? Ні слова про це у тихому посланні Олександра Турчинова немає. Як і немає згадок про свободу слова, свободу зібрань, свободи взагалі і про верховенство права окремо. В чому справа? Хіба це не основні цінності за які повстала Україна?

Ви не вважаєте небезпечним і дивним після масових вбивств диктатурою концентрацію в одних руках, навіть тимчасово, навіть на один день, всієї, без виключення, влади в Україні: законодавчої, виконавчої і президентської? Таких повноважень у Януковича не було ніколи. Ви не вважаєте за необхідне почути, навіщо це зроблено, з якою метою, на який час і які ризики це несе для демократії? І для нас з вами? І взагалі, чи можливо це робити, навіть керуючись якоюсь нам невідомою революційною особливою доцільністю? Тим більше, в межах однієї політичної партії?

Тим більше, схоже, революція починає засинати під невпевнені мантри, які доносяться до нас з боку влади. Чому до цього часу не оголошена підозра у вчинені тяжких злочинів проти українців в довжелезному списку підозрюваних у них, дії яких чітко зафіксовані на відео, журналістськими розслідуваннями і тисячними свідками? Чому слідчий суддя до цього часу не виніс постанову про запобіжні заходи щодо всіх тих, хто оговтався, усвідомив кволість і нерішучість нової влади та збирає сили для реставрації. Не вірите? Вслухайтесь у виступи вчорашніх "оголтілих" сепаратистів, організаторів лютих походів "тітушок" та ідеологів законності диктатури і насильства. Вони вже всі на екранах телевізорів і готові вірно та віддано служити новій владі. Що трапилось? Майдан виконав свою функцію і має почути пропозицію Турчинова та розійтись?

Чому звернення до українського народу нового всевладного лідера не було виголошено на сцені Майдану? Не знаєте? Не думаєте? Вам байдуже? Але саме Майдан привів до влади всіх тих, хто сьогодні діє вже від імені влади. Якось і не дуже оглядаючись на суспільну думку. Вчора зі сцени Майдану жодного виступу від нової влади не було. Ще недавно нинішні лідери мріяли, аби їм дали слово. Без нього вони були приречені на сервільну політичну функцію. Бути представниками на паркеті біля всемогутньої Сім’ї. Чому у посланні жодного слова немає про роль і майбутнє Майдану?

Чи розуміє влада те, що на половині території України вона не просто переформатована, а так видозмінена, що не враховувати цю обставину у "рулінні" державою вже неможливо? Вся влада на місцях, без виключення, підпорядкована обласним радам. Вони не готові сьогодні віддати її центру, оскільки не довіряють йому і чекають глибоких реформ. Перш за все в розширенні прав територіальних громад шляхом проведення адмінтерреформи.

Чи віддає собі звіт влада у тому, що вона вже має очевидний, але ще без чітких контурів, конфлікт з Майданом? Ну хоча би тому, що "Автомайдан" заявив про перехід в опозицію до неї. На нього саме розраховують ті, хто щедро роздають інтерв’ю про готовність співпрацювати із владою, знаючи її ахіллесову п’яту. Коли конфлікт переросте в протистояння, на Сході і Півдні підніметься контрреволюція вже реального, а не потішного сепаратизму. Навіть прагматичний олігарх Коломойський вважав, що його друзі-сепаратисти обов’язково зустрінуться із законом, посилаючи їм іронічні "есемески", які оприлюднені в Інтернеті.

Чи влада розуміє що таке система стримувань і противаг і чи вважає вона ці механізми антиузурпації необхідними для протидії будь-якій диктатурі? Якщо не розуміє - ми пропали. Якщо розуміє, то чому для того, щоб не концентрувати владу в одних партійних руках, вона не створила контрольні органи при собі – Ради, Комісії, Асамблеї для узгодження всіх рішень та планів. Наприклад 50 на 50 з Майданом. Ми були би спокійні і впевнені, що революція не буде продана в черговий раз олігархам. Можливо, ви не знаєте, але диктатура партійної більшості більш небезпечна, аніж диктатура однієї особи, оскільки діє під прикриттям демократичних штампів. Вчорашнє послання нового лідера – суцільні штампи. Можливо, це вина спічрайтерів?

Так, нам необхідно якомога швидше відновити економіку та створити надійну від узурпації та корупції модель політичної системи. Але, найперше, нам треба зробити все для того, щоб унеможливити супротив політ-олігархічних кланів у боротьбі за контроль над владою. Майдан все ще наполягає на повній люстрації і забороні тих політичних рухів, які систематично демонтували демократію в Україні та організували вбивства, насильства, переслідування за демократичні погляди громадян України.

Тепер скажіть, чи можливо буде провести реформи, якщо не здійснити це? Та й кому ці реформи будуть потрібні – олігархам, новим Сім’ям?

Зараз єдиний час дійти до кінця і перезаснувати державу. Ну хоча би тому, що вона була заснована комуністами і дисидентами в компромісі ненависті один до одного. Це породило важкі хвороби, які можливо вирішити виключно хірургічним шляхом. На жаль. Це не особлива історія для України. Це класика історичних революцій просунутих народів, що знають, яка держава їм потрібна, і жорстко визначають місце влади, як найняту компанію для управління розвитком країни. При цьому, маючи можливість у будь-який час цю компанію вигнати і замінити на більш ефективну. Зрозуміло шляхом виборів. Це традиційна демократія.

Хто це має робити? Люди? Виборці? Майдани як нові інститути прямої демократії? Коли, зібравшись в Києві, можуть відправити у відставку президента, уряд, Верховну Раду? Комусь буде смішно, хтось буде звинувачувати у надмірному радикалізмі і відступі від радянських підручників, але переважна більшість будуть на стороні народу. На Майдані Незалежності в Києві, він показав що мудріший від політиків, сильніший від диктаторів і єдиний готовий взяти на себе відповідальність за долю країни. Навіть ціною великої крові і беззбройним наступом на лютий бойовим вогнем спецназ. Коли політики ведуть перемовини у теплих і захищених спецназом кабінетах. Вони завжди шукають компроміс між зрадою і відданістю ідеалам.

Спрага до життя – сильніша від спраги до влади.