Про створення партії Льовочкіним

Що засвідчує створення партії Сергієм Льовочкіним?

Навіть не знаю, які підібрати думки, аби трохи вгамувати свою радість!

Бо проти суспільної тенденції зрідка буває ефективною лише незламна політична воля харизматика. Якої в Україні - катма і зась!

Тож якщо суспільно-політичну тенденцію визнали ті політичні харизмати, які ніколи нічого, крім власного переконання у своїх силах, не визнавали, - вона неминуча, невідворотна, остаточна і влаштовує навіть їхні амбіції та перспективи на вплив у державі.

Сергій Льовочкін завжди прагнув бути непублічним політиком. І коли хтось намагався витягнути його у світло софітів на сцену публічної політики, то діставав рішучу відсіч.

Так було протягом багатьох років, при трьох останніх режимах.

Ця непублічність була для Сергія Володимировича запорукою збільшення його впливовості політичного важковаговика та статків.

Його називали "сірим кардиналом", ляльководом, залаштунковим тигром.

І ось він фактично проголошує про створення партії.

Навіщо вона людині, яка має широкі міцні зв'язки у будь-яких колах, що можуть прийти до влади в Україні, і на додаток потужний медійний ресурс у вигляді телеканалу "Інтер"?

Тобто те, що забезпечить йому захист і просування своїх інтересів завжди!

Можливість вести сеанс одночасної гри на декількох політичних дошках.

Не змінюючи набутому та відпрацьованому десятиліттями досвіду.

Не думаю, що Сергій Льовочкін чогось злякався і робить це у паніці.

Просто зараз подібна організація політичного бізнесу видається йому найбільш ефективною.

Тобто бути "сірим кардиналом", ляльководом, залаштунником в Україні зараз не актуально!

Ефективніше грати у відкриту публічну політику! Змагатися інтелектами, концепціями, харизмами. Креативити політичними акціями, перемагати у дискусіях, "глаголом жечь сердца людей"!

Із відкритим забралом.

Піти шляхом Коломойського! Який більше заробив на захисті України, ніж витратив. А не підкилимним шляхом Ахметова, який більше витратив фінансуючи ДНР, аніж заробить на цьому в перспективі.

Який, як жартують в Інтернеті, має отримати держохорону тільки у вигляді конвою.

Світ змінився. З чого і починалося "Братство кільця". Яке призвело до гибелі імперії Мордора.

Українське суспільство змінилося. Опалене війною воно прагне національної ідеї.

А для підтримки штанів воно зараз потребує не сірих кардиналів та 300 гривень за проплачені мітинги, а духовних пастирів та скляних стін міністерства внутрішніх справ та податкової інспекції.

Дехто це зрозумів, дехто – ні.

І крок Сергія Володимировича це засвідчує.

Засвідчує, що розумні люди, а людина він розумна, визнають потреби дійсності, а не намагаються примусити дійсність враховувати їхні потреби.

Демократія, як Божі жорна, мелють повільно, але дрібно. Зміни у свідомості людей відбуваються повільно, але мають певну тенденцію.

Хто розумний, той тенденцію врахував. Вніс у бізнес-план лейтмотивним стрижнем. А хто відверто з Донбасу зараз розтринькує усе, що було нажито непосильним бандитським трудом за усі роки. Гроші, авторитет, волю.

Час українського поета Чехова минув, маразм послаб.

"Совкова" соціальна демагогія відходить у небуття. Народу не "втюхаєш" старе. Останні вибори це довели. А залаштункові домовленості, які і породжували цю соціальну демагогію для народу, стають непродуктивними.

Українські політики шукають інші механізми "рєшать вопросы".

А моя порада їм згадати дійсно слова чехівської героїні, які наразі до неможна актуальні: "Треба працювати, дядьку! І ми побачимо небо в алмазах!"