Сон без назви

"Я хочу навеки так уснуть..."

Михайло Юрійович Лермонтов

Щоби прокинутися і дивитися не на будильник, а на календар!

Не рахувати піщинки на пляжі, а тупо їх чавити.

Вимірювати, розумієш, не кроками, а досвідом.

Щоби перед очима змінювались не події, не картинка, а сутність душ, барвна. Тобто, бачиш їх з усіма цяточками. Безпомилково.

Нафіг потрібно? Та так, задля еротизму. Наче - відбувся. За рахунок мізків інших. Вони теж мають право устромити свої вісім копійок.

Щоби за вікном містилося життя приємне, незрозуміле, але спроможне до здолання.

Усі наче підіграють тобі, а ти - їм! Хіба без цього відчуття щастя можливе? Ні.

На сітківці твого ока не тільки твій світ, але й світ безлічі людей, будь відповідальним. Вони - довірились, їм - так зручніше. Ти потрапив, хлопче.

На Бога надійся, а сам не журися! Ніхто не підкаже правильний шлях, йди неправедним, але гідно. Десь там надибаєш закоулок, стежку.

Вони тебе дурять? Не йми віри. Від тебе усе залежить. Тобі ж душу дали, а з нею розум. Тренуй, наче у спортзалі. До болю у сполуках.

Тільки не втрачай стежку. Бо жити негідником неможливо. Аж ніяк, навіть не намагайся. Мільярди до тебе пробували - не спромоглися.

Засипати без склянки горілки на ніч - то найбільше щастя.

А сни.. сни без назви - то єдине, що не від тебе залежить. Ними керувати неможливо. Але й підкорятися їм не треба.

Що там про тебе Вищі Сили думають - то їхня проблема.

Ти козакуй наявно. Шляхетничай понадможливо.

Бо далі - не тиша.