Лізинг – віагра для бізнесу
Про лізинг вже немало сказано й написано, але передусім у бізнесових колах, які на собі відчувають усі переваги та недоліки цього фінансового механізму.
На ринку фінансових послуг України лізинг є доволі новим інструментом. Більшість громадян уявлення не мають про те, «як це працює». Насправді ж нічого складного немає. Механізм лізингу повсюдно використовується в країнах із розвиненою економікою та налагодженою інфраструктурою. Проте він не може функціонувати в нестабільних державах, наприклад в Афганістані, оскільки головна умова лізингу – наявність постійних ресурсів виробництва. Цей інструмент дозволяє оновлювати основні виробничі фонди, не відволікаючи оборотні кошти підприємства. Тобто він надає можливість отримати кошти без втрат у виробництві та обмежень лізингоодержувача в банківському кредитуванні.
Певною мірою лізинг можна порівняти з кредитуванням. Проте на відміну від кредиту лізинг здебільшого не передбачає додаткового забезпечення з боку отримувача майна. При оформленні лізингу документальна частина не настільки велика, як за оформлення кредиту. За умовами лізингу матеріальні блага під заставу не надаються – лізингодавець залишається власником предмета лізингу до кінця строку договору. Ця умова надзвичайно важлива для середнього й малого бізнесу, який не має «зайвих» активів для застави.
Якщо розглядати можливості лізингу для бізнесу, то цей інструмент вирішує одразу декілька питань. В Україні зношеність основних фондів сягає 60-70%, і оновити їх можливо лише через лізингове фінансування. Така практика поширена в усьому світі, тому що власних коштів чи відповідного заставного майна підприємства просто не мають. Не кажучи вже про впровадження новітніх високих технологій, енергозбереження тощо. За оцінками Міжнародної фінансової корпорації, потенціал лізингового ринку в нашій країні становить близько 100 мільярдів доларів.
В Америці в середині минулого сторіччя та пізніше в Європі лізинг розвивався надзвичайно високими темпами передусім завдяки створенню системи пільг та заохочень (прискорена амортизація тощо).
В Ізраїлі останнім часом лізинг став одним із основних способів придбання громадянами новеньких авто та заміни старого транспорту на новий. Цей процес набув таких обертів, що вже складено рейтинг найпопулярніших класів автомобілів, придбаних за системою приватного лізингу. 50% автомобілів, придбаних за системою приватного лізингу, – це сімейні автомобілі, 25% – компактні автомобілі, решта 25% – це мінівени, автомобілі представницького класу і джипи. Велика частка сімейних автомобілів може бути пояснена тим, що в приватному лізингу клієнт може вибрати більш сучасну і містку машину – таку, яку він не зміг би дозволити собі придбати одномоментно. Тим самим можна пояснити велику кількість престижних автомобілів, придбаних за системою приватного лізингу.
В Україні ж лізинг розвивається всупереч всьому. Незважаючи на велику кількість перешкод, які створювалися на шляху його впровадження в нас починаючи з 1995 року, в цього фінансового інструменту й досі великий потенціал. Внаслідок сумнівного політичного супроводу основний показник «рівень проникнення лізингу в основні засоби» становить в Україні 2-3%. Для порівняння: в Європі цей показник в середньому становить не менше 20%.
Вітчизняний лізинг, хоча й існує на законних підставах з 2003 року, поки що не працює на повну силу. Сьогодні, як і раніше, лізинг не претендує на будь-які преференції, лише очікує справедливого ставлення з боку держави та регуляторних органів. Наразі головні труднощі в практичному застосуванні лізингу створює недосконале нормативно-правове забезпечення.
Однією з проблем ефективного впровадження лізингових відносин є досить дорога нотаріальна реєстрація договорів – державне мито за цю процедуру складає 1% від вартості договору.
Система, в якій сьогодні працює державний регулятор ринку небанківських фінансових послуг, працює на уповільнення, а не на розвиток ринку лізингу. Це виявляється в тому, що держава фактично не допускає нові компанії на ринок, знижуючи тим самим конкурентність цього бізнесу та «консервуючи» ставки. Десятиріччями регулятор не змінює підходи до збору та аналізу статистики, не прислухається до пропозицій ринку щодо вдосконалення застарілої нормативно-правової бази.
Зважаючи на вищевикладене та враховуючи вимоги адміністративної реформи та курсу на децентралізацію управління, оголошених Президентом України, на часі усвідомлення того, що у запровадженні лізингових відноси є проблеми, які потрібно вирішувати на законодавчому рівні. Профільний Комітет Верховної Ради вже ознайомлений з актуальними питаннями. Але є й такі проблеми, які можливо вирішити на рівні нормативно-правових актів Національної комісії, і, очевидно, таку роботу має оперативно проводити регулятор за участю представників фінансових ринків. Адже зміна статусу та назви регулятора були здійснені з метою якісної зміни підходів до методів регулювання. Потреба в скасуванні вимоги щодо подання звітності на дискетах в час Інтернету та високих технологій зрозуміла сьогодні кожному.
Потрібно надати молодому та амбітному ринку простір для розвитку, але пропозиції законодавчих змін повинні надходити від регулятора. Сьогодні лізингодавцям (навіть провідним світовим корпораціям, які зайшли в Україну з надією на провадження тут бізнесу європейського типу) надзвичайно важко виконувати свою функцію – розвивати малий та середній бізнес, створювати нові робочі місця, фінансувати інноваційні технології, виводити українські виробничі компанії на вищий рівень та завойовувати ринки збуту.
Не потрібно різати курку, яка несе золоті яйця. Процес державного регулювання повинен сприяти розвитку одного з пріоритетних ринків, адже різноманітність послуг породжує конкуренцію, а конкуренція тільки покращує послугу.
Наш український бізнес дуже терплячий і живучий, але не варто зайвий раз випробовувати його на міцність. У взаємовідносинах між регулятором та фінансовим ринком повинно домінувати лікарське правило «головне – не нашкодити». Бажано це гасло ще й удосконалити: «головне – не нашкодити та допомогти».