Революція Обами

Френсіс Фукуяма помилився, коли проголосив «кінець історії» - повну і остаточну перемогу капіталізму у всьому світі. Це стало зрозуміло тоді, коли у відповідь на тріумфальний марш неоліберальної ідеології всім світом та всезагального перетворення не лише речей, а й людей, у товар, планета у 90-х наїжачилася багатотисячними демонстраціями антиглобалістів та противників війни, вибухнула терактами та глобальними катаклізмами на кшталт «азійсько-тихоокеанської» кризи.

Остаточно марення тих, хто вважав ліберальний капіталізм найдосконалішим різновидом соціально-економічних систем, і що, вкусивши його благ, людям вже немає до чого прагнути, були поховані світовою депресією кінця 00-х та масовими робітничими і студентськими протестами у Греції, Франції, Іспанії, Італії, Латвії, Ізраїлі та низці інших країн переможного капіталу.

Сьогодні захиталася навіть цитадель капіталізму – США. І виявилось, що маса людей на Землі прагне зовсім іншого, ніж те, що пропонують їм політтехнологи капіталістичних корпорацій та урядів.

«Сьогодні ми живемо однією надією – надією на краще майбутнє. Ми довго його чекали і ще не швидко воно прийде. Але те, що ми зробили на цих виборах, у цей критичний час: зміни прийшли в Америку». Барак Обама, 5.11.2008.

Перемога Обами на президентських виборах стала для Америки справжньою революцією. Не стільки тому, що вперше США очолив темношкірий, а швидше тому, що в осерді капіталізму вперше переміг, та ще й з великою перевагою, кандидат, який пропонував змінити капіталістичну систему.

Американців у середині 00-х турбували дві речі: економічна криза, чи не найбільша з часів «великої депресії» 30-х, та війни, які практично безперервно вів уряд США у різних куточках світу. Американці доти надавали перевагу на виборах посланцям корпорацій, байдуже з якої партії. Після терактів 11 вересня 2001-го вони підтримали вторгнення в Ірак та Афганістан, і, навіть, дозволили Бушу з його «патріотичним актом» обмежити свої громадянські права. Але 2008-го янкі з-поміж усіх кандидатів, як від республіканців, так і від демократів, підтримали доти маловідомого сенатора з найбільш радикальною соціальною та антивоєнною програмою.

«Я не забуду, кому насправді належить перемога у цій кампанії. Вона належить вам. Я не був фаворитом цієї кампанії. У нас не було спочатку ні грошей, ні підтримки. Наша кампанія починалась не у коридорах вашингтонгських офісів. Вона починалась на ганках та у підвалах простих американців, які приносили хто долар, хто 5, хто 10 доларів. Потрібна була мужність цих небагатих людей… Я знаю, що ви це зробили не для того, щоб виграти вибори, ви це зробили не для мене. А тому, що ви зрозуміли, яка важлива задача стоїть перед нами. Ми знаємо, що завтра нам доведеться розв’язувати дуже серйозні проблеми: дві війни, найбільша фінансова криза в цьому столітті…». Барак Обама, 5.11.2008.

Можна було б говорити про певні аналогії між президентськими виборами у США 2008-го та президентськими виборами в Україні 2004-го: те ж народне піднесення, те ж прагнення змін. Але на відміну від Ющенка, який ніяких конкретних програм, окрім абстрактних гасел про «чесну владу» та «бандитам - тюрми», українцям не пропонував, а тому й не робив, Обама запропонував цілком конкретні соціальні реформи. І щиро намагався їх реалізувати.

Така різниця зрозуміла: якщо Ющенко був залежним від великого українського капіталу (в народі – «любих друзів»), то Обама був і залишається незалежним від американських корпорацій.

«Якщо ця фінансова криза чомусь нас і навчила, так це тому, що ми не можемо радіти тому, що на Уолл-стріт все добре, коли у просто людей на вулиці (стріт) не все добре». Барак Обама, 5.11.2008.

Обама насправді не марксист. І все, чого він прагнув, то це вирішувати економічні проблеми Америки не за рахунок обмеження соціальних виплат і зарплат «низів», а за рахунок надприбутків корпорацій.

Прибічники неоліберальної капіталістичної моделі в Америці, а за ними й в Україні, повторюють свою мантру: споживати треба рівно стільки, скільки зароблено. А тому треба затягувати паски - передусім скорочувати соціальні програми і жодним чином не чіпати капіталістичні прибутки. В результаті підуть на дно ті, хто не зміг знайти своє місце у існуючій капіталістичній системі. Таких людей багато, адже всі просто не можуть бути успішними підприємцями. Більше того, одиниці стають успішними підприємцями виключно тому, що сотні й тисячі інших є неуспішними і не підприємцями. А є найманими працівниками, які створюють додану вартість для цих успішних. Або безробітними, які створюють ринок праці, необхідний капіталові для здешевлення робочої сили.

Таку ціну американцям (українцям, білорусам, грекам, іспанцям) апологети капіталу пропонують заплатити заради виходу з кризи. Але подібні рецепти існують і втілюються в життя буржуазними урядами вже щонайменше 200 років, а економічні кризи з періодичністю й невідворотністю цунамі знову і знову накочуються на благословенні береги Північної Америки та Європи.

Обама й більшість американців пристали до іншої логіки. Америка споживає більше, ніж заробляє? Що ж, якщо треба затягувати паски, то нехай їх затягують не лише прості американці, а й великі капіталісти. Тим паче, що останнім це робити легше, бо вони в результаті збільшення податків позбудуться хіба що зайвих яхт і авто. Тоді як «низам», у випадку скорочення соціальних виплат, доведеться позбутися медичної страховки, відмовитись від освіти дітей і скоротити своє харчування.

Обама теж пропонує скоротити витрати. Але у першу чергу – припинити війни і скоротити воєнні витрати, які з’їдають левову частку бюджету США. (Під час виборчої кампанії Обама спитав, чому мільйони людей у світі не люблять США? Через те, що вони природні американофоби? Чи через те, що США стала світовим жандармом?).

Але Обама пропонує не тільки скоротити, але й збільшити. Збільшити надходження до бюджету за рахунок додаткового оподаткування великого капіталу. Збільшувати надходження є за рахунок чого: американські корпорації зконцентрували чималий обсяг фінансового капіталу. Адже й криза 2007-го року, яка розпочалася спочатку у США і потім поширилась на весь світ була кризою перенакопичення. Фінансові установи накопичили стільки ресурсів, що для того, аби вони не «простоювали», почали роздавати кредити направо і наліво.

Проте навіть такий крок, який не підриває основи капіталізму, а лише усуває деякі його соціальні диспропорції, був сприйнятий неолібералами як посягання на святе. Навіть вимога поділитися частиною прибутків визначається ними як соціалізм.

Одразу ж після обрання Обама провів через Конгрес антикризові заходи, які передбачали багатомільярдні бюджетні вливання у економіку, які, на думку президента мають стимулювати виробництво (Америка дуже мало виробляє) і створити 4 млн. робочих місць. А згодом – закон про регулювання банківської діяльності, покликаний захистити споживачів фінансових послуг і посилити контроль за діяльністю великих банків.

Ці кроки Обами його опоненти – монетаристи - знову ж оголосили соціалістичними, хоч вони не виходили за межі кейнсіанської політики і чимось нагадували заходи Франкліна Рузвельта, які сприяли виходу американської економіки з «великої депресії» у 30-ті роки. Як і Рузвельт, Обама намагається збільшити платоспроможний попит і через нього стимулювати виробництво.

Найбільш відома реформа Обами – це реформа американської медицини. До цього 46 мільйонів американців не мали медичної страховки, а, отже, не мали певності, що їм бодай виріжуть апендицит у випадку загострення. Реформа ж має надати страховки 32-м мільйонам.

Реформи Обами зазнаЮть невдач. Вихід з кризи виявився затяжним і Америка сьогодні стоїть на порозі дефолту. Передусім тому, що президент США, це зовсім не президент України, і він не може указом провести якесь своє рішення. Тим паче, що більшість у Палаті представників мають опоненти Обами – республіканці. 1 серпня Конгрес проголосував пропозицію Обами про збільшення державних запозичень, але натомість скоротив соціальні витрати (це не дає можливості провести у повному обсязі реформу медичного страхування), не обмежив повною мірою військові витрати (війна для республіканців – святе) і не збільшив податки для багатих.

Ці заходи не врятують США від кризи, бо, як зазначив нобелівський лауреат з економіки Пол Кругман у «The New York Times»: «Зменшення видатків провокує ще більшу депресію». Але це означає, що цілком можливо Обама програє вибори наступного року і соціальним реформам у Америці прийде край.

Проте два з половиною роки президентства Обами показали головне: капіталістична система у США, а, отже, й світова капіталістична система (за Америкою тінь дефолту сьогодні наповзає й на Європу) знаходиться на межі. Можливо, це початок краху світового капіталізму. І цілком закономірно, що цей крах почнеться саме з США.

Обама спробував побудувати альтернативну неоліберальному капіталізмові соціально-економічну систему. У цих своїх намаганнях він не є піонером, бо подібні соціальні системи, яким, до речі, вдалося оминути найгостріші приступи світової кризи, давно і успішно функціонують, наприклад, у скандинавських країнах. Але, все ж, шведський і норвезький соціалізм – локальні явища.

Звичайно, соціальні реформи у США не можуть дати вагомих результатів за такий короткий період. Вони можуть обірватися вже після виборів 2012 року. Але шанс у реформ є. Соціологи говорять, що 49% американців підтримують медичну реформу, а 64% підтримують збільшення податків для великого капіталу. Якщо Обама 2012 року переможе на президентських виборах, а ліві демократи – на виборах до Конгресу, реформи мають шанс втілитись у життя.

Тоді ми побачимо іншу Америку і, можливо, інший світ.