УТ: «управляемое» телебачення

Під час минулого ефіру «Шустер live» Та, Чиє Ім’я Ми й Так Занадто Часто Згадуємо, виконуючи свою звичну демагогічну арію, прохопилась про свою мрію: я б, мовляв, хотіла, щоб ми й завжди отак збирались – влада, опозиція, - в ефірі державного каналу. Адже, мовляв, державний канал за Януковича – це не те, що державний канал за Ющенка, коли ні Шустера, ні Януковича в ефірі не було, а сам-один Ющенко. Тепер у нас свобода.

Таким чином заступниця глави президентської канцелярії, навряд чи свідомо, розкрила карти, позбавивши останніх сумнівів щодо справжнього змісту «перетворення УТ-1 на громадське телебачення» тих наївняків, у кого ці сумніви ще залишались. Телеканал, на якому не без сприяння Банкової вигулькнув Шустер, спонсорований тепер росіянином Пальчевським і його «Євролабом», пані заступниця бачить у майбутньому, по-перше, державним, по-друге, таким, де все буде так, як вона хоче.

Її Залізний Господар у нещодавньому інтерв’ю Бі-бі-сі також розчахнув свою підсвідомість: «Цей процес скоро закінчиться. Я маю на увазі процес такого шаленого опору. Тому що коли я ставлю питання, у тому числі вашим колегам-журналістам: наведіть, будь ласка, конкретні приклади, то кажуть про утиски свободи слова. Я кажу, скажіть, які саме: чи скоротилася якась програма свободи слова в Україні? - Ні, не скоротилася, всі канали як показували програми свободи слова, так і показують. У друкованих засобах масової інформації теж нічого не змінилося».

Я про «програми свободи слова». Здавалося б, це формулювання, під яким Віктор Федорович вочевидь мав на увазі політичні-ток-шоу, породжене загальновідомою недорікуватістю глави держави. Але, якщо зазирнути глибше, вловимо підтекст: свобода слова в його розумінні цілком відповідає поняттю «програми свободи слова». Ось вона, ще одна потаємна, не до кінця артикульована мрія: закрити свободу слова в резервацію, запрограмувати, поставити Ганну Миколаївну на вході, повісити табличку «Свобода слова» і благоденствувати.

Як відбувається фокус із табличкою, можна наочно бачити на Першому національному.

Сама собою ідея, що зродилась навесні минулого року в головах потішних стратегів Банкової, була досить дотепною й навіть не позбавленою шансів на успіх: перетворити занюханий і совковий Перший національний на аналог російського «Первого канала» - потужного знаряддя пропаганди. Донором для початкового переливання рейтингів «Інтер» Хорошковського-Фірташа, який пожертвував державному каналові не лише найкращих менеджерів, але й успішні серіали. Перехід від «програм свободи слова» до «управляемой демократии» мав відбуватися поступово. Як і «Первый канал», у минулому «Общественное российское телевидение», Перший мав носити горде ім’я громадського мовника, не наповнене, втім, жодним реальним змістом. Як і в російському випадку, фінансування майбутнього телегіганта мало дві складови – державну й газову. Щоправда, якщо в Росії йдеться про гроші державних газових монополій, то в Україні державні гроші окремо, газові – окремо.

Напевно, в цьому й була головна помилка: отримання білих бюджетних і чорних приватних грошей запускає в головах менеджерів і «смотрящих» різні механізми. Бюджети треба освоювати, приватні гроші – заробляти. Хапальний рефлекс вступає в апаратний конфлікт із страхом. В результати в чарівному бардаку, керованому високопрофесійним менеджером і переконаним пофігістом Єгором Бенкендорфом, радником Згадуваної Вище Чиновниці Валідом Арфушем та нещодавно прийнятим в українське громадянство російським телеавантюристом Олексієм Семеновим, панують суперечливі, аж до взаємної анігіляції, процеси. На гроші газового дяді робляться серйозні речі, цинізм і потенційна дієвість яких часом навіть лякають. Ось, наприклад, Ахметова попросили поступитись Шустером – і поступився ж! Захотіли зробити новини як в «Інтера», хоча б на вигляд, - і зробили ж! «Євроньюз»? Будь ласка, ось українська версія «Євроньюз» із Арфушем на чолі. А як вам таке передове рішення у галузі паблік рилейшнз, як створення летючого загону коментаторів (раніше таким страждали переважно політичні партії), які забезпечують ілюзію одностайного схвалення чи, навпаки, обурення під будь-якою публікацією, присвяченою подіям на державному каналі? До речі, цікаво, чи доберуться вони сюди.

Зате на бюджетні, тобто нічиї, гроші, за які ні перед ким особливо звітувати не треба, зухвалі вихідці з комерційного телебачення розважаються – у свій, досить специфічний спосіб. Вечірня казка» з мутантом-інопланетянином, яка виходить в ефір відразу після боїв без правил. Молодіжне шоу «Нащадки», куди пан Семенов перетягнув своїх пташенят із новоканальної «Фабрики зірок», а тоді показушно випер одного з них після того, як юнак послав телеглядачів у прямому ефірі в дупу. Величезні рекламні блоки, віддані на відкуп близькій до тіла компанії «Оскар Ярд Медіа». Поплавський. Гордон. Повтори свята Яна Табачника з легендарною «Муркою» у виконанні прокурора, до речі, непоганого піаніста. Музичний хіт-парад, який пишається кльовою фішкою – сурдоперекладом музичних кліпів (люди з вадами слуху сприймають це як плювок в обличчя). І величезна кількість, скажімо так, сумнівної якості, більшість яких з’являється й зникає непоміченими в масштабах українського телебачення, а отже, глядачі не встигають замислитись, чи належним чином використані їхні (наші, бюджетні, нічиї) кошти.

При цьому не можна не визнати, що в ефірі державного каналу виходить більше програм некомерційного, соціального спрямування, закономірно нерейтингових, які дають підстави формально стверджувати, що канал виконує функцію «громадського телебачення». Про свій рух до стандартів громадського мовлення Перший національний заявив уже досить давно – приблизно тоді ж, коли Валід Арфуш із дивовижною відвертістю розповідав кореспонденту УНІАН про те, що головним завданням державного каналу є і буде любити, хвалити і захищати владу.

І кого таким чином сподіваються обманути? Хоча, зрештою, навіщо ці риторичні запитання. Ми ж знаємо, кого. Не нас – хоч яким примітивним уявляють свого глядача політики («УТ-1 – канал, який дивляться в селі», прямим текстом сказала Юлія Тимошенко на тому ж Шустеровому ефірі), він або не знає і не хоче знати, що таке громадське телебачення, або розуміє, що в ефірі громадського телебачення не може бути мордобою в праймі і нахабної брехні в новинах. (Яка нахабна брехня? Ну, наприклад, що одеського даішника Олександра «Теляча мова» Швеця звільнили з лав МВС за те, що він відмовився спілкуватися з водієм українською мовою. Це з найсвіжішого. ) Помилочка вийшла, шановні мислителі з Банкової. Треба було націоналізувати «Інтер», як радила Юлія Володимирівна. Дешевше б вийшло.

Отар Довженко, «Телекритика», для «Обозревателя»