Вчинок Ганни «Лисиці» Сінькової – наслідок провокативної освітньої політики Табачника

Очільниця мистецького об’єднання «Братство св. Луки» Ганна Сінькова вже майже 3 місяці перебуває в слідчому ізоляторі за те, що разом із подругами підсмажила яєчню на т.зв. Вічному вогні у Київському парку «Слави». Вона закликала владу піклуватися за ще живих ветеранів, а не влаштовувати замполітські ігрища на їхніх могилах. Наруга над газовою конфоркою б’є в саме серце двох основних культів, які сповідує нинішнє російське керівництво, у ведення якого віддана українська гуманітарна сфера: культ Великої перемоги Колими над Бухенвальдом і культ Газпрому. Фактично, на Ганну Сінькову розпоширили дію КК СССР – а саме статтю «антирадянська агітація і пропаганда».

Видео дня

Проте, цікавим є розглянути передумови вчинку цієї студентки та невиправдано жорстокої реакції на нього.

На відміну від контроверсійних художніх гуртків на кшталт імпресіоністів, або «Братства святого Луки», метою яких є подолати екзистенційний вакуум сучасного їм мистецтва, метою Міністерства освіти України є сіяти розумне, добре та довготривале, щоб наші діточки і чужому навчались, і свого не цурались.

Натомість за міністерування Табачника вся система освіти в Україні налаштована на виховання в молоді єдиної базової навички – здатності терпіти несправедливість. У цьому Міністерство освіти явно дублює функції Міністерства внутрішніх справ.

Президент України висловив думку всіх українських батьків: молодь має об’єднуватися, а не виходити на вулиці під гаслами взаємного винищення. Але мета Табачника є протилежною – він послідовно працює на роз’єднання України, культивує зерна минулого розбрату в прийдешніх поколіннях.

Прикладом науки ненависті є нав’язувана Табачником концепція історії «вітчизняної» війни. Замість того щоб приєднатися до загальноприйнятої в цивілізованому Світі англо-саксонської концепції Другої світової, Табачник поширює в Україні радянську шовіністичну ідеологію. Свого часу концепція «великої перемоги» була створена для того, щоб виправдати «етнічні чистки» в СРСР, та як пропагандистське знаряддя «холодної війни» проти Заходу. За своїм призначенням та аргументацією це виразно антиукраїнська концепція. Її ефективність, як знаряддя розбрату та ксенофобії ми спостерігаємо на прикладі Російської Федерації, де з початку 1990 рр. не припиняється громадянська війна, а молодь, вихована на «ідеалах великої перемоги» вчиняє етнічні погроми та військові злочини.

Нав’язування цієї антиукраїнської доктрини з рамена Міністерства освіти викликає в учнів та студентів несприйняття та відторгнення. Навіть методологічно концепція історії, що її нав’язує міністр є застарілою, позаяк не розрахована на сприйняття сучасною молоддю. Вона використовує методологічні штампи п’ятдесятилітньої давнини, за якими болванили самого хлопчика Діму, який, певне з молодших класів вже мріяв бути начальником. Сучасну молодь цікавлять в історії інші питання. Чому Сталін не бачив на гугл-картах концентрації німецьких військ на кордоні СРСР? (Правильна відповідь – бо не мав висотних розвідувальних літаків.) Або, чи поширювався голокост на «макдональдси»? (Правильна відповідь – американський спосіб життя, символом якого є «макдональдс», переслідувався в окупованій нацистами, а згодом совєтами, Європі).

В сучасному пост-інформаційному суспільстві нав’язати пропоновану Табачником концепцію історії неможливо в принципі. Для успішного нав’язування цього завдання в школах повинно припинити викладати англійську. А заразом – і українську. Зрештою, це розуміє і сам Табачник, коли намагається реанімувати викладання російської мови та літератури, історії КПРС, діалектичного матеріалізму та економіки розвиненого соціалізму. В цих псевдонаукових дисциплінах спеціалізувалися табачники і минулої історичної доби.

Реакцію молоді на провокативну діяльність Табачника було легко спрогнозувати, саме задля цього – щоб викликати рішучий протест, він її і провадить. Міністерство освіти України стало партнером Міністерства внутрішніх справ України у справі відправки молоді на нари.

В улюбленій Табачником та Могильовим Російській імперії цю функцію спільно виконували міністр «народного просвещения» Боголепов та міністр «Внутренних дел» Сіпягін. Обидвох застрелили молоді люди віком до 30 років, яких перед тим задля «виправлення» віддали в солдати.

Єдиний урок, що його засвоїла українська молодь у школах Табачника/Могильова полягає в тому, що мирні акції протесту не приносять нічого, окрім тюремного ув’язнення.