Блог | Дзеркальні химери минулого в сучасній політиці України

Переглядаючи світлини в мережі Інтернет, я випадково наштовхнувся на кадри з легендарного фільму "Весілля в Малинівці". Напевне, мало хто знає, що знімальний процес цієї картини відбувався на території Лубенщини, поблизу с. Березоточа та с. Піски (де, до речі, я мешкаю). Окрім місця локації, мене з фільмом пов"язує ще й 1967 рік – рік мого народження та рік прем"єрного показу "Весілля в Малинівці". Це символічно й, можливо, не випадково. Виникло бажання покинути всі справи та вирушити на кінну прогулянку до славетного дуба, який півстоліття назад милувався на кіноекранах і зберігся до наших днів.

На свіжому повітрі мої думки систематизувалися і раптово я збагнув жахливу річ: наша сучасна історія – це криве віддзеркалення 100-літньої минувшини. І тоді все закінчилося плачевно – ми втратили нашу державу… Невже український народ не розуміє, що ми на грані катастрофічної історичної репризи, на межі напруженої політичної ситуації? З часом ми це обов"язково збагнемо, але, боюсь, буде вже запізно. Кусаючи лікті, українці будуть згадувати цей епохальний момент, коли варто було схаменутися і забити в тривожні дзвони, а вороття назад не буде.

Уважніше озирніться довкола: гіпертрофія нездорового націоналізму, анархія і справжня "махновщина", що буяє в Україні, – все це наша нація вже проживала у минулому столітті. Тоді це було трагедією, зараз винахідливі політики прагнуть трансформувати ситуацію в жалюгідний фарс! Я не хочу, щоб наші діти й онуки лише з книжок (які напишуть переможці) дізнавалися, що десь, колись, наче Україна була незалежною і самостійною…

Прикро спостерігати за новинами ЗМІ, які щодня публікують останні гарячі баталії українського парламенту. Цей двохрічний політичний серіал не приніс бажаних змін для країни. Одні політичні "актори" під бурхливі оплески пішли, нові їхні "дублери", оквітчані оберемками троянди, прийшли. Омріяні "зміни на краще" так і залишилися лише в майбутніх планах політичного сценарію.

Солодкі обіцянки-цяцянки вже труять душу, сироп улесливої брехні ллється з трибуни Верховної Ради неспинним водограєм, а результат де? Ті, хто 2 роки назад рвалися до владного керма, запевняли український народ, що спрямують усіх до економічного зростання, а в результаті отримали лише загострення кризи й занепад. Обіцяли створити нові робочі місця – отримали зростання безробіття. Обіцяли повернути Крим – а до сьогодні ніхто й пальцем не поворухнув, щоб півострів знову приєднався до України. Обіцяли допомогу від Європи – а європейці нас проігнорували, їм не потрібні проблеми молодої нестабільної держави, вони і самі погрузли в кризі та не можуть з нею впоратись. Обіцяли мир – отримали затяжну війну всередині країни. Українські можновладці так красномовно називають цей збройний конфлікт "гібридною війною", але, вибачте, у чому її гібридність?! Гинуть живі, реальні люди, а не віртуальні.

Я аналізую реалії нашого сьогодення і розумію, що до фатального фіаско залишилося зовсім мало, і тому вже не в силах змовчати. А український народ мовчить… Парадоксально. Під час Революції Гідності тисячі людей воювали на Майдані за краще життя, повстали проти свавілля влади і дали відсіч тим, хто тягнув країну на дно. А зараз Україна стрімко летить до тієї ж кризової прірви, а населення беззвучно спостерігає за апокаліптичним явищем.

Бовтаючись у болоті політичних чвар і баталій за місце в залі Верховної Ради, українські урядовці довели власну неспроможність керувати країною. Але визнати свій промах ніхто не бажає, не вистачає навіть банального поклику людської совісті. Україна стала державою, де гармонійно процвітають подвійні стандарти. Ті, хто 2 роки назад вбивав представників правопорядку, тоді були борцями за свободу, сьогодні таких людей назвуть сепаратистами. Тонка межа між "світлим" і "темним" розірвана. Суспільство живе тим світосприйняттям, яке йому нав"язують.

Але годі вже "мовчки кричати" про зміни на краще. Якщо брудно, то потрібно взяти до рук віника і підмести сміття. Коли кожен громадянин реальними діями долучиться до "прибирання", тоді Україна очиститься і матиме шанс оновитися, щоб майбутня історія країни стала по-справжньому Новітньою. Усвідомлення власної значущості як єдиного могутнього народу та величі рідної Батьківщини повинне стати тим рушійним поштовхом, який спрямує Україну до розвитку, прогресу та процвітання.