Блог | Боротьба за штики

Головний акцент у політичному сезоні "літо – осінь" в Україні (окрім місцевих виборів та суперечок щодо виконання Мінських домовленостей) буде зосереджено на Генеральній прокуратурі. Саме структура на вулиці Різницькій, що мала бути реформована ще рік тому (згідно з новим законом України) перебуває сьогодні під максимальною увагою – як журналістів, так і громадськості.

Показове затримання заступника голови слідчого управління Генпрокуратури Володимира Шапакіна та заступника прокурора Київської області Олександра Корнійця (людей, призначених на свої посади вже за часів нового керівництва ГП), а також те, що Генеральний прокурор не був посвячений у деталі спецоперації, показує: сьогодні функції реального Генпрокурора все більше починає виконувати Давид Сакварелідзе. І його конфлікт з іншим заступником Віктора Шокіна, Володимиром Гузирем, лише додає контрасту в загальну картину.

Сакварелідзе всіляко демонструє, що він готовий до рішучих кроків, спрямованих, зокрема, і на чистки всередині структури. Але одночасно він подає сигнал, що Генпрокуратура та СБУ, які раніше перебували у конкурентних стосунках, можуть співпрацювати разом: Сакварелідзе показово з’являється поруч з новим головою Служби безпеки Василем Грицаком, а "Альфа" показово нейтралізує під час затримань охорону Генпрокуратури. Тобто, відбувається серйозне перегрупування.

Самостійність Сакварелідзе – це не те фрондерство, яке свого часу демонстрував Ренат Кузьмін у стосунках із Віктором Пшонкою. Це відверта демонстрація того, хто в домі є господарем. Схоже на те, що з Віктора Шокіна намагаються зробити "весільного генерала". Або ж це така тонка гра Шокіна, який дає можливість "варягові" зробити брудну і непопулярну справу.

Паралельно політичні гравці різних мастей намагаються перетасувати "силову колоду" з тим, щоби взяти собі якомога більше повноважень у плані контролю над силовими структурами, зокрема і в системі прокуратури.

Здавна відомо, що хто контролює "штики", той контролює і владу. У цьому плані починається боротьба між різними відомствами за контроль над ситуацією в силових структурах. Лист американського сенатора Річарда Дурбіна на ім’я прем’єр-міністра, з якого випливає, що під міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим хитається крісло, - не випадковість. тим більше, якщо врахувати давню мрію Петра Порошенка про те, щоби зробити Міністерство внутрішніх справ більш зрозумілим і контрольованим. І у цьому плані указ Президента про звільнення від обов’язкової люстрації начальника Київської міліції Олександра Терещука – показовий: Порошенко створює власну "гвардію" в лавах міліції – аби нейтралізувати впливи деяких особливо гарячих колег по коаліції.

У відповідь середовище, близьке до "Народного фронту", намагається шляхом інтриг вибити кадри Президента з ключових посад у структурах прокуратури – зокрема київської. Так протягом кількох місяців відчутні намагання змістити нинішнього виконуючого обов’язки прокурора міста Києва Олега Валендюка, інкримінувавши йому ті чи інші дії. Гра зрозуміла: намагання провести на пост прокурора Києва людину, яка була би близькою до НФ. За інсайдерською інформацією, найближчим часом має відбутися "злив" компромату на Валендюка під виглядом журналістського розслідування.

Одним словом, літо обіцяє бути гарячим. Уся ситуація нагадує літо 1918 року в більшовицькій Росії: там також члени коаліції ділили впливи і намагалися взяти під контроль силові відомства. Більшовики і ліві есери сперечалися про Брестський мир і про те, чи потрібно його виконувати. А потім сперечалися, хто має контролювати Надзвичайну комісію. Усе це вилилося у Лівоесерівський заколот, вбивство посла Мірбаха, замах на Леніна, вбивство шефа петроградської ЧК Урицького, арешт Дзержинського – і, як результат, розпад коаліції та диктатура однієї партії.

Історія повторюється. Дай Боже, щоби у вигляді фарсу.