Блог | Як поводитися із поліцією в Індонезії? Відеофакт

Місцевість, у якій ми знаходились разом з міжнародною експедиційною групою, що складалась з українців (переважно), поляка і турка, називається Північне Сулавесі, частина велетенського острова Сулавесі, десь між містом Манадо і Томогон. Це десь отут:

Ми їхали по маршруту Томогон-Манадо на маршрутці, що виглядала, радше, як спортивна тачка, з купою підсвітки і різноманітних причандал, екраном, на якому можна було дивитись кліпи, купою басів, напічканих під сидіннями, стробоскопом, якимись дивовижними ліхтариками, датчиками, низенькою підвіскою.

Як у будь-якій тюнінгованій маршрутці в Манадо – там, де є безліч "дівайсів", може виявитись, що нема елементарних речей. Як, скажімо, першої і другої передачі. Вона нам не так сильно і була б потрібна, якщо ми на маршрутці, яка рухається по міському маршруту, їздили б по місту. Але я зняв цю маршрутку з дороги і вмовив поїхати з нами за місто. Дорогу за своїм містом наш водій не дуже знав, тому ми навіть трішки заблукали.

Це наш водій Рахмат. Придивіться уважно на його приборну панель. Це він возить пасажирів по місту за 20 євроцентів в маршрутці на 9 осіб з величезними колонками, двома стробоскопами, двд-плеєром, купою якихось лампочок і датчиків.

Пам’ятаєте була стаття про героя українських маршруток, який всім усміхається і вдягається як на весіллє на роботу? Круто було, якби у нас таке щось стало нормою, тоді навіть маршрутки можна було б лишати на якихось маршрутах заради збереження місцевого колориту. Жаль, шо колорит у нас роблять одиниці.

А це його "кінь" на низькій підвісці. Така машинка на гірських дорогах – це не дуже зручно. В індонезійських містах дороги зазвичай хороші.

Коли нашу маршрутку неподалік міста Манадо зупинив пост поліції – я одразу зрозумів, що ми, насправді, попали. Справа в тому, що, як я вам вже встиг розповісти, їхали ми на міській маршрутці за містом. Поліція за таке штрафує. Чого? А чого б і нє. Тим більше – поліцейський везе білих. Дорожня поліція в Індонезії працює абсолютно так само як і в Україні – беруть надої і передають нагору. Їх справа – доїти, водіїв – надої давати. Білих у цій місцевості побачити досить складно, а тим більше таких, що їдуть не на дорогій орендованій машині, а на супер-тюнінгованій маршрутці з водієм, що не знає дороги. Тому білі сприймаються як неймовірний заробіток для водіїв маршруток. Насправді ж, заробіток не дуже, за день я пообіцяв заплатити Рахмату 20 євро і це, можливо, лише трішки більше, ніж він міг би заробити на своїх маршрутах за весь день.

Коли його зупинили, я одразу розповів усім план дій – ми мали влаштувати поліції "солодке життя". Ви подумаєте, що ми пішли сваритися, фіксувати порушення на відео чи кричати про права. Ні, з індонезійцями таке не проходить. Ми просто попросили у поліцейських зробити з нами кілька знімків. Вони це дуже люблять. Я сказав, що індонезійська поліція найкраща. Ті так розчулились, що розчистили нам смугу і посилали повітряні поцілунки в добру путь. Звісно, документи нашому водієві були вручені назад без жодних зайвих запитань. Якось я напишу про нього окремий пост.

Такі ж штуки я повторював з різними групами кілька разів у різних місцях. Я співав поліцейським якось народну пісню. Колись індонезійські поліцейські прямо в центрі того таки Манадо запросили мене пограти з ними в брідж. Мене ніколи не штрафували. Ніколи не штрафували ніде в Індонезії, крім одного острова. Який ви усі знаєте, і який називається Балі. На Балі – можете не розраховувати на ввічливість і дотепність, можете не вигадувати прийомів і не намагатись їх обдурити чи обхитрити. Зразу торгуйтесь за ціну і платіть. Або записуйте дотепне відео, як це зробив один голландець.