Блог | Вігілія. Польське Різдво з українським акцентом

Давним-давно в тридесятім царстві-государстві (якщо конкретно, в Сполучених Штатах) жив собі я. Ну тоість я тіки приїхав і намагався якось вжитись у американське общєство. Правда, жильйо за прийнятною для начинающого емігранта ціною я зміг зняти тільки у поляків.

Хазяєва, Стефан і Мєчислава, були людьми приємними і гостєпріїмними – весь їхній трьохетажний будинок був напхом напханий такими ж лічностями, як і я. З єдиним отлічієм – всі вони були поляками, а також нелегалами.

Польською я володів на досить прілічному рівні, тому ми всі швиденько подружились. Ментальність їх мені показалась близькою, вони розуміли українські жарти, я – польські, горілка наша мало чим відрізняється від їхньої вудки, а дівчата-польки почті такі ж красиві, як українки.

Відволічемось від поляків і переключимось на Америку. Треба сказати, що підготовка до свят в США начинається задовго до самого Різдва. Ще не встигли американці перетравити індичку, з’їджену на День благодарєнія, а вже з усіх усюд доноситься наш "Щедрик", замаскірований під Jingle Bells, та інші різдвяні пісні в усіх музичних стилях і варіаціях.

Магазини, від мексиканського ларька з овочами-фруктами до гіпер-супер-пупермаркетів, де можна купити все, крім танків, мінометів і ракет, оформлені в різдвяному стилі. Всюди сніжинки, сніговики, олені і Санта з ельфами-помощніками. Хуже тільки день Святого Валентина, клянусь.

За всі проведені в Америці роки я жодного разу не святкував Різдва з американцями, но благодаря Голівуду можу представить собі пріблізітєльно, як воно у них проісходить. Вообще не похоже, самі знаєте. Повдягають світера з оленями та й жеруть шо попало.

Читайте: От приїде Байден...

Другоє дєло поляки. У них з цим серйозно. З дєцтва – хрестини, перша сповідь, паломнічєство до монастиря в Ченстохові… І от вони рішили мені показать, що таке настоящє Різдво і як у них святкують Святвечір, по-їхньому – Вігілію.

Польша, канєшно, за площею трохи менша від України, і етнічний склад населення не такий разнообразний, як у нас. Але, тєм нє мєнєє, і у них є серйозні відмінності між населенням різних регіонів. Кашуб відрізняється від ґураля не менше, як гуцул від адєссіта. Відповідно і кулінарні традиції на Святвечір у них теж різняться. Всіх поляків було дев’ять чоловік, і приїхали вони з різних частєй Польші – з Кракова, з Ченстохови, з Лодзі, з Білостоку, з Катовіц і даже з Ґданська. Ну і я десятий, для круглого щоту.

Вопшем, ми сіли і почали рішать, що ж ми будем ставити на святковий стіл. Я за прошедші від мого приїзду півроку, в принципі, плотно ознайомився з польською кухнею. Єдине, що мені не сподобалось з їхніх страв, – флячки (це такий суп з коров’ячого рубця). І ще я був здивований, коли мій товариш по роботі запросив мене на тартар. Це щас у нас його їдять даже самі відсталі слої насєлєнія, а тоді сире м’ясо мене даже пугало. До перших 100 грамів. Не тартару, звісно

Але яке здивування мене чекало при обговоренні святкового меню! Оказується, в деяких регіонах Польщі на Вігілію готують горох з капустою, які у нас, згідно приказки, вообше не поєднуються ніяким образом. Ще у них роблять лазанкі – це шматочки тіста з маком. Колись у ХVI столітті у поляків була королева з Італії, і, видно, вони трохи переосмислили рецепт лазаньї. Карочє, там все дуже сложно, але зійшлись всі поляки в одному: головне блюдо на столі – короп.

Читайте: Снайпер злий на кришу лізе...

Так, стоп. А кутя? Який же Святвечір без куті? Я тут же геройськи виступив з ініціативою внести український кулінарний акцент.

Лірічєскоє отступлєніє

Мама на Святвечір готувала дуже мало куті. Головна страва – це понятно, але хто буде давитись солодкою пшеницею, коли рядом, напрімєр, юшка з білих грибів чи тушена з овочами риба. Дзьобнули всі дружно по ложечці на початку вечері – і все. Те, що лишалось, мама доїдала вже зранку.

Однак з кутьою в мене получилось трохи не так, як я планірував. З продуктами, слава Богу, все було в порядку. Я не іспитав ніяких проблем з поіском пшениці, маку і меду. З горіхами так вообще получилось даже побогачє, ніж в Україні. В нас в кутю попадали обично волоські, іноді лісові, а в Штатах асортімєнт, канєшно, болєє ширше.

А от з кількістю пшениці я прощитався: намочене зерно виросло в обйомі настіки, що мені прийшлось ще бігати за маком і медом. В результаті получилась така здоровенна миска куті, що я аж перелякався. Вдруг не з’їдять, то потім не викинеш – гріх же.

Читайте: Балада про "русскую зємлю"

Але я таки викрутився. Коли поляки поінтересувались, що ж це за страва, я красочно розказав їм, що кутя оліцетворяє багатство, родючість, безперервність жизні і связь між поколіннями. Особий акцент я зробив на тому, що мак символізує гроші, і єслі ти з’їсиш багато куті, то наступного року отих грошей в тебе буде як в, прості Господі, Скруджа Макдака.

Ну що вам сказать… Поляки практично вилизали миску.

А потім ми по коліна в снігу добиралися в костьол на службу. Там харашо – лавочки і можна сидіть, ну і, опять-таки, під орган чудово спиться…

Коли ми повертались, почав падати сніг. Сніжинки під світлом вуличних ліхтарів були схожі на діаманти, на серці було легко і радісно, а в душі було відчуття великого і важливого свята. Я даже почувствовав себе одним із царів, скоріш за все, Мєльхіором* (з дєцтва нравилось слово). Правда, ноги були мокрі, але то мєлочі. Ісусик он вопше в стайні народився.

З Рідзвом вас! Христос рождається!

П.С. Автор не мав на меті образити релігійні почуття іудеїв, мусульман, буддистів, пастафаріанців, джедаїв, інших вірян, а також атеїстів.

*Каспар, Мельхіор і Балтасар – імена трьох царів зі Сходу, вигадані бенедиктинським монахом Бедою Достопочтєнним.

БЛОГИ ПУБЛІКУЮТЬСЯ В АВТОРСЬКІЙ СТИЛІСТИЦІ