Блог | Чи може Україна вести прямі перемовини із "ДНР/ЛНР"?

Надія Савченко – народний депутат і державний діяч. І різниця між тим, що говорить громадянин і народний депутат – є дуже великою. Громадянин не несе відповідальність за те, що говорить, а депутат несе. Це не просто слова, а слова, які мають втілюватися у дії. Народний депутат обтяжений тим, що має чітко діяти у відповідності до закону. Відтак виникає питання - для чого озвучується тема про перемовини (перемовини поміж українською владою та терористами "ДНР/ЛНР". – ред). Скоріше за все є якийсь інтерес. Бо найменше – це незнання закону, що зовсім не звільняє від його виконання. Максимально – це нерозуміння ситуації і своєї ролі. Я би порадив Наді бути зваженою і добре думати, що говорити.

Якщо навіть теоретично уявити такий діалог, то це означає, що треба змінити правову ситуацію і правовий фундамент. Це не має бути АТО, а війна і колоборанти. Тоді це зовсім інший статус. Бо коли ми кажемо "російсько- терористичні війська", то під цими дефініціями маємо відповідний зміст. Скоріш за все маємо справу із невизначеним статусом того, що зараз відбувається у нас в Україні. Бо для українського народу це війна, а для чиновників, істеблішменту – це АТО. Як у цих двох парадигмах можна діяти?

І ще одне. А які переговори і з ким? Що Захарченко чи Плотницький приймають якісь рішення? Їхні рішення знаходяться у Москві. Їм скажуть стояти – стануть, скажуть сидіти – сядуть, дихати – будуть дихати, затримати дихання – затримають. Тому апелювати треба туди (до Кремля. – ред.).

Читайте: Зрушити все з мертвої точки

Є ще одна складова цього процесу – це комплекс військового. На лінії зіткнення кожного дня відбуваються обміни. І можливо це наслідок того, що от це було, а чому цього не може бути. Але ж тут питання в тому, що от назвався грибом…

Щодо обміну військовополонених. Це взагалі дуже складна річ. Там незаконно утримуються заручники, а в Україні це громадяни, засуджені у відповідності до закону. У них, по-перше, різний формальний юридичний статус, і друге – різний спосіб їх звільнення. Для того, щоб кожен із тих, хто утримується в Україні, був звільнений, він має бути або помилуваний або амністований. Або прийнято якесь рішення суду. Вибачте, але ми правова держава, тому що значить міняти всіх на всіх? Ось список, цей здійснив злочин, який піддається амністії і помилуванню, а цей підпадає під 5-му і 9-ту статті, які не підлягають помилуванню. Тоді яке може бути помилування чи амністія?

З іншого боку, ви незаконно утримуєте людей, які захищали суверенітет територіальної цілісності. То на яких підставах ви це робите?

Тому про "всіх на всіх" - це до тих осіб, які брали участь у певний період подій. Але ж у списку є ті, хто був задовго до того і засуджені, які взагалі ні під що не підпадають. Яким би не був український суд, але він не може прийняти рішення по особах, які вчинили злочини і не підпадають під амністію чи помилування, навіть якщо цього вимагає хто завгодно. Бо це недопустимі речі. Це руйнує принцип невідворотності покарання за злочин.

Читайте: Боже, це так боляче!

Щодо кількості військовополонених. Були випадки, що у полоні перебували люди без можливості себе обслуговувати. На жаль, сказати, що цифра, яка весь час використовується, остаточна – неможливо. Так само як і дати відповідь на питання "де і в яких умовах утримуються полонені".

З української сторони все зрозуміло: їх відвідують ОБСЄ, лікарі. А там до військовополонених не можуть потрапити ні ОБСЄ, ні Лікарі без кордонів, ні місія ООН. Тому ні число, ні реальні умови перебування бранців на сьогодні нікому не-ві-до-мі.