Блог | Війна після "Мінська" не закінчиться

Якщо завтра перестануть стріляти, це не значить, що через дні не почнуть знову. На нашому кордоні десь 5-7 тисяч російських військових, на окупованому Донбасі військовий контингент сягає 30 тис бойовиків, включно із приблизно 7 тис кадрових російських військових, 250 танків (по кількості дорівнює Франції), броньована техніка і системи залпового вогню. В Криму десь 23 тисячі військових, 100 бойових літаків та 50 вертольотів, а також достатня кількість кораблів, щоб не лише запровадити морську блокаду України, а й здійснити десантну операцію на узбережжі від Скадовська до Вилкова.

Минулого року до складу ЧФ РФ увійшли два катери типу "Буян-М" із крилатими ракетами "Калібр". Якщо такі ракети здібні подолати дистанцію від Каспійського моря до Сирії (біля 1,5 тис км), то вся територія України є потенційною мішенню, а Севастополь від Києва відділяють лише 20 хвилин льоту.

Росіяни не просто так будують військову організацію на окупованих територіях і витрачають на неї кошти. У разі, якщо Київ не йде на їх умови, а це нав’язування нам федералізації в іншій обгортці через Конституційні зміни, переведення створених і контрольованих ними іррегулярних збройних формувань, так званих сепаратистів, у якості сторони конфлікту. Якби у нас відбувалася громадянська війна, а не збройна агресія РФ. Далі - узаконення через вибори свого безпосереднього впливу, коли власні російські маріонетки будуть представлені у місцевій владі, а бойовики у "правоохоронних" структурах та у якості "прикордонників". Також примушення України за свій рахунок утримувати фактично не контрольовану та вороже налаштовану територію, яка все одно, враховуючи здобути важелі, орієнтуватиметься на Росію. Такі умови Росії. І якщо ми на них не погоджуємось — росіяни щонайменше розширюватимуть окуповану територію до кордонів області. А потім йтимуть далі, якщо буде можливість. Як ні — зупинитися на деякий час і займатимуться розхитуванням Харківської й Дніпропетровської областей.

Позиція Заходу при цьому буде такою. США, а особливо ЄС, зацікавлені у якомога скорішому "вирішенні" конфлікту задля нормалізації взаємин з РФ. Всі країни передусім переслідують власні національні інтереси. Для ЄС це питання безпеки, боротьби з тероризмом, подолання кризи із сирійськими біженцями, нормалізації торговельних відносин та співпраці в енергетичній галузі. США потрібна більш конструктивна роль у вирішенні глобальних безпекових проблем. Як от в Сирії, Ірані та Північній Кореї. Тому на Україну здійснюватиметься тиск задля пошуку "компромісу", що фактично означатиме – за наш рахунок. Втім, США підтримуватимуть Україну та більш схильні враховувати наші інтереси, якщо вони чітко артикульовані. Вашингтон зацікавлений у збереженні України як суверенної, демократичної держави – невід’ємної частини європейської спільноти.

Щоб примусити Москву змінити свою поведінку, Захід говорить про зняття санкцій у разі деескалації конфлікту. Але тут швидше гра в слова. Перший пакет санкцій діятиме доти, поки Крим залишатиметься окупованим Росією. Другий пакет обмежувальних заходів пов'язаний із Донбасом і буде відмінений тоді, коли європейці вирішать, що Мінські домовленості виконані. Що означатиме "виконані" - питання дискусійне і не в останню чергу залежить від позиції Києва.

Але війна після "Мінська" не закінчиться. Вона продовжуватиметься допоки ми не програємо. Тобто не здамося, або Карфаген не буде зруйновано. Війна – це сама сутність Росії, продиктована її географією, агресивною ідеологією і спотвореною історичною свідомістю. Суспільство має збагнути, що війна була завжди. Чверть останнього століття вона велася іншими засобами – економічними, гуманітарними, політичними, енергетичними, ідеологічними. Нинішня війна ведеться не з офіційною владою, а з українським народом. Її метою є позбавлення нас права обирати власне майбутнє. Допоки ми захищатиме це право, вона триватиме.