Блог | Що стоїть за виступами Азова?

Нещодавно організована хода по Києву азовців, не справила належного впливу на киян і гостей столиці, але ж ватажок руху А.Білецький продовжує активну інформаційну діяльність, чим піднімає звичне в такому разі питання – а кому це вигідно?

Чому саме зараз, після двох років війни, виникла така надзвичайна активність і, зауважте не на передовій в бою, а на столичних вулицях мирного міста. Для розуміння, не завадить переглянути його виступ, опублікований на "Острові", де червоною ниткою проходить декілька тез:

- все пропало, або – все катастрофічно погано;

- відмова від виборів на окупованому Донбасі;

- на фронті воюють, а в кабінетах програють війни;

- політика Азова для України – Балто-Чорноморський союз та протягом 6 місяців повернення ядерного потенціалу;

- 400 генералів закупорили розвиток армії, на найближчі 20 років.

Поглянемо, що ж в результаті маємо конструктивного, із доволі розгорнутого виступу.

Читайте: За Украину взялись всерьез. Нам помогут

Сказати по правді, про те, що в нас не усе гаразд і так давно відомо, тут нічного нового ми не почули.

Питання про відмову виборів на Донбасі наразі ставити не доречно, хоча б тому що їх поки не призначено і невідомо чи буде призначено. Більш того, це саме керівництво країни, яке за словами Білецького підводить країну до "внутрішнього хаосу та катастрофи", абсолютно не пидалює питання виборів, тому до чого тут протести, якщо вони практично співпадають з поглядами та діями тих, проти кого, ніби-то спрямовані.

Хто де воює, а де програє - це питання риторичне. Не думаю, що Білецький сам такий видатний полководець, що не програв жодної битви. А якщо так, то лише тому, що жодної з них не мав – так локальні бої і то, переконаний в більшості, за підтримки ЗС України. Саме тому, не буду коментувати його заяву про: "реально звільненні Азовом міста".

Щодо повернення, особливо в шестимісячний термін, ядерного потенціалу України, то це з розряду – Конституцією України не заборонено фантазувати навіть депутатам і колишнім комбатам.

І нарешті, 400 генералів, що "закупорили розвиток армії, на найближчі 20 років". Як вже було сказано, фантазувати в Україні незаборонено, бо намагаючись стати демократичним суспільством, маємо толерантно відноситись до будь якої думки, головне, аби не злочинної.

Так, проблеми в армії є, а де їх не має – може в Нацгвардії все ідеально? Впевнений, що навіть в самому батальйоні "Азов" їх більш, аніж потрібно, разом з тим, окрім фантазій, хотілось би все ж почути якісь виважені речі, тим паче що пан Білецький не лише колишній комбат, але й нинішній депутат українського парламенту.

Саме тому, як військовий-військовому зауважу, що в Збройних Силах на сьогодні немає 400 генералів, їх аж – 150, тобто похибка у пана Білецікого вийшла більш, ніж в 2 рази, що для політика взагалі-то неприпустимо, а для військового, хоч і колишнього – смерті подібно.

І ще, якщо взяти статистику, то за 2014-15 роки, генеральські звання в армії отримали 35 генералів, з них генерал-майорів – 22, тобто левова частка, а це все вчорашні полковники, які за роки війни стали генералами. Так, їх доля на фоні заявлених 150 не велика, але й не мала, для того, що б проводити справжні реформи в армії – було б бажання. В 2016 році, до речі, жодного генеральського звання присвоєно не було.

Читайте: Российское православие – религия или институт пропаганды

Так що, питання щодо 400 недостойних генералів в такій самій поганій армії, в якій, за словами нардепа "з 26 тис ново-мобілізованих воювати хочуть лише 6 тисяч" - виглядає не зовсім логічно. Як можна блокувати тих, хто апріорі не хоче воювати, бо ж, як вважає Білецький, говорячи про військовослужбовців: "люди бажають служити, а не воювати". Тоді потрібно не про "генеральські блокування" говорити, а про комплексні зміни, за прикладом поліції – усіх "старих" вигнати і замість них набрати нових. Хоча цих "нових" в поліції ми вже бачили.

І останнє, вибори на Донбасі, повторюсь, не є вирішеним фактом. Разом з тим, питання жваво обговорюється на міжнародному рівні, що говорить про його можливість в перспективі стати реальністю і Білецький, безумовно, знаэ про це не гірше нас. Саме тому й почалась така нечувана активність.

"Недавно в Австрії на виборах президента, правий електорат оцінювали в 5-10%, а він набрав 49,7% голосів" – сказав Білецький, тим самим видавши справжню причину небувалої, а головне несподіваної активності. Безумовно, приклад Австрії не дає спокою, але ж Україна – не Австрія.

Як завжди все виявилось доволі банально – влада, слава і гроші не дають спокою гарячим головам з холодними серцями і це, чисто по-людськи, навіть зрозуміло. Але ж навіщо при цьому так відверто хаяти все що бачиш в цій, і без того повній лиха і біди, країні. А чи не краще замість гучних критикуючих промов і масових актів протесту спробувати реально щось змінити, ну хоча б так само, як в свій час, Азов "реально звільняв міста".