Блог | Про Русь і русів без невігластва і фанатизма

В Історичній бібліотеці України знаходиться видана 1887 року в друкарні Товариства імені Шевченка праця мовознавця, етнографа, історика і педагога Омеляна Партицького "Скандинавщина в давній Руси". Учений був добре обізнаний з досягненнями тогочасного європейського порівняльно-історичного мовознавства і використовував історичні текстові джерела київських, візантійських, арабських, фризьких, скандинавських, саксонських авторів IX-XIII ст., європейські дослідження XIX ст. з слов’янського й германського мовознавства. Він ще понад століття тому закликав побачити очевидне: "В договорах Олега й Ігоря з греками зовуть себе скандинави "від роду руского", а Константин зове знов "рускими" скандинавські назви Дніпрових порогів". Допитливий читач цю працю може знайти і в інтернеті де вона є в наближеному до сучасної української мови викладі. В інтернеті також можна знайти огляд цієї праці зроблений мовознавцем професором К.М.Тищенком у статті "Скандинавщина в давній Руси": погляд із сучасності". Для тих читачів, котрі не мають достатньо часу для ознайомлення в повному обсязі я наведу декілька цитат з цих праць і спочатку кинемо "погляд із сучасності".

"… він подає в такий спосіб низку імен "руских" послів з договору Олега з греками 911 p.: руский посол Фарлоф... руский посол Фрелав... руский посол Всрмуд... руский посол Груалд... руский посол Труан... руский посол Ульфост... За кожним ім’ям у книжці дано його етимологічне пояснення, причому таки ж на скандинавському мовному матеріалі: far "перед" + lof "слава", fred "мир" + lof "слава", ver "боронити" + mund "добро, дар", hrod "слава" + vald "влада", hrod "слава" + har "військо", сканд. ім’я власне Throand "в успіхах щасливий", ulf "вовк" + fast "сильний, швидкий" та ін. Так учений показує, що всі ці "рускі" імена історично засвідчені як загальні іменники або й безпосередньо імена власні у мовах фризів, данців та інших скандинавів.

Через 34 роки — новий договір "руских" князів з Візантією (945 p.). І знову імена звучать по-чужинському: руский князь Гарфаст... руский князь Гакун... руский князь Турд... руский князь Гамунд... руский князь Ґунар... руский князь Етон... Неслов’янськість звучання цих імен очевидна навіть для нефахівця, проте, з іншого боку, відчувається їхня певна взаємопов’язаність у своєрідному "варварському" звуковому матеріалі та окремих повторюваних звукових підрізках. І тут до кожного імені дав О. Партицький етимологічний коментар. До цього знову придається йому скандинавський мовний матеріал -har "військо" + fast "сильний", hakon "шляхтич", Thór "Перун", ha "високий" + mund "дар", gunn "війна" + har "військо", jötun "велетень". Щоправда, є серед цих "руских" нарешті й князь Ігор. Та однак це просто те скандинавське ім’я, яке поряд з Олегом і Ольгою утрималося досі в нас від княжих часів, і його складові — це ing + var тобто "богом збережений".

По 24 іменах князів під договором стоять ще 24 імені послів (по одному від кожного князя) — і знову: Івор, Вуєфаст, Ульб, Ґрімм, Кари, Шихберн, Шибрид, Сфирка... Далі ще 30 "руских" купців — Адун, Адулб, Инґивлад, Уліб, Турбід, Фурстин, Фрастин, Ґунастр, Руалд, Інґельд, Турберн....

Наріжною науковою проблемою для О. Партицького стала потреба у світлі нових досягнень європейського мовознавства розібратися в першоджерелах поняття "Русь"; що воно означало для людей ІХ ст.?"

Тож наведу текст 12-го розділу книги О. Партицького "Звідки взялася назва Русь?":

"Рурик зі своїми Русами запанував у Новгороді і в прилягаючих землях (чудських і слов’янських) близько року 862. З поданої Нестором вісті оказується, що назва Русь була вже і перед згаданим роком, тільки ж шукати її треба в норманських, а не в наших землях.

Бертинські літописи згадують вже під роком 839 – була то Русь шведська. Арабські письменники пишуть про походи на Іспанію, які здійснювали Русси на 100 і більше літ перед приходом Рурика до Новгороду. Які ж то були Руси? Арабські письменники, навіть з пізніших часів, майже всі вважають Русь і Слов’ян окремими народами, тим менше іспанських Русів могли б вони виводити з нашої землі. Тай куди і як їхати було нашим предкам до Іспанії, щоб там битися з Маврами?! Чи може виїжджати мали з Азовського моря, з Тмутороканя, звідки Іловайський виводить перших Русів? Досить глянути на карту Европи, щоб зрозуміти цілий величезний безмисл подібної гіпотези.

Руси, що вже перед 9 віком воюють в Іспанії, вийти могли лише з країв, де панували Дуньчики (Франконія, Англія, Данія). То був час найвищого розвою дуньської сили, час славного корсарства морського, в котрім майже кожний мешканець Данії носив стрій моряка. В тодішні часи кожний Дуньчик був моряком, був за давнім способом мовлення Русом.

У нас говорили і писали Русь, Греки вимовляли ??ς (довге о) – різниця від того, що старша форма Ruos справді допускала і одну і другу вимову.

Що ж значило Ruos у Скандинавців?

Якби ми жили в Данії або в Англії, нам би і на гадку не приходило, задавати собі таке питання. Там писалося Ruoth, але звук th вимовляли (як і нині вимовляють) з виразним призвуком с. Така вимова (за I.Grimm-ом "Geschichte der deutschen Sprache", 472) була і в мові давніх Фризів.

Скандинавське ruoth-ar, значить те, що і німецьке Ruderer (веслярі, корабельники, моряки).

Латинська форма Ruthenus і німецька Ruthene зовсім не такі хибні, як може на перший погляд видається. Різнизя між Ruthen і Русин єдино в тім, що Римляни і Німці писали по етимологічному, а ми те саме слово пишемо і вимовляємо за засадами фонетики. Ruthen вимовлялося у Скандинавців, як за наріччями: Русен, Рутсен, Руфсен, Рудсен, Родсен, Россен і т. д.

Де лише воювали Нормани і де лише осіли, всюди (особливо на морських побережжях) находимо зараз назву Русь – все одно, чи там мешкали Франки, чи Німці, чи Слов’яни, чи корінні Скандинавці. В полудневій Галії здавна була provincial Ruthenorum і головні у ній міста: Segedunum Ruthenorum або Rodez (Русь) і Augusta Ruthenorum; в північній Німеччині є донині князівство Reuss; краї на полудневім березі Балтійського моря звалися ще в 11 віці Ruthenia, рівно як і мешканців Нормандії називано довгий час Ruothr-er (Ruderer) т. є. Русь. Жителі всхідної Готляндії і Упляндії звалися давніше Rods-Karlar (Ruder-männer); норвезькі рибаки і нині ще носять назву Rods-Folk або Ross-Folk, а фінські племена називають своїх сусідів, Шведів, Ruotsi. Навіть в сагах скандинавських згадується про Ruthen-ів, над котрими панувати мав Бус, син найвищого бога Одина.

В 7, 8 і 9 віці першою державою, що вславилася на морях, була Данія – головний край моряків, звідки виходили всілякі Руси. Нестор, перераховуючи краї скандинавські, не наводить Данії, лише на її місце кладе назву Русь – отже в той Русі, а не деінде, шукати треба батьківщини нашого Рурика і його дружини. Як вже згадано в 1 уступі цієї розправи, в половині 9-ого віку жив дійсно в Данії Рурик, відомий морський пірат і опісля володар Фризії. Прогнаний з Фризії він шукати мусів нового місця – його ім’я появляється нараз в землі новгородських Слов’ян.

Наші Руси зразу були головно моряками. Асколд і Дир, Олег, Ігор, Святослав – всі вони воюють в Греції, в деяких виправах з множеством (10.000) кораблів; Руси увиваються по всіх ріках, навіть на Волзі, їх кораблі хмарами покривають моря Чорне, Азовське і Каспійське. Недаром і в Греції роблено довго різницю між власне Варягами і нашими Русами: Варяги служили у Греків у пішім війську, а Руси при флоті).

Увага. В Правді Рускій до людей свобідних зачисляються: Русин, гридь, купець, тивун, мечник, ізгой, Словенин. Яке ж значення має тут назва Русин? Чи вже Русин не міг бути купцем, тивуном, мечником, або навіть боярином (мужем)? За Нестором Русією звалася головно київська земля, край Полян, але і в такім понятті горішна назва Русин не має смислу, бо ж київське князівство не складалося з самих лише людей свобідних. По моїй гадці "Русинів" новгородських треба брати в значенні первіснім: корабельники, моряки."

П.с. Мені особисто байдуже, що означає слово "Україна". Для мене визначальним є те, що ми, українці, на відміну від французів, болгар та інших, позбулися назви чергових загарбників-веслярів.