Блог | Мені так соромно

Соромно брати з рук худорлявого дідуся якийсь рекламний флаєр, який я викину через кілька метрів.

Скільки там за це отримують, 30 гривен за годину? Чи 50? А якщо забрати в дідуся відразу всі флаєри, це рахуватиметься? А якщо допомогти роздати, йому все одно заплатять? І чому літній чоловік взимку стоїть на протязі, де його внуки?

Соромно діставати з гаманця гроші і класти їх у пластмасову склянку, з якою зазвичай стоять на вулиці бабусі. Ще гірше, коли бабуся просто протягує зморщену долоню. І набагато гірше, коли вона тихо починає тобі дякувати, а ти намагаєшся якомога швидше втекти, бо це ж неможливо слухати.

Читайте: Я не хочу "шо-нибудь"

Соромно бачити на вулицях і в транспорті псевдо-волонтерів зі скриньками своїх "фондів". І коли у відповідь на моє "пробачте, не вірю" вони, кліпаючи очима, протягують мені якісь документи – соромно мені, а не їм. Я відвертаюсь, а скриньки й далі подорожують вагонами метро, наповнюються купюрами від тих, хто таким чином закриває свій особистий кредит на благодійність.

Я не люблю, коли мені соромно.

Але я поки що не знаю, що з усім цим робити.