Блог | "Афродизіак" - туше скептикам української театральної реформи

Продюсер гучного минулорічного проекту "Оскар і рожева пані" Ірма Вітовська і в цьому році переконливо довела, що вона не тільки одна з найкращих театральних актрис України, але ще й кращий незалежний театральний продюсер країни. Її проект 2016 року - п'єса-трилер "Афродизіак" сучасного українського автора Віктора Понизова - більш ніж переконливо продемонструвала всім критикам і недоброзичливцям театральної реформи, що цікаві сучасні автори в Україні ще не перевелися, і цікавий недержавний театр у нас є.

Йому просто не вистачає якісних приміщень, фінансування і хоч трошки державної любові (цифри в багато разів менше, ніж любов до "Приватбанку"). Заявивши себе як продюсер і несподівано ризикнувши самій НЕ грати на сцені, продюсер Вітовська, об'єднавшись з "Диким Театром", як Лобановський в 1975-му зібрала для свого "Афродизіаку" дивовижну творчу команду, Олегом Блохіним якої я б по праву назвав нев'янучого Олексія Вертинського.

Читайте: 28 років в українському шоу-бізнесі

І, поза всякими сумнівами, Ірма відкрила театральному Києву і столичному шоу-бізнесу не тільки нового автора, а й ще один режисерський талант із власним, дуже сміливим і сучасним баченням театру і творчим почерком - Максима Голенка.

Ризикну сказати, що в цьому році "Афродизиак" - це український "Бердман" на Бродвеї (сподіваюся, ви дивилися цей "оскароносний" фільм?). Якщо, звісно, опустити всі столичні тяжкі реалії, коли, наприклад, кайф глядачам п'єси про афродизіак (?!) при вході на театральний трилер в приміщенні Національного Цирку обламує стійкий суто-цирковий запах (одеситам в березні невимовно пощастить в цьому сенсі), продюсери торгуються з адміністрацією-орендодавцем за останню копійку, але при цьому примудряються глядачів перших рядів забезпечити дощовиками і масками (а раптом алергіки?) та підписати "зірок". Все інше театральне, що зустрічало б середньостатистичного американського глядача (ризикни, припустимо, Ірма Вітовська та К перекласти своє творіння на англійську й показувати на Бродвеї, де є театр зі сценою у вигляді циркової арени) - в "Афродизіаці" було присутнє.

Читайте: Зачем Басков трунил над заробітчанством Лободы?

І це було те нове й сучасне театральне шоу, просякнуте любов'ю творців не тільки через назву – а тому не схоже за стилем ні на один із відомих державних театрів. Ще й з невеликою добавкою у вигляді 18+, циркових трюків, вплетених в колорит, і жартами про москалів, які досить органічно лягали на французькі події 1789 року.

Словом, "Афродизиак" Ірми Вітовської і її продюсерської команди (чоловіка Віталія Ванци і Михайла Бондаренка) - гідне туше всім критикам української театральної реформи і ще один привід задуматися про те, що не зовсім чесно підтримувати тільки державний театр, який зациклений на класиці, свої "квоти на державну любов" повинні бути і у незалежних театральних продюсерів, і у сучасних українських авторів-драматургів. Так само, як це є в українській кіно-індустрії і українському шоу-бізнесі.