Блог | Української мрії безмежжя

ВИШИВАНКА

На узвозі недільного ранку

Я малому купив вишиванку,

Я синові купив вишиванку

На узвозі, де повно людей,

В молодої рудої дівчини

Вишивану купив сорочину,

Полотняну купив сорочину

Для найменшого з своїх дітей.

Читайте: Артистам-запроданцям, або За що мене заблокував Facebook

А за тим по узвозу старому

Я поніс ту сорочку додому,

Я поніс полотняну додому,

Де кохана моя і сини.

І з коханою біля колиски

Я дививсь, як маленьке хлопчисько,

Споглядав, як маленьке хлопчисько,

Зачаровано дивиться сни.

Тільки снів промайнула година,

Вишиванку надів я на сина,

З визирунком надів я на сина

Із червоних і чорних ниток,

І на руки узяв я малечу,

Посадив карапуза на плечі,

Посадив собі сина на плечі,

Хай зростає маленький синок.

І у місто, де кручі дніпрові,

Я пішов показати синові,

З висоти показати синові

Неосяжність моєї землі.

Української мрії безмежжя,

Правий берег і лівобережжя,

Берег правий і лівобережжя,

І минуле, що тане в імлі.

Читайте: В нас усе не як у людей

Я бажаю йому жити в світі,

Де щодня розквітатимуть квіти,

Неймовірні зростатимуть квіти

На дитячих льняних сорочках,

Де звучатиме пісня гучніше,

Де від посмішок буде тепліше,

Де від щирості буде тепліше

І де щастя в дитячих очах.

І сказав я маленькому сину:

Де б не був ти, люби Україну,

Де б не жив ти, кохай Україну,

Усім серцем, душею, знанням.

Це єдина моя забаганка -

Якщо любиш, люби до останку!

І нехай ця твоя вишиванка

Стане першим твоїм надбанням.