Блог | Черга за Україною?

Обама не втримався. Знову поклонився Путіну. Подзвонив і розпочав тривалу розмову про Сирію. У результаті досягли принципової домовленості про перемир’я, яке має розпочатися з 27 лютого. Начебто непогано. Перестане литися кров дітей і жінок, сховають свою зброю вояки. Але за рахунок чого, яким чином?

Відбувається просто чудо. Бандитські нальоти російських військ на мирні поселення вже прощені, не беруться до уваги? Усі воюючі сторони повинні запевнити Росію і США про готовність до перемир’я. Виняток складають чомусь лише ІДІЛ та "Джебхат ан-Нусра", до першої з яких при бомбардуваннях Росія ставилася досить обережно, якщо близьку США помірковану опозицію до Асада громила нещадно. Певно, це єдина уступка Обамі в обмін на те, що він ігнорує своїх сирійських прибічників.

За підтримки Москви до асадівців прийшли перші фронтові успіхи. І сирійський диктатор вже виступає не як програшний гравець, якого чекає в’язниця, а й отримує певні надії на реванш у чергових виборах, які він призначив на 13 квітня і які прагне Обама з Путіним улаштувати.

Читайте: Сирийская оппозиция согласилась на 2-недельное перемирие

Росія у Сирії вже не позиціонується, як опонент США після агресії в Україні, а як їхній партнер. І Путіна у Сирію запросив сам Обома. Це після активного осуду усього світу за цю агресію, не сприйняття світовими лідерами. І слідом за Обамою йому знову почали тиснути руку інші, хоч раніше улаштували повну обструкцію Навіть останньому невігласу було зрозуміло, що Путін не буде на боці США, а гратиме свою гру. Так і сталося.

Та й це, виявляється, не бар’єр для американця у прагненні прислужитися Путіну. Тепер же знову після демонстративно антиамериканських дій увів його в партнери Америки. І утворити це чудо йому вдалося досить просто. Варто було плюнути на помірковану опозицію, забути своє негативне ставлення до Асада, проігнорувати свого партнера по НАТО Турцію і інші мусульманські країни, які вже готувалися уводити свої війська в Сирію. І домовитися вже разом з Асадом визначати, які зі збройних формувань вважати поміркованою опозицією, вартою стати учасницею цього високосанкціонованого перемир’я.

Ми зараз стаємо свідками політичних парадоксів. Росія, яка посилила агресію і протистояння сторін в Сирії, завдала їй багато розрухи і жертв, підсилила ненависного переважною більшістю сирійців диктатора, з благословення Обами перестає вважатися агресором, а стає начебто миротворцем.

Чому б то так? Уявимо Америку пори другої світової війни без Рузвельта, а з Обамою. Швидше всього тоді б спроби Гітлера перед своєю поразкою піти на мирову угоду в Сполучених Штатах сприймалися б, як позитивні. І Гітлер після усіх злодіянь, завданих світові, не змушений був би покінчити своє життя в бункері, не було б Нюрнберзького процесу, а він і його прибічники ходили б у лаврах миротворців, героїв, ручкалися б з Обамою, який визначав би разом з Гітлером ще й ті країни, які можна було б допустити до руки Гітлера.

У цій ситуації особливо хвилює доля України. Що їй не друг Обама, стало помітним із багатьох його вчинків. Він не просто не засудив окупацію Криму, а ще й запевнив Путіна, що військово не вмішуватиметься в конфлікт. Не зважаючи на будапештські гарантії захищати цілісність України в обмін на ядерне роззброєння. Це тільки додало Путіну снаги до подальшої агресії.

Він послідовно виступає проти надання Україні військової допомоги і регулярно підтримує Путіна, коли в нього відносини з навколишнім світом заходять в глухий кут.

Читайте: Зрада: Украина продала России корабль, которым поставляется оружие в Сирию

Він врешті-решт дозволив Путіну втрутитися в Сирію, щоб довести ситуацію до того, що на днях і сталося, тобто до нової сирійської розрухи, до втрати проамериканських позицій, до повернення Росії у міжнародну політику, як світового гравця. І як у ній переможця.

За такого ставлення найсильнішої країни світу, що той зможе і схоче зробити з Україною? На надійність Америки я не покладаюся. На надійність Європи – теж. В ній дуже хиткі наші позиції, появу яких за пори Революції гідності ми можемо вважати просто щастям. І щастям короткочасним. Що далі, то тим байдужішій світ, і тим сміливіше та ворожіше проявляють себе окремі європейські політики, які є попросту агентами Москви. До них можна сміливо віднести колишнього канцлера Німеччини Герхарда Шредера, колишнього президента Франції Ніколя Саркозі, французького націоналістичного політика Марін Ле Пен, нинішніх чеського президента і угорського прем’єр-міністра, багатьох інших. Політиків найвищого рівня. Серед них немало (це вже доведено) утримується на московські гроші. Можливо, в цей список можна занести й Обаму? Гадаємо, що йому непотрібні московські гроші?.. Як сказати. Навряд, щоб їх так надто потребував і Шредер. Але ж живе, користується. Ле Пен вони конче необхідні, щоб виграти парламентські, а то й президентські вибори. І так потреба з’являється ледь не в кожного. Дармовий рубль там переважить будь-які криваві жертви і мільйонні збитки як в Україні, так і в Сирії. Чи ще десь, куди зазіхне Москва.

І не завжди антилюдські симпатії пробуджують гроші. Існують і інші чинники, розгадати які дуже складно. Як пояснити, що деякі світові вожді без видимих причин очевидної несправедливості не засуджують, а підтримують агресора, який розв’язав війну, призвів країни-жертви до розрухи, є напряму винним за десятки чи навіть сотні тисяч загублених життів? Звичайного вбивцю ув’язнили б, а може й стратили. А тут люблять, поважають і ручкаються. На догоду йому навіть плюють на свої обіцянки і зобов’язання, взяті перед усім світом, плюють на свій престиж. Наприклад, чи знайдеться ще якась ядерна держава у світі, щоб відмовитися від ядерної зброї, якщо її за це чекатимуть "гарантії" типу Будапештського меморандуму? А адекватна відповідь агресору заміниться лише якимись санкціями, на які той плювати хотів?

Одне чітко зрозуміло: Обома діє не на користь світу. Не на користь Україні. Та й самій Америці. Попри вигоди, які зараз вона отримує завдяки його міжнародній політиці (це підвищений попит на її зброю, технології, спад ціни європейської валюти і ріст ціни долара та ін.), вона втрачає в політичному плані. При цьому президентові Америка зазнає поразки як світовий лідер, як утримувач миру та спокою на планеті. І це багато чого варте.