Блог | Хто тут насправді старший брат?!

Мабуть увесь світ знає мелодію геніального українського композитора Миколи Леонтовича - Щедрик. Пісенька, геть непідвладна часу. І скарб з відповідями в ній, до речі!

Пісня сягає аж язичницьких часів, бо це ж ще в дохристиянську добу новий рік стрічали в день весняного рівнодення, і якраз тоді "прилітала ластівонька" з вирію, земля оживала, і її мріяли вже засіяти пшеницею.

Ну а те, що язичницька, тисячолітня пісенька - українська народна, то це нам знову тисячна відповідь про вік нашої мови. І про те, чий "язьік придуман", і хто тут старший брат, та й хто кому брат взагалі.

До речі, з приводу "братьєв" знову, як же без них...

Миколу Лентовича, як і мільйони інших українців - вбив чекіст. 23 січня, щоправда 1921-го року. Вбив цинічно, на очах у батька, після того як це падло попросилось переночувати до них. Виспалось, позіхнуло, встало, поїло і вистрелило. І ще півгодини потім спокійно обчищав хату, мародер, чіппляючись об ще живого композитора, що стікав кров'ю...

"Творчество Леонтовича - неактуально для совецкого времени" - оголосили чекісти. І потроху повбивали згодом практично усіх, хто творив і шанував творчість "вільної серед вільних і рівної серед рівних" УРСР.

На дев'ятини по смерті Леонтовича друзі, діячі культури, українська інтеліґенція - зробили прощальний концерт з творами великого маестро. А потім навіть назвали спілку його іменем - Музичне товариство імені Миколи Леонтовича. Так от - з тих людей, згодом, погинули майже всі, хто не заспівав славня совку. Це і закатований Михайлів, що перед смертю написав: "Мене заслали – сам не знаю за що.

Читайте: Яка різниця під яким прапором, чи якою мовою?

За Україну, що я син її…"

І просто вбиті разом з сім'єю вдома, як, наприклад, Ревуцький. Чи після савєцкава правосуддя розстріляні, як Курбас, Хоткевич, Верховинець, чи багато багато інших...

Лиш той, хто заспівав оду совку - жив і творив на благо совєцкой родіни. Наприклад, Тичина:

"Наша Армія Червона

Стереже свого кордона" - писав чоловік після того, як похоронив не один десяток побратимів з "творчої сотні"...

Часи минали, після таких методичних і постійних чисток змінювались і українці. Онуки незламних, після такого очищення і творчої стерилізації - вже спокійно і без душевних вібрацій визнають зараз свою мову та культуру меншовартісною, та не соромлячись кажуть - "мне уже так удобней, так сложилось исторически"...

А незмінною, від Лєніна до Путєна, від Петровського до Медведчука, увесь цей час лишається лиш чекістська методичка - вбивати і забороняти все українське. Вбивати - від Леонтовича з Курбасом до Івасюка зі Стусом, від Петлюри до Чорновола...

Забороняти - від мови, до пісень, і всього сьогоднішнього медіапростору.