Блог | Україні пора почути свій український Донбас і Крим

26 серпня в Києві пройшов мітинг на підтримку кримського бранця Ільмі Умерова. Більше тижня заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу, хворого на діабет та хворобу Паркінсона, за вимогою ФСБ примусово утримують у сімферопольській психіатричній клініці. Проти нього порушено кримінальну справу за висловлювання в ефірі кримськотатарського телеканалу ATR. Окупанти звинувачують Умерова у "публічних закликах і діях, спрямованих на зміну територіальної цілісності Російської Федерації". Тобто у цитуванні міжнародних резолюцій про те, що Крим – це Україна, пише Лариса Волошина для newsru.ua.

Видео дня

Росія намагається зробити українську громадянську позицію складом злочину. Згадаємо хоча би вбивство диверсантами депутата з Горлівки Володимира Рибака. Або захоплених в Чечні Клиха та Карпюка. Майже рік тому вступив в дію судовий вирок щодо Олега Сенцова та Олександра Кольченко. Показові розправи над українськими патріотами використовуються для утримання в покорі населення окупованих територій. Але справа не тільки в цьому. Вони потрібні також для впливу на мешканців вільної України. Українцям нав'язується ілюзія, що спротив агресору – це справа поодиноких божевільних відчайдухів.

Читайте: Умеров медленно умирает

Рано вранці 24 серпня окупований Донецьк прокинувся від звуків національного гімну України. На перетині вулиці Артема і Таманського проспекту з встановлених невідомими патріотами динаміків Україна передавала привіт своїм громадянам. Ось що користувач Twitter з ніком donetskaya написав про цю святкову побудку: "Подробиці з Донецька. Хлопці зняли квартири, поставили включення гімну України на 5 ранку і "звалили". Гімн грав, поки шукали господарів квартири". Також численні користувачі соцмереж повідомляли, що на вулицях Донецька з'явилися написи "Донецьк – Україна. 24.08.2016". Весело? – Анітрохи. Такі дії смертельно небезпечні для тих, хто чинить опір окупантам. Арт-спротив – доволі поширене в російсько-українській гібридній війні явище. Патріотичні написи регулярно з'являються і в Криму, і на окупованих територіях Донбасу. Навіть Москва час від часу піддається нападу "жовто-блакитних". Незважаючи на те, що окупанти реагують на українську національну символіку дуже нервово, знаки і символи продовжують з'являтися. Українці, що залишилися в окупації, таким чином нагадують тим, хто знаходиться сьогодні в громадянській ізоляції, що у них є країна і є співгромадяни. Але вони нагадують і Україні, що у неї є свої навіть там, де сьогодні правлять чужі.

Одним з найбільш руйнівних суспільних міфів була російська політтехнологічна обманка про "дві України". Скільки разів ми пояснювали собі окупацію за допомогою мислевіруса про проросійський Південь та Схід? Нібито більшість цих регіонів завжди ненавиділа Україну: "Вони там якісь інші". Навіювалася думка, що Україні слід змиритися з відкритим несприйняттям на Донбасі та в Криму всього українського. Наче це якась характерна риса "особливого східняцького характеру". Як часто ми оцінювали українство Сходу та Півдня кількістю електоральних бюлетенів, а не якістю тих, хто довгі десятиліття дотримувався української громадянської позиції в несприятливій і ворожій обстановці? Цинізм байки про "проросійську більшість" полягає в тому, що вона змушує нехтувати активною, патріотичною і твердою в своїх переконаннях українською меншістю. Ігнорувати той факт, що українство завжди було і поступово збільшувалося на тих територіях. Привчивши українців до ідеї проросійського Криму та Донбасу, їх змусили легалізувати антиукраїнську суспільну поведінку на півдні та сході країни, визнавши її як загальний регіональний стандарт.

Дуже часто при обговоренні повернення окупованих земель під українську юрисдикцію можна почути запитання: "За що Україна воює? За території, чи людей?". Намагаючись обрати з двох запропонованих варіантів, ми неминуче потрапляємо в ментальну пастку, тому що занурюємося в міф про "волю народів Донбасу та Криму", створений виключно за допомогою ворожої пропаганди та "промивання мізків". Україні намагаються нав'язати боротьбу за невиразну більшість. "Почуйте Донбас!" – волають примирителі і підсовують у якості "думки" українофобію тих, хто не готовий бути з українцями в діалозі. Це маніпуляція, де країні пропонується заслужити любов до себе. Щоб не ображати тих, хто не може відрізнити окупанта від визволителя, нам пропонують не ділити окуповану спільноту на своїх та чужих. І це в той момент, коли свої ведуть відчайдушну боротьбу і готові власною кров'ю розписатися у вірності Україні.

Чи етично не помічати різниці між своїми і чужими в ситуації, коли одні українські громадяни ризикують життям заради країни, а інші строчать на них доноси окупантам, звинувачуючи в "лояльності до хунти"? Хіба це не спонукає до відкритих проявів ненависті? Хіба розмита межа між громадянською позицію та ворожістю до української держави не наражає вірних на ще більшу небезпеку? Обіцяючи повернутися, повернути тих, хто залишився в окупації, ми повинні розуміти, що цього вже замало. Катастрофічно замало після всього того кошмару, який вірні Україні громадяни переживають в середовищі упевнених в своїй безкарності агресивних колаборантів. Необхідно вже зараз думати про механізми, які після деокупації дозволять українцям не відчувати себе ізгоями у власній країні.

Мова зараз не про розподіл на своїх та чужих, не про проросійські погляди населення чи проукраїнські. Справа в стандартах суспільно прийнятної громадянської поведінки. Самодостатня держава має встановлювати їх. А суспільство, якщо воно громадянське – підтримувати та визначати такі стандарти. Мова про чітке розмежування: що є соціальною поведінкою, а що - асоціальною. Що має винагороджуватися, а що піддаватися осуду та суспільним санкціям. Сьогодні, коли бути українцем – це громадянська позиція, а бути українцем серед окупантів – це подвиг, антиукраїнська більшість вже не може бути більш вагомою для України, ніж ті громадяни, які залишаються вірними своїй країні і борються за її перемогу.

Україні пора почути, побачити, визнати і підтримати свій український Донбас і Крим.

Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...