Блог | РПЛ: Виграти у Росії нову "холодну війну"

У зв'язку з відвертими заявами вищих посадових осіб Росії (Мєдвєдєва, Лаврова) на Мюнхенській конференції про нову "холодну війну" з Заходом публікую стратегічне бачення РПЛ цієї ситуації (в перекладі з англійської), яке разом з Олегом Ляшком намагаємося донести до наших міжнародних, передусім європейських, партнерів під час різноманітних зустрічей та переговорів протягом останнього року.

Тези РПЛ на міжнародних переговорах щодо агресії Росії проти України (переклад з англійської)

Радикальна партія Олега Ляшка наголошує на наступному:

1. Політика умиротворення агресора – Росії – помилкова.

Історичний досвід Європи свідчить про те, що політика умиротворення агресора, яка, нажаль, знову має в Європі широку підтримку, надзвичайно шкідлива. Прихильники цього підходу переважно належать до обмеженої когорти відвертих циніків – європейських політиків, які дуже переймаються примхами Росії, та через власну ідеологічну упередженість, антиамериканізм, дріб’язковість, жадобу або боягузтво обрали для себе роль "п’ятої колони" Кремля в Європі.

Водночас, є багато й тих, хто хоче миру за будь-яку ціну і готові поступитись Путіну заради економічних переваг, які це може принести їх країнам. Вони всіма силами тримаються за помилкову політику умиротворення агресора та вперто продовжують намагатися задовільнити путінські апетити шматками території (Крим) та політичними поступками щодо українського суверенітету, включно з конституційним ладом України (серед них автономія Донбасу).

Спроби умиротворити не працюють; вони ще більше провокують агресора та ведуть до розпалення війни. Путін розуміє лише силу!

Ми хочемо звернути увагу наших міжнародних партнерів на необхідність пам’ятати та зважати на історичні уроки щодо наслідків політики умиротворення нацистської Німеччини в 1930-х роках лідерами демократичної Європи – Франції та Великої Британії, яка не змогла забезпечити мир та зрештою призвела до Другої Світової війни.

Пошук миру на основі умиротворення агресора може принести європейцям коротко-термінову вигоду, але стратегічно Європа програє. Така політика лише демонструє слабкість та готовність поступатись залякуванню, заохочуючи тим самим агресора до подальших дій та збільшуючи ризик великої війни в Європі.

2. Справжня стратегічна мета Путіна – Ялта-2, новий розподіл сфер впливу.

Немає жодного сумніву, Путіну насправді не потрібен мирний процес ані в Мінську-2, ані в будь-якому іншому місці – він хоче розподілу світу в Ялті-2. Путін прагне, як новітній Сталін, укласти угоду з Обамою та Меркель, замість Рузвельта та Черчилля, щодо нового розподілу сфер впливу в Європі, подібно до Ялти-1. Цього не можна допустити.

3. Стратегічні цілі Путіна в Мінську.

Тактичною метою Путіна, як у вересні 2014-го, так і в лютому 2015-го, було зупинити розширення санкцій проти Росії.

Стратегічною метою Путіна у Мінську є сформувати "ракову пухлину" в Україні через особливий статус Донбасу під контролем Кремля, яка має "пускати метастази" в інші регіони. Ця "ракова пухлина" покликана послабити та отруїти здоровий організм України, та як якір утримувати нашу державу від руху вперед до цивілізованого європейського життя.

Не помиляйтесь, реінтеграція Донбасу в Україну на даний час може відбутись лише на умовах Путіна. Путін хоче мати право вето на геополітичний вибір України та реалізацію її європейського курсу. Якщо ми поступимось зараз, він збільшить військовий тиск та шантаж аж доки не отримає все, чого хоче.

В подібній ситуації, в 1952-му році канцлер Конрад Аденауер відмовився від прийняття умов Сталіна щодо об’єднання Німеччини, яке зрештою було досягнуто майже через 40 років, лише після краху комунізму в Радянському Союзі.

4. Мінські домовленості – неконституційні та не мають юридичної сили.

Ми вважаємо "мінські угоди" незаконними та антиконституційними. Правовий аналіз "мінських угод" доводить їх невідповідність як Конституції та законодавству України, так і міжнародному праву. Тобто, вони не мають юридичної сили для України і в правовому відношенні є нікчемними.

Насправді "мінські угоди" є персональними політичними зобов’язаннями президента України П. Порошенка (узятими його представником Л. Кучмою) перед міжнародними партнерами – німецьким канцлером А. Меркель, президентом Франції Ф. Олландом та президентом Російської Федерації В. Путіним, які не накладають жодних юридичних або міжнародно-правових зобов’язань на державу Україна та її представницький орган – Верховну Раду України.

Зокрема, президент Порошенко не мав жодного права виставляти на торги у Мінську конституційний лад країни, який знаходиться у виключній компетенції парламенту та народу України. Він також грубо знехтував нормами українського законодавства та порушив межі міжнародних переговорів, встановлені Верховною Радою України з метою недопущення під час будь-яких переговорів зовнішнього диктату з питань, що порушують наш суверенітет та незалежність.

"Мирний план" президента Порошенка має стати об’єктом майбутнього розслідування спеціальною тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України відповідно до статті 111 Конституції України.

5. Мінськ – тимчасове перемир’я або крок до "замороження" конфлікту.

"Мінські угоди" мають сприйматись виключно як неформальні умови перемир’я та передишка, що має бути використана для зміцнення української армії, збільшення оборонної спроможності України та пошуку інших міжнародних форматів та підходів для знаходження дипломатичного вирішення проблеми російської агресії проти України.

Поряд з тим, "мінські угоди" можуть стати кроком в напрямку тривалого "замороження" конфлікту до кращих часів. Попри всі сподівання європейців, адміністрації президента США Обами, президента Порошенка та певної частини українського суспільства – досягнути довготривалого миру на мінському шляху неможливо. Це є видавання бажаного за дійсне.

6. Жодних змін до Конституції України на базі "мінських угод".

Ми не програвали війни та не підписували акту про капітуляцію.

Пошук мирного вирішення проблеми російської агресії не може відбуватись за рахунок України, базуватись на зовнішньому диктаті щодо нашої Конституції, зокрема щодо автономії чи особливого статусу будь-якої частини нашої країни.

Парламентська фракція Радикальної партії голосуватиме проти будь-якого законопроекту, спрямованого на імплементацію "мінських угод". Більше того, ми робитимемо усе можливе для того, щоб жоден законопроект щодо реалізації цих так званих домовленостей не був прийнятий Верховною Радою.

7. Будапештський меморандум як справжня основа міжнародних зусиль.

Немає жодного сумніву, що Україна у добрій волі та в повній мірі виконала свої зобов’язання за Будапештським меморандумом щодо ядерного роззброєння. До теперішнього часу Будапештський меморандум був, на жаль, знехтуваний через те, що Сполучені Штати Америки та Велика Британія поєднали зусилля з Німеччиною та Францією у спільних спробах припинити російську агресію проти України вузько дипломатичними та економічними засобами. Ці засоби, очевидно, є мало дієві.

Захід, та передусім США, мають нині виконати свої гарантійні зобов’язання за Будапештським меморандумом, який є належною правовою та моральною основою для забезпечення Заходом та Сполученими Штатами Америки повноцінної масштабної військової допомоги Україні, включно з наданням сучасної летальної зброї. Зокрема через те, що інші механізми здебільшого себе вже вичерпали.

Ми сподіваємось, що базуючись на прагненні миру Європа все ж таки не буде перешкоджати владі США у прийнятті надзвичайно важливого рішення про надання Україні сучасної захисної зброї. Будь-які "мінські угоди" нічого не варті без сильної, добре озброєної української армії, адже ці домовленості не будуть виконуватись державою-агресором.

8. Російська агресія як загроза глобальному режиму нерозповсюдження ядерної зброї.

Звертаємо увагу міжнародного співтовариства та держав-підписантів "Договору про нерозповсюдження ядерної зброї" від 1 липня 1968-го року, що використання сили проти територіальної цілісності та кордонів, порушення суверенітету та незалежності, використання економічного тиску ядерною державою, Росією, незважаючи на її зобов’язання за Будапештським меморандумом, проти України – держави, яка добровільно здала третій за розміром ядерний арсенал у світі (близько 1900 ядерних боєголовок) та приєдналась до Договору як без’ядерна держава, ставить під загрозу весь глобальний режим нерозповсюдження ядерної зброї, та спонукає інші держави, вразливі до зовнішніх загроз та небезпек, сприймати ядерну зброю як легітимний метод захисту від агресії.

Якщо Вашингтон, Лондон та Париж не будуть дотримуватись Будапештського меморандуму зараз, то це дискредитує саму ідею безпекових гарантій в розв’язанні майбутніх викликів нерозповсюдженню ядерної зброї.

9. Наше бачення шляху вперед.

- Необхідно перейти від політики умиротворення агресора до політики належного стримування та ізоляції агресора, зокрема запровадити нові, жорсткіші економічні санкції та спричинити справді вагомі втрати для Росії через її агресію.

- Закликаємо вжити належних заходів щодо відродження "женевського" формату міжнародних переговорів за участі представників України, США, Європейського Союзу та Російської Федерації, а також ініціювати його розширення (Женева+), щоб включити інші зацікавлені сторони, зокрема держави-підписанти Будапештського меморандуму та сусідні до України держави (Польща, Туреччина).

- Закликаємо Європейський Союз та його держави-члени ухвалити стратегічне політичне рішення на користь України як невід’ємної складової європейської цивілізації та виділити необхідні ресурси – політичні, фінансові, економічні, військові та гуманітарні – для повноцінної європейської інтеграції України.

- Нині очевидним є брак американського лідерства. Ми очікуємо відновлення американського лідерства у світових справах після зміни адміністрації США у січні 2017-го року.

- Зрештою, щоб приборкати ревізіоністську, реваншистську Росію та її збройну агресію назовні, змусити поважати міжнародне право та світовий порядок, доведеться перемогти Росію у другій "холодній війні".

Збереження верховенства міжнародного права та цивілізаційних цінностей вимагає поразки Росії у цій новій "холодній війні".