Блог | "Він був сонечком, яке світило і зігрівало нас"

"Розумний, добрий та справедливий. За свої 39-років – виховав трьох дітей, звів будинок, посадив сад. Для нашої сім’ї Володимир був надійною опорою, захистом, надією і впевненістю, що все буде добре", - говорить, згадуючи свого загиблого чоловіка, учасника АТО, старшого повітряного радиста 15-ої бригади транспортної авіації Володимира Момота, його дружина Ірина.

Майбутнє подружжя познайомилось один з одним на весіллі у спільного знайомого. Потім почали спілкуватись, а після майже трьох років зустрічей, вирішили одружитись. Ірина на той час працювала у школі, а Володимир завершував навчання у військовому інституті. "Володя з самого дитинства хотів бути військовим. По-іншому в його родині і не могло бути. Адже і дідусь, і тато все своє життя віддали війську. Я розуміла, що мене може очікувати: довгі відрядження, переживання, а у 90-роки самі знаєте, якою була ситуація в українському війську. Але все ж, це був вибір мого коханого, який я, безумовно, підтримала", - розповідає дружина загиблого.

Після весілля, молода родина Момотів почала своє спільне життя і облаштування побуту. Оскільки власного житла на той час не було, то жили у батьків чоловіка. Незабаром, у подружжя народився син Владислав. Це стало справжнім святом для молодого тата. "Володимир дуже зрадів появі сина. Він багато мені з дитиною у всьому допомагав. Буває, прийде втомлений з роботи, і першим ділом питає, із чим мені допомогти. Бавив нашого синочка, заколисував, а як Влад трохи підріс, то вчив його всьому, що вмів сам", - говорить Ірина Момот.

А вмів Володимир дуже багато. Жінка розповідає, що в її чоловіка були золоті руки. Все у домі, який Володимир почав тоді будувати, було зроблено його руками: "Буквально по кожній цеглині все сам робив. І плитку, і сходи, і дитячі меблі і майданчик. А ще, дуже захоплювався технікою, машинами. Цю цікавість прищепив і синові. Вони з ним разом розбирали двигуни, зібрали велосипед. А у Влада навіть мрія була: зібрати собі мотоцикла. Але, на жаль, вже не здійснена, адже він хотів то робити із допомогою батька".

Початок кар’єри військового льотчика був нелегким для Володимира Момота. У ті часи, початку 90-х, вильоти майже не здійснювались. Бракувало фінансування, а літальні апарати були у дуже поганому стані. "Вони разом з товаришами, з якими проходили службу, самостійно відновлювали літаки: фарбували, купували запчастини для автотранспорту і самостійно встановлювали їх у літак, робили все для того, аби літати. На таке здатні тільки фанати своєї справи", - згадує Ірина Момот.

Поступово стан справ у війську набув стабільності. Принаймні, було відомо на що чекати. Тоді ж родину Момотів чекав черговий приємний сюрприз. Народились дві донечки: Аліна та Каріна. "Це була просто невимовна радість для нас усіх: Володя радів, що тепер в нього є і донечки, а Влад – від того, що тепер має молодших сестер", - говорить дружина загиблого. Жінка додає, що вони тоді були щасливі і жили повноцінним життям. "Весь вільний час, який був у Володі проводили разом. Ходили у театр, виїздили на природу, у ліс, до річки. А востаннє, встигли з’їздити на море. Це був наш відпочинок якраз перед загибеллю Володимира", - згадує Ірина.

З початком війни на Сході країни, бригада, у якій служив Володимир Момот, виконувала завдання у зоні АТО. "Коли Володя дізнався про те, що йому доведеться здійснювати польоти в зоні бойових дій, він сприйняв це як обов’язок військовослужбовця і сумлінно виконував завдання. Хоча тривалий час не говорив, що літає туди. Беріг мене. Востаннє ми бачились ранком, того дня як Володя загинув. Ми попрощалися, він поцілував мене і доньок, обійняв Влада. І пішов. Ми і досі не віримо і чекаємо, що Володя от-от і зайде", - каже дружина загиблого.

"Ми телефонували один одному практично щодня. Володя казав, що усе добре, аби не переживала і що він скоро повернеться. Я йому вірила. А ще, ми вже спланували, що підемо всі разом до парку, на прогулянку. А під час нашої останньої розмови його хтось гукнув і він мовив, що йде працювати", - стримуючи сльози, згадує Ірина Момот.

Володимир Момот, разом з іншими членами екіпажу, збитого над Слов'янськом транспортного літака АН-30Б, загинув, не встигнувши вчасно евакуюватись. Пілоти, ціною власного життя, до останнього скеровували збитий літак за межі міста.

Указом Президента України № 543/2014 від 20 червня 2014 року,"за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу", Володимир Момот нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Держава допомогла родині загиблого в АТО Володимира Момота надавши квартиру та компенсацію. Дружина Ірина та троє дітей: 17-річний Владислав, 8-річна Аліна та 8-річна Каріна зараз мешкають у будинку, який почав зводити Володимир, але повноцінно ремонт ще не завершений, так як і квартира - також потребує ремонту. Дітям зараз важко і самотньо без тата, якого всі вони дуже любили. Вадим так як і батько буде військовим. Він завершує навчання у ліцеї, а доньки Аліна та Каріна ходять до школи, люблять співати та малювати. Вони швидко ростуть, тож потребують сезонного одягу і взуття. Не лишаймося осторонь, разом ми зможемо допомогти родині героя

МОМОТ ІРИНА МИКОЛАЇВНА 4188373026733672 (Райффайзен банк "Аваль")

ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ!?