Блог | Острів Балі. Дешево і сердито

Гадаю, про острів Балі багато хто з вас чув. І, напевно, кожен з вас читав, що це райський куточок на Землі, що тут доволі вишуканий відпочинок та достатньо екзотики. Дещо з цього, як на мене, правда, але дещо – однозначно перебільшення.

Я вам хочу розказати свої враження, що я побачила тут, як веломандрівниця.

На Балі ми припливли одного пізнього вечора з головного острова Індонезії, Яви. Переправа за двох осіб з велосипедами коштувала 16 000 рупій (трошки більше 1,2$). Пором був невеличкий, але досить затишний. Хвилі тоді неабияк гойдали його, але капітан маневрував вправно. Пливли десь з годину.

Після того як дісталися берега Балі, вирішили заночувати просто в порту, оскільки година була пізня. Охоронці вокзалу були не проти і навіть порадили найкраще місце для нашого намету – під сходами на другий поверх.

Наступного ранку рушили відкривати цей райський острів. Поки крутили педалі до містечка Кута горбистою місцевістю (а це десь 120 км), ще одну ніч ночували на заправці – знову-таки розклали намет з дозволу персоналу. Що тут, що в порту, були присутні туалети та душ, (звісно, не європейського рівня, але досить пристойні).

На Балі, як і по всій Індонезії, було дуже спекотно та багато горбів, тому крутити педалі тяжко. До того ж, Володя ще не зовсім відійшов від операції, яку йому робили два тижні перед тим у Джокджакарті, Ява. І на чому б ви думали була операція? На найголовнішому місці у велосипедиста, на сідниці (вирізали абсцес). Тому ми вирішили скористатись автостопом. З велосипедами та чималим багажем це було непросто: під’їхали двічі по 15 км. До вечора планували доїхати до міста, але бачачи що не встигаємо, сіли в автобус (в цій подорожі ми робили це лише двічі, вперше це було в Індії, коли ми змушені були повертатися до великого міста для продовження візи). З водієм добряче поторгувались. В таких випадках треба знати бодай кілька важливих фраз місцевої мови, аби легше можна було порозумітися (між іншим, індонезійська вважається однією з найлегших для вивчення). Водій взяв з нас двох, з нашими велами та багажем лише 120 000 (8,5$). Велики їхали зверху на автобусі, багаж (приблизно 40 кг) в середині з нами.

Зекономити на житлі

Приїхавши в Куту, ми почали шукати житло. Готелі, гестхауси чи ще щось на кшталт цього нам не підходить, досить дорого. Нам треба житло на місяць, до нас мала прилетіти мама і ми планували влаштувати собі першу і єдину за всю подорож тривалу стоянку перед стартом до Австралії. Познайомилися з росіянкою, яка тут здає невеличкий будинок – 250$ за місяць. В хаті всі необхідні умови: дві спальні, два туалети та душі, кондиціонери, зала, кухня, симпатичне подвір’ячко 3 на 3 з квітами та травичкою. Це в районі Джімбаран, 10 км від аеропорту Денпасар.

Зекономити на харчуванні

Чого-чого, а базарів тут, на Балі, вистачає. Тут можна купити овочі, фрукти, крупи, яйця, місцеві соуси, рибу і т.д. І все це за дуже помірну ціну. Закупившись всім необхідним, ми самі собі готуємо, те, що бажаємо. Також тут є супермаркети, де теж можна підкупити все, що потрібно. Або ж їсти місцеву їжу в дешевих кафешках.

Ми з Володею не проти вуличної їжі, навіть навпаки, полюбляємо її. Але нашій мамі це точно не підходить. Хоч Балі змальовують і показують як рай, але то лише така обгортка для заможних іноземців, тобто це рай лише в межах супердорогих готелів. Реальність Балі дещо інша: гори сміття, пил, мухи що повзають по їжі, шалений трафік, поганенькі вузькі дороги, гамір, сморід. Одним словом, типова Азія.

Зекономити на транспорті. Оренда мопеда – 50$

Як не крути, а велосипедом по Балі пересуватися важко, особливо, коли в планах максимально подивитися острів. Громадський транспорт не вельми розвинутий, тут, як в нас в Україні, автобус можна чекати довго, графіка руху немає. Таксі – за ціною не для таких мандрівників, як ми. Тож мопед найоптимальніший варіант. Краще його брати одразу на місяць, бо якщо на тиждень чи два, то виходить дорожче. За місяць вартість оренди мопеда в середньому 50$. Взагалі мопед – чудовий транспорт для Балі та й не лише.

Плюси на Балі

Чарівний океан. Час від часу приходять справді велетенські хвилі, які не зрівняються ні з чим – рай для серфінгу.

Багато дешевих екзотичних фруктів та овочів.

Цікаві місцини. Ми побували в місті Убуд, подивились рисові плантації, які довкола цього міста. Найкраще вдосвіта їх роздивлятися. Колоритний, наче з минулих століть, рибний базар, де екзотичних риб, яких раніше бачили лише по телевізору, можна годинами розглядати зблизька. Піднялись на вулкан Батур. Досить красивий, але не так захоплююче, як про нього розказують. Піднімались групою з трьома гідами вночі. Підйом доволі небезпечний, як нам здалось, індонезійці трохи безвідповідально ставляться до набору людей в групи. Таке враження, що їх цікавлять лише гроші. В нашій групі мама була найстаршою, відповідно й найслабшою, а йти мусила на рівні з молодими хлопцями. Підйом крутий з каменюками, які часто зсуваються. Ми відстали. Нашому гіду було байдуже, бо ж позаду підпирали інші групи. Людей йшло чимало – довгий ланцюжок ліхтариків від самого низу до вершини. Потім один з помічників нашого гіда пристав до нас аби допомогти мамі. Хлопець допомагав добряче, але ніякої інформації ми не отримували, він не знав англійської. До сходу сонця були майже на піку.

І тут було розчарування: а де ж та краса, яку змальовують, де яйця та банани, які печуться у вулкані?.. Нема. Був лише сильний вітер, добре, що ми з Володею знаємо, що таке перепади температур на висотах, то набрали з собою теплого одягу, але деякі гіди вели людей в шортах та футболках і ті просто посиніли на вершині. Зате там, на вершечку, можна купити чай за 30 тисяч рупій (більше двох доларів). В долині такий чай коштував 5 тисяч.

Потім ми з Володею та мамою вирішили піти самі за іншими окремими групками ще трошки вище по хребту. І добре, що ми туди пішли, бо саме там були місця, де дихав вулкан і де варили яйця та запікали банани. І саме з того місця відкривалися фанатичні краєвиди! Дивно, що наш гід не захотів групу туди вести.

Коштує все це задоволення 300 000 рупій з особи, себто 22 $. О 2 ночі за нами заїхали. О 3-й напоїли чаєм з млинцями, о 4-й ми стартували в підніжжі вулкану.

Мінуси Балі

Цей острів дуже брудний, "вилизані" лише подекуди туристичні зони, а загалом безлад і хаос, близький до індійського.

Балі має специфічний запах, вірніше, потужну суміш усіх можливих запахів. Найсильніший із них, запах диму традиційних маленьких жертвоприношень, що лежать просто на землі чи будь-де, куди б ви не пішли (до речі, Балі – один із небагатьох індуїстських островів у мусульманській Індонезії), постійно змішується із запахами смажених страв, туалетів, вихлопних газів, свіжої риби та ще безліччю інших. Тому через кілька тижнів на Балі його запах став мені просто нестерпним.

Але попри все це, Балі – цікава і колоритна місцина із самобутньою культурою і неповторною атмосферою, там ви знайдете багато чого, що не побачите в жодному іншому місці не лише Індонезії, а, можливо, й планети. І в решті решт, не так важливо, райський це острів, чи не райський – головне те, що подорож туди вам гарантовано запам’ятається назавжди.