Блог | Підхід, який допоможе українській економіці

Історик науки Пол Фейерабенд, шанувальник анархістського підходу до наукової методології ("anything goes" – "все згодиться"), писав про неприпустимість застосування лише якогось одного методу наукового дослідження. Він вважав, що якщо б це сталося, то стало б катастрофою для будь-якої науки. Зараз йому вторить гарвардський професор Дені Родрік. У своїй нещодавно виданій книжці "Економіка вирішує" він аналізує існуючі моделі та підходи, які нині панують в економічній науці, і також схиляється до того, що існуюча поліфонія наукових методів і шкіл в економічній науці швидше корисна, ніж шкідлива, - пише Богдан Данилишин у своєму блозі на НВ.

"Розвиваючись, економіка розширює свою бібліотеку моделей і домагається усе більшої відповідності моделей і реальності. Різноманітність моделей в економіці необхідна в умовах мінливого соціального світу. У різних ситуаціях потрібні різні моделі. Економісти навряд чи коли-небудь створять універсальні моделі, придатні для будь-яких обставин", – стверджує він.

У цій колонці я напишу про, мабуть, найбільш класичну і одночасно найбільш скандальну школу економічної думки – про "австрійську" школі економіки. І про те, чи може Україна взяти щось корисне з її підходів для реалізації економічної політики в теперішньому часі.

Економічний оглядач Financial Times Мартін Вулф пише, що інтерес до "австрійської" школи підтримується в тому числі і тим, що її представники вважають неприпустимим будь-яке втручання держави в ринкову економіку, навіть регулювання пропозиції грошей – на відміну від класика монетаризму Мілтона Фрідмана. Багато "австрійців" виступають за повернення "золотого стандарту". Вони відчайдушно хочуть повернути до життя капіталізм laissez-faire. Вони проти будь-якого державного втручання для подолання депресій і рецесій в економіці, і навіть вважають їх цілющими. Сучасні прихильники "австрійської" школи такі, як американський політик Рон Пол, виступають за повернення до політико-економічної моделі XIX століття, до "золотого стандарту", ліквідації центрального банку, ліквідації соціального страхування та ін.

"Австрієць" фон Мізес вважав, що посилення будь-якого інфляційного процесу за допомогою кредитної експансії, рано чи пізно, стихійно і невблаганно породжує рух назад і провокує кризу або економічний спад, який виявляє всі здійснені раніше інвестиційні помилки, ведучи до масового безробіття і викликаючи необхідність ліквідації та розміщення заново всіх невірно інвестованих ресурсів. Тому фон Мізес пропонував банківську систему з 100-відсотковим резервуванням для вкладів до запиту, вважав за потрібне обмежити ринок в питанні зростання пропозиції грошей і позбавити банки можливості створювати кредит. Інший видний "австрієць" – фон Хайєк – стверджував, що розрив між "природною" і "грошовими" ставками відсотка призводить до спотворення структури виробництва. І, якщо між ними виникає позитивна різниця – можливо, внаслідок зусиль Центрального банку по розширенню кредитування – то очікувані прибутки зростатимуть, оскільки реальний доход на нові інвестиції ("природна" ставка) буде вище ставки, за якою підприємства можуть взяти в борг ("грошова" ставка).

На думку фон Хайєка, це спровокує розширення кредиту за рахунок підвищення фінансового важеля в банківській системі і перехід до більш капіталоінтенсивних технологій виробництва, тобто, "помилкових інвестицій". Судження цікаві і оригінальні, сформульовані визнаними у всьому світі теоретиками. Але які можуть бути результати їх практичного застосування?

Після 1930-х років "австрійці" надовго втратили вплив у питаннях макроекономічної політики. Зараз вони хочуть повернути свій колишній вплив у середовищі економістів-практиків, критикуючи рішення влади західних країн щодо виходу з кризи 2007-2009 років. Критики "австрійської" школи їм відповідають, що, якщо б "австрійці" керували економічною політикою під час кризи 2007-2009 років, то вони б вже точно довели світову економіку "до ручки", як під час кризи, що почалася в 1929-му році. "Австрійці" ж люто з цим не погоджуються, і навпаки вважають, що у всіх проблемах сучасної економіки винні керівники, які представляють неокейнсіанські школи. Загалом іде "нормальна" наукова дискусія, яка навряд чи найближчим часом буде закінчена.

Читайте: Україна має десятикратний економічний потенціал для зростання

На захист "австрійців" варто обережно сказати, що строго з наукової точки зору "стріли критики" на їх адресу не зовсім коректні, оскільки представники цієї школи не були при владі в розвинених державах в сучасну епоху (після другої світової війни). Тому і наслідків їх політики ми там в реальності не спостерігали, а опоненти критикують їх підходи тільки на основі теоретичних побудов. З іншого боку, результати "австрійської" політики невтручання держави в економіку в країнах, що розвиваються, в основному мають негативний характер. Але "австрійці" завжди "бадьорі і веселі", і у відповідь на будь-які звинувачення вони завжди відповідають, що їм просто не дали "до кінця" (вже не знаю – кінця реформ кінця економіки?) довести свої починання. Їм весь час в країнах чомусь заважають. Втім, це зовсім не доводить того, що у них обов'язково не вийшло б нічого хорошого в розвинених країнах, яким властиві ендогенні підходи до інновацій, і в яких все добре склалося з трудовою етикою. Справедливості заради потрібно відзначити, що критика представниками "австрійської" школи сучасної економічної реальності має цінність взагалі і для України, зокрема. Я маю на увазі такі їх тези: 1) кредитна система може сприяти економічній нестабільності; 2) стабільна інфляція не гарантує економічної стабільності; 3) бум призводить до помилкових інвестицій та надмірної закредитованості, які викликають потім "рецесію балансів", яку потрібно усувати.

Все написане вище стосується безпосередньо і України. Як казав Джон М. Кейнс всі економісти-практики насправді, вільно чи мимоволі, є "рабами" того чи іншого "економіста минулого". Теорії в економіці вже створені і ретельно розроблені до них, тому дуже важливо для конкретної країни – яку саме модель розвитку, запропоновану на світовому ринку економічних моделей, вона вибере. Ці моделі створюються у важкому науковому процесі та їх, як і раніше, не дуже багато. Досі науковий світ не знає ніяких нових теорій макроекономіки, які не потрапили б в "прокрустове ложе" неокласичної, монетарної, неокейнсіанської, "австрійської" економічних шкіл. Тому українським політикам і макроекономістам вкрай важливо розуміти – представниками якої економічної школи в даний конкретний час вони є. Тоді можна, виходячи з цього, передбачати і певні наслідки проведеної ними внутрішньої економічної політики. І, у разі невдачі цієї політики, змінювати ту чи іншу економічну школу, як керівництво для їх практичних дій, на іншу.

На мій погляд, ті рецепти, які пропонує нам "австрійська школа економіки, були сформовані на підставі досвіду функціонування в країнах Заходу – країнах класичного, ендогенного капіталізму. І, як ми бачимо, навіть там представники "австрійської" школи відсторонені від прийняття практичних рішень у реальній економіці. Ми ж, більшою частиною в останні 25 років, хочемо наслідувати рецепти канонічної версії Вашингтонського консенсусу, в якому відображені в значній мірі постулати "австрійської школи економіки, яка розраховує, насамперед, на іманентну силу суспільства, яке в разі, якщо воно буде звільнено від зовнішнього по відношенню до нього регулювання, зможе інтенсивно розвиватися в економічному сенсі. Але забувається при цьому, що ми не протестанти в трудовій етиці, як представники західної культури. Не звертається належної уваги на те, що наші люди найчастіше просто не бачать цих мікроекономічних сигналів для підприємців, про які писали фон Мізес і фон Хайєк. У нас і підприємців у потрібній кількості немає. Тому в Україні здебільшого працюють кейнсіанські методи в економіці, а не австрійські.

Як я спробував пояснити, ідеальних економічних методів не існує, і Дені Родрік не даремно пропонує володіти багатьма економічними методами з різних шкіл, використовуючи їх у відповідний для цього час. Найважче тут – вміння визначити, що цей час настав для застосування тієї чи іншої теорії. Я думаю, що, виходячи з поточного стану української економіки, нам варто перейти на час до неокейнсіанських економічних методів, тому що "австрійські" методи за 25 років показали свою безплідність для промислового розвитку України. А саме розвиток промисловості, вдало стимульований методами грошово-кредитної політики, відповідно актуального в той чи інший момент часу економічному циклу, а не щось інше, є метою макроекономічних заходів.

Навряд чи дискусія про "золотий стандарт" і 100-відсоткове банківське резервування може бути корисна нашим практикам економічної політики. А ось точкові дії Нацбанку, спрямовані на одночасне оздоровлення нашої промисловості і формування передумов для її трансформації з метою відповідності сучасній промпарадигмі, в рамках неокейнсіанської школи, переконаний, будуть продуктивними. "У довгостроковому періоді ми всі мертві",- говорив Кейнс, відповідаючи представникам "австрійської школи на їх закиди про негативні наслідки в майбутньому для економіки у разі реалізації кейнсіанської політики. Немає в сучасних умовах досконалих економічних шкіл, але якщо економічна теорія вже вирішує проблеми сьогодні, то, хоч вона і не цілком досконала, напевно, не варто чекати, поки буде сформована ідеальна теорія. Так як ми цілком можемо до цього часу не дотягнути. Окремої уваги заслуговує зважена оцінка ефективності монетарних методів впливу на економіку і, в особливості, комбінування їх з методами, пропонованими іншими економічними школами. Планую присвятити цій темі одну з наступних своїх колонок.