Блог | Ядерний статус: як США може врятувати Україну

У 1968 році був укладений міжнародний Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) задля обмеження гонки ядерних озброєнь та недопущення поширення ядерного арсеналу поза межами "ядерного клубу" – США, СРСР, Франції, Китаю, Великої Британії. Нині учасниками Договору є 191 держава. До нього не приєдналися такі власники ядерних боєголовок, як Індія та Пакистан, а також Ізраїль, що офіційно не визнає свого ядерного статусу. У 2003 році Північна Корея вийшла з Договору.

Сьогодні ж минає 22 роки з моменту приєднання України до ДНЯЗ – 16 листопада 1994 року Верховна Рада прийняла Закон "Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року". Основною метою цієї ратифікації було знищення ядерної зброї стратегічного призначення, оскільки тактичні ядерні боєзаряди ми добровільно віддали Російській Федерації ще до того.

Законопроект щодо ратифікації вносився на розгляд парламенту Президентом Леонідом Кучмою; він був присутній при обговоренні та голосуванні. До включення в порядок денний законопроект обговорювався на засіданнях Комісій Верховної Ради з питань оборони і державної безпеки, з питань ядерної політики та ядерної безпеки, у закордонних справах і зв'язках з СНД. Відповідно до відомостей Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України зберігся лише протокол засідання Комісії у закордонних справах і зв'язках з СНД.

Обговорення президентського законопроекту про приєднання України до ДНЯЗ у сесійній залі Верховної Ради відбувалося досить жваво. Лунали думки як за ратифікацію, так і проти. Чи не найбільш дискусійним було питання того, що Україна отримає взамін. Адепти ратифікації відповідали, що гарантії безпеки від РФ, Великобританії, США, Китаю та Франції. Однак не усі народні депутати погоджувалися із запропонованим підходом. Наприклад, депутат Олег Вітович зазначав: "Це практично повна відсутність гарантій нашої національної безпеки. І тут я хотів би звернути вашу увагу на текст постанови, який нам пропонується. Там є згадка про Меморандум. Шановні депутати! Що таке меморандум? Це декларація, яка практично ні до чого не зобов'язує. І це називається гарантіями нашої національної безпеки?" Так сталося, як гадалося: надані Україні за Будапештським меморандумом гарантії безпеки виявилися, на жаль, лише декларацією. До речі, 5 грудня 1995 року такі ж меморандуми в столиці Угорщини були підписані не лише з Україною, а й з Білорусією та Казахстаном.

Читайте: Ядерний шантаж світу

Українська держава ратифікувала ДНЯЗ із застереженнями. Одне з них – право вийти з Договору у випадку використання сили проти територіальної цілісності та недоторканності кордонів чи політичної незалежності з боку будь-якої ядерної держави. Зрозуміло, що таке право виникло в нас та залишається нереалізованим після початку збройної агресії Російської Федерації 20 лютого 2014 року. Це та підстава для маневру, на яку вказував у 1994 році під час обговорення в сесійній залі парламенту голова Комісії Верховної Ради у закордонних справах Борис Олійник. Окрім того, нещодавно Європейський парламент прийняв резолюцію, відповідно до якої РФ порушила Будапештський меморандум у зв'язку з окупацією Криму та війною на сході України.

Тоді яким чином нам можна відновлювати свій безпековий status quo?

В нагоді може стати позиція новообраного Президента США Дональда Трампа. Він неодноразово заявляв, що не проти набуття ядерної зброї такими країнами, як Південна Корея та Японія, бо США не в змозі забезпечити їм повноцінний військовий захист від ядерних Північної Кореї та Китаю. Як видається, його логіку можна перенести на відносини між Україною та державами, що надали гарантії безпеки взамін ядерного роззброєння. Якщо опісля збройної агресії Російської Федерації Великобританія, США, Китай та Франція не можуть забезпечити безпеку України, то вони не можуть бути проти повернення ядерного статусу – єдиного повноцінного способу захисту від агресора, який володіє ядерною зброєю.

У звіті, підготовленому дослідницьким департаментом Європейського парламенту, вказується, що члени "ядерного клубу" не те, що скорочують арсенал ядерних боєголовок, а модернізують та розширяють його. Автори звіту прогнозують появу нових держав, які отримають у своє розпорядження ядерну зброю.

Отже сьогодні ми задаємо собі запитання – чому на двадцять п'ятому році відновлення незалежності України опинилися у такій скрутній безпековій ситуації? Чи не відмовилися ми від ядерної зброї за істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду Батьківщині?