Блог | Краще бути салоїдом (суб’єктивне розуміння)

Вони, мабуть, їдять таке, що нам, тупим хохлам-салоїдам не дано і близько усвідомити гастрономічні цінності критиків салоїдства. Тож я вирішив провести дослідження на тему кулінарних уподобань наших братів русскіх.

Принагідно пахвастаюсь: колись давним-давно моя перша реальна теща, яка, як і більшість бурятів, називала себе русскою, привезла з поїздки до своєї Забайкальської батьківщини улюблену місцеву страву – дещо підгнившого омуля (це так називається риба, що водиться в Байкалі). Спасибі тещі за прилучення до кухні одного з народів світу, але згадана страва мені особливо смачною не здалася, на відміну від завжди майстерно завареного згідно їхньої чайної традиції сересерівського чаю другого сорту – смакував не гірше нинішніх ліптонів. Та омуль і чай – то занадто банально для вєлікарусскої зверхності.

Перше, що стало предметом досліджень – це здатність русскіх масово їсти тарілки. Ви не знали? А як тоді стосовно "пєрвоє блюдо", "второє блюдо", "трєтьє блюдо", "блюдо із …", "блюдо на блюдє"? Та згодом згадав, що традиція їсти столові прилади має поширення інтернаціональне: їсти стакани та ковтати виделки з ножами – це речі відомі. А від світової спільноти приховують щось особливе і тому я заглибився в нетрі ісконнарусскава фольклору, адже лише там можна виявити приховану русскіми науковцями від сторонніх шлунків родзинку величі їхньої кулінарії.

У них на Рассєє в усній народній творчості подібним кулінарним вишуканствам навіть присвячено ряд одновіршів: "суп із сємі залуп (двє пакрошєни, пьять так брошени)", "щі – хоть х*й палащі", "щі – хоть кнутом хлєщі (пузир нє вскочіт)", "суп-кандєй із бараньіх мудєй", "суп-тунди із куска манди". "суп-рататуй – каму мьясо, каму х*й (як варіант: па краям картошка, пасрєдінє х*й)", "жарєниє єскі – таво х*я абрєзкі", "втароє блюдо – яйца верблюда", "суп із конскіх залуп" і т. д.

Завершив знайомство з кухнею русскіх ознайомленням з рецептом їхніх щєй від популярної в тих краях тамтешньої групи "Красная плєсєнь". Я не стану наводити тут ні повний текст пісні "Рецепт щєй", ні навіть її уривки (це допитливий читач може зробити самостійно) з причин небажання черговий раз розчаровувати редактора шанованого мною видання.

Допитливий читач уже помітив, що в зазначених вище рецептах різноманітних страв використовуються маловідомі широкому загалу кулінарні інгредієнти. Зокрема увагу привертає інгредієнт під назвою "залупа". І не випадково, адже це слово залишило серйозний слід у великій історичній спадщині братнього народу: таке прозвище мав князь Іван Пєтровіч Охлябінін, русскій ваєнний і гасударствєнний дєятєль. Це слово є невід’ємною частиною філософської тамтешньої думки: "ти єщьо мал і глуп і нє відал бальшіх залуп". Ну і звісно поезія і література братнього народу без застосування цього слова не змогла б злетіти високим штілєм вище абсолютного нуля.

Академічні словники української мови та українська Вікіпедія здали це спільне для братніх народів слово окупантам. А тому особливо цнотливим особам розтлумачити значення цього слова та метод отримання делікатесу під назвою "абрєзкі" можна було б з допомогою синонімів. Але цей текст про те, що специфічні кулінарні вподобання має кожна нація: є любителі жаб’ячих лапок, картоплі, чаю, хробаків, змій, макаронів і т. д. і т. п. І це смаковий вибір тієї чи іншої нації. І вислови "жабоїди", "макаронники", "салоїди" не є образливими.

Нас, українців, декілька століть намагалися перетворити в залупоїдів, але, за деякими винятками, не вийшло. Бо сало смакує краще. Бо краще бути салоїдами.