Блог | Децентралізація і декомунізація – дві частини однієї реформи

Нещодавно на Черкащині, у селі Ірдинь пройшли перші за часи незалежності вибори сільського старости. Цієї неділі оберуть ще 30, поступово – всіх старост тих сіл, які увійшли до 159 об’єднаних громад. Відтепер старости будуть представляти інтереси селян на рівні об’єднаних територіальних громад, брати участь у плануванні бюджету громади. Згодом отримають функції щодо надання деяких адміністративних послуг.

Зараз в Україні проводяться реформи – з різною швидкістю та результативністю, якісь краще, якісь – гірше. Децентралізація та декомунізація – реформи, результати яких помітні найкраще. До того ж, вони доповнюють одна одну. І вибори старост в рамках загальної децентралізації, і декомунізація в назвах та символах – це все складові одного процесу – демонтажу неефективної радянської системи державного управління, викорінення "совкового" минулого з життя нашої країни. Незважаючи на 25-й рік Незалежності, ця система тільки зараз починає розвалюватись - зі скрипом, повільно, але впевнено.

Слід визнати, що ми дуже спізнилися з цими процесами. Десятки років за часів "совка" все було замкнено на Москву, бо на місцях практично нічого не вирішувалося – ні в селах, ні в районах, ні в областях, ні на рівні Верховної ради УССР. За великим рахунком, після 1991 року в цьому сенсі мало що змінилося. Хіба що Київ витіснив Москву (і то не одразу і не скрізь).

Зносити Ленінів, перейменовувати вулиці та проводити децентралізацію слід було одразу після отримання Україною незалежності. Це убезпечило б державу від узурпації влади Януковичем, оскільки вплинути на самостійні, самоврядні місцеві громади було б практично неможливо. Незалежні громади, які самі вирішували б свої пріоритети, маючи на це власні гроші, не вступали б рівними шеренгами в Партію регіонів і не плясали б під дудку Києва. Була б неможлива примусова русифікація, яка фактично відбувалася на Сході та Півдні країни. Тепер перед владою стоїть задача – повернути українцям Україну з її історією та традиціями. Тому дуже символічно, що разом з декомунізацією в Україну повертаються старости. Це відновлення історичної пам’яті, яку в свій час знищував радянський союз. Староста – це традиційна для України адміністративна посада, яка існувала ще у 16 столітті. Старости управляли селами і за часів Литовського князівства, і за часів Речі Посполитої, і за царської Русі, і лише СРСР зі своєю адміністративною реформою знищив цю традицію. На виборах першого старости в Ірдині літні люди навіть розповідали, що тепер у селі буде так, "як баби розказували". Хоча, звісно, тепер перед старостами стоять нові завдання та виклики. Це не повернення до старого, це скоріше поєднання традиційного укладу з сучасними принципами.

Проте, окрім символізму старост, у децентралізації є і фактична складова. Зараз вже можна говорити про результати фінансової децентралізації, внаслідок якої громади отримали додаткові кошти на вирішення місцевих проблем. Статистичні дані, отримані з різних регіонів, демонструють значне зростання бюджетів саме завдяки фінансовій децентралізації. Наприклад, Одеса звітує, що міський бюджет отримав додатково 2,2 мільярди грн, Вінниця завдяки фінансовій децентралізації отримала додатково 280 млн, у сусідніх Броварах доходи бюджету зросли на понад 85 млн грн.

В об’єднаних територіальних громадах, селах ці показники в абсолютних цифрах, звісно, менші. Проте зараз села чи не вперше отримали способи для наповнення бюджету і можливість самостійно вирішувати, як використовувати ці кошти. Зокрема, збільшення сільгоспподатку до 200 гривень (цього року він становив близько 160 грн з га. До цього – в рази менший). Ці гроші поступають в розпорядження громади. Отже, тепер сільським головам не потрібно випрошувати гроші в районах на прибирання снігу, асфальтування доріг, ремонт шкільної покрівлі чи будівництво спортивного майданчику. Громада може сама обирати пріоритетні напрями розвитку. Їм не доведеться тепер випрошувати щось у "свого" депутата, місцевого олігарха, продавати голоси на виборах тощо.

Ну і трохи #зради для профілактики. Децентралізація – це не чарівна пігулка, яку можна випити, щоб на завтра все стало добере. Законодавче закріплення децентралізації – це лише початок шляху. Це можливість, якою можна скористатися, а можна і проігнорувати. Громадянам, очільникам громад доведеться вчитися відповідальності за своє життя. Вже зараз очевидно, що це буде довгий і багато в чому болісний процес. Люди звикли нічого не робити, а лише лаяти центральну владу. І очевидно, що їм не одразу захочеться брати на себе цю відповідальність. Але децентралізація так чи інакше має підштовхнути Україну до розвитку громадянського суспільства.