Блог | Кровосісі

"Якісь дурні закони придумують...

Спеціально все роблять,

щоб люди не любили України".

З розміщеного в Інтернеті інтерв’ю

мешканки обстріляного

Краматорська Юлії.

Якось вже так повелося в Україні, що кожна нова команда, що приходить до влади, спробує грабувати дрібний та середній бізнес, представники якого є основоутворюючою базою середнього класу. Отже, спробує грабувати середній клас. І нинішня владна команда не є винятком. Хоч середній клас у нашій державі складає щонайменший відсоток у світі і щораз катастрофічно зменшується (від кучмівських часів ледь не з 50 відсотків здувся до 14, а дехто стверджує, що вже й до 7), все ж нищівний запал високопоставлених чиновників не згасає. І не применшується. Що ж тягне-примушує їх по-звірячому кидатися на нещасних людей, нацьковувати на них величезну і могутню державну машину фіскалів, правників, митників і масу інших сил, які позасідали у різних фондах, між рятувальників та захисників і т.д., і т.п.? Беззахисність? Великі гроші, якісь там скарби у гардеробах, подушках і банках (скляних), нахапані неправедним шляхом? Мабуть, що ні. Якщо щось в когось і збереглося, то все це аж ніяк не неправедне і не крадене. Зовсім не схоже на олігархічне, яке без винятку є надбаним у результаті крадіжок. Ці люди, що і створили середній клас в Україні, добилися чогось виключно своєю працею, недосипанням, недоїданням і величезними ризиками, коли на ваги ринку клалося усе надбане чи запозичене. Вони і лише вони є порядним і найчеснішим класом в Україні, який чогось добився за рахунок своїх надлюдських зусиль, усупереч всепоглинаючій системі чиновництва й олігархату. Та й навряд чи щось ще у нього є після ющенківського обвалу гривні.

Останки ледь нарощеної шкіри, що залишилися у середнього класу після невтомної "турботи", якою відзначалися усі попередні президенти і уряди, а особливо розстаралися той же Ющенко і нинішні наші вожді, навряд чи додадуть чогось у державну скарбницю. Хіба що підуть на обтріпані за часів Януковича мундири міських та районних чиновників. Цю загрозу повального здирництва, яким обтяжене фіскально-правниче чиновництво, добре у свій час і зрозумів Янукович. Він обклав середній та дрібний бізнес підвищеним податком і соціальним внеском і залишив його в спокої. Його головний митник Клименко ще додав зусиль, спростивши та скоротивши звітність і значно обмеживши права своїх податківців втручатися в справи середнього класу. Не обмежилося і без карних справ, якими Янукович чітко дав знати, що різним здирникам до підприємців лізти зась. За роки його правління захисники усіляких прав у великих кількостях замість базарів та торговельних центрів потяглися по тюрмах через надмірну пристрасть до здирництва та хабарництва. Народ дихнув вільніше. І ще більшої волі сподівався від своєї нової влади, винесеної до гори майданом. Зокрема надіявся, що вона звільнить його також і від тяжких податків і внесків, що й далі спростить різну звітність, якою особливо старанні чиновники спробують нагадувати, розсилаючи штрафні сповіщення, а виконавча служба за ними розсилає свої, автоматично ті штрафи подвоюючи.

Читайте:Сага про "Вурдалака"

Чи справдилися сподівання? З жахом спостерігаємо, що навпаки. Ця "своя" влада вирішила не вагаючись, що й тягарі нинішньої війни, розрухи, корупції і т.д. має нести на своєму горбу якраз "свій" народ. І всі поліпшення, які з трудом виборював середній клас від попередніх властей, вирішила скасувати. З традиційними єзуїтськими, звичними для української влади заявами про покращення, полегшення та удосконалення. Наприклад, чого важить рішення про зменшення соціального внеску? З 41 відсотку до 16,4. Виявляється, це стосується не всіх. А лише для тих, хто на 30 відсотків наростить фонд зарплати і почне платити працюючим не менше, ніж дві мінімальні зарплати в сумі і вносити в казну не менше 700 гривень за кожного працюючого. Упровадження такої "пільги" для народу сумнівне, оскільки воно передбачає все-таки збільшення ( це по-їхньому вважається зменшенням) соціального внеску і ускладнення звітності. За різні порушення, в тому числі й у звітності, затримках зарплат і т.д. намічені величезні штрафи.

Пізніше влада трішки одумалася. І переглянула свої драконівські закони дещо у бік послаблення. Сам Яценюк порадив підприємцям гнати перевіряючих, які оживилися і пожвавішали після його законодавчих ініціатив, просто в шию. Але це не міняє суті. Лише дрібну поступку народу у бік меншого, ніж обіцялося раніше, погіршення... Передбачено тотальне упровадження касових апаратів, яке саме по собі в нашій державі тягне за собою великі витрати і ті ж самі штрафи. Ніякої користі воно державі не дасть, хіба що її отримають продавці тих касових апаратів та обслуговуючі компанії. Ну ще й податківці, яким цим надасться можливість додатково втручатися в справи підприємців. І розганятися. Чи штрафами, чи хабарами – на вибір, кому як захочеться. Навіщо все це було потрібно упроваджувати Яценюку та Верховній Раді? Або з дурної голови, або просто, щоб позлити народ і врешті-решт його знищити.

Намічено втручання держави у різні дріб’язки, особливо у відносини роботодавець-найманець. І знов скажені штрафи. Начебто від цього збільшаться можливості платити людям гроші, яких у середнього та дрібного підприємництва і без цих "поліпшень" катастрофічно не вистачає. Там, де конфлікти між людьми вирішаються самі по собі, інколи через присуди, нинішня держава вважає за потрібне впертися в них сама. Як слон у посудну лавку. І результат буде таким же.

Дрібне підприємництво вже давно перестало бути приязним для його власників і перетворилося на придаток до великих олігархічних капіталів. Через торговельні центри, через непомірні оренди відбувається пряма перекачка напрацьованих капіталів і навіть більше в кишені наших олігархів та зарубіжних багатіїв, які не через будівництво фабрик та заводів, але лише таким чином "розвивають" Україну. Щоб обдерти. Люди за безцінь продають тяжким трудом накоплені товари, щоб розплатитися з цими орендами, врешті-решт розоряються і опускаються до рівня бомжів. Може б саме сюди варто втрутитися державі і відрегулювати справедливі стосунки між партнерами? Довести їх до середньої норми прибутку, а не так, як зараз: орендодавець забирає все, а орендар - дулю під носа. Та зась. Держава у нас – ворог власному народу і партнер бандитів, які його оббирають. Як і вони, нападає на беззахисних, на тих, хто не може їй дати здачі. До багатих бандитів вона навпаки, люб’язна. А щодо бідних, то може застосувати хіба що чергове "спрощення". Як, наприклад, оголошену недавно спрощену реєстрацію підприємців. Мовляв, швидше лізьте у пекло і розоряйтеся. А про те, як швидше вилізти з цього пекла чи навіть щось заробити в ньому – нічичирк.

Читайте:Тріумф трагедії

Приватним підприємцям на спрощеній системі оподаткування дозволяється в рік оборот (тобто реалізація) товарів на мільйон гривень. Начебто і немало. Створюється ілюзія, що вони живуть на цей мільйон, коли проставляють цифру у своїх річних звітах. А насправді цей мільйон тратиться на оренди та закупівлі товарів. І того часто не вистачає. Тепер же добавиться бід від різних перевірок та штрафів, також від вимушених хабарів, якими обов’язково скористаються правники та фіскали. Не кажучи вже про те, що багато з’їдає інфляція, товари реалізуються за безцінь. В цій ситуації цілком справедливо було б підняти питання не про якісь уявні прибутки, а про призначення нинішнім підприємцям матеріальних дотацій, як малозабезпеченим. Адже їх доходи не те що менші, ніж в офіційно визнаних бідняків. Тут доцільніше говорити про збитки.

Зрозуміло, війна, зрозуміло, важко. Але ж не всім. В усі попередні роки, коли дрібне і середнє підприємництво падало, чомусь збільшувалися багатства олігархів, росли зарплати великих чиновників. Та ще й хабарі. І зрозуміло, що їм, хто має щомісячно по 10, 20, чи навіть 36, або 240 тисяч гривень, усі ці труднощі легше пережити. Ніж тим, хто живе на власні доходи і кого пригнічують різними поборами, А також тим, хто має мізерні зарплати та пенсії. Швидше всього наші багатії цих труднощів навіть не помітять.

Втім, наші президент, депутати та уряд воліють наповнювати бюджет не за рахунок їх. А за рахунок бідного люду, тобто тих, кого простіше нажахати і пограбувати, у кого за спиною немає ні досвідчених адвокатів, ні приватних армій. Хіба можна так ненавидіти власний народ, щоб старатися довести його до повного зубожіння і знищення? Виявляється, можна. Ще й як!

Можна дозволяти комусь астрономічні зарплати і премії, тримати різні зайві в нормальних країнах міністерства, фонди, управління, агенції, інший непотріб, леліяти олігархів, заохочувати бандитів, служників та вождів попереднього злочинного режиму, навіть не намагаючись повернути державі награбовані ними гроші. І звертати уваги на цей народ, якщо їм усім чогось не вистачає. Для того, щоб здерти.

А було б набагато краще, якби потрібні владі капітали пошукали в надбагатіїв, скоротили і навіть скасували зайве, в тому числі й адміністрацію президента і всі обласні та районні адміністрації, що, дублюють владу рад, як незаконні, неконституційні органи управління. І Кучму б примусили оплатити всі витрати на їх утримання з початку їх заснування й до наших днів. Адже це він їх породив і примножив. І все за рахунок народу. Тут варто також звернутися особисто до нього, як вождя і учасника злочинної приватизації, і запитати: "А що ти мав до президентства і що маєш зараз?" І всю зайвину відібрати, потім загалом все інше конфіскували за вчинені злочини. І треба меншу думати про те, щоб нарощувати зарплати високому чиновництву. Це колись ще Ющенко з Тимошенко задумали його перенаситити з надією, що воно хабарі перестане брати. Сталося ж навпаки. Ставки хабарів непомірно підвищилися.

Тепер же в ту ж саму дудку співають і нинішні вожді та їхні підспівувачі. Знаючи, що астрономічне підвищення зарплат правникам та чиновникам веде лише до астрономічного зростання хабарів, вони всупереч фактам і логіці знову товчуть, що панацеєю від зажерливості може стати висока зарплата. Хіба став судити чесно той суддя, який нахватався більше десятка квартир у Києві, гектарів землі та дач?

Де та межа хабара чи зарплати, після якої чиновник стає чесним? Її немає. Зупинити може лише його відставка, невідворотна кара. Про це й треба думати. А стосовно зарплат чиновників, силовиків, фіскалів та суддів, то вони мають бути не вищими за середні по країні. Тоді ці пани, живучи посередньо, краще розумітимуть і біди та проблеми простого народу і краще відправлятимуть правосуддя та управління. Не варто їх ставити вище народу і виліплювати з них високий клас дармоїдів та експлуататорів, як це спробували зробити Ющенко та Тимошенко. Лише за те, що у них більші можливості брати хабарі. Адже погодьтеся, що не меншої уваги та поваги заслуговують й інші працівники невиробничої сфери, як, наприклад, учителі, медики. І чому тоді їм відмовляти у зарплатних та інших привілеях? Виходить, лише тому, що вони обмежені в можливості хабарничати. А стосовно порівнянь із іншим світом, де подібне чиновництво отримує великі гроші, то варто лише порадити нашому забиратися туди й очолювати тудишні банки і відправляти тудишнє правосуддя. А в нас, будь ласка, дійте в наших умовах, чи поступайтеся місцями тим, хто ще нерозбещений неправедними зарплатами та хабарами і готовий працювати на прийнятну в бідній країні зарплату. Як було за радянської пори чи навіть ще при ранньому Кучмі.

І якщо б реформи й новації, очікувані Майданом і визрілі у народі, упровадилися в життя, то могло б статися й так, що збіднілий середній клас і чіпати було б не треба. Радше допомогти йому. І сподіватися на розквіт держави.

Колись президент Білорусі Лукашенко заявив, що він з радістю потисне руку останньому приватному підприємцю країни. Він не любить різних приватних ініціатив, більше покладається на державне виробництво. Та, здається, його в цьому устремлінні обженуть наші президент та прем’єр-міністр. Які, як не дивно, приватне підприємництво і середній клас люблять. І балакають про готовність його підтримувати.