Блог | В мене в кишені досі 100 баксів

Друзі, на днях виповнилося 100 днів, як у мандрах. За 3 місяці проїхав 11 тис 259 км. Найбільше в одній машині - понад 900 кілометрів. Водій розмовляв турецькою, англійської не розумів. Він телефонував своїм друзям і давав мені слухавку. Зробив з десяток дзвінків. Я з ними говорив українською. Нам така весела взаємодія сподобалась обом.

Загалом проїхав 7 країн – Білорусь, Росія, Грузія, Азербайджан, Вірменія, Туреччина, Іран. У Грузії побував тричі. І в мене досі є 100$, які взяв з собою. І чи не найкращий друг – саксофон. Варто було би трохи про нього розповісти. Йому стільки ж років, як мені, - 30. Його привезли зі США. Там на ньому вчились в музичному училищі. В майстерні філармонії його підремонтували. І за 700$ в 2012 році я його придбав. Два роки ходив щотижня до викладача Ігоря Храпко в коледж Глієра.

Він свого часу з товаришами саксофоністами гастролював Азією, Європою. Коли я починав, страшно боявся грати на публіку. Ходив у Києві в перехід в метро. Часто грав з закритими очима, щоб не бачити невдоволених моєю грою облич людей)). Ну і думав, вони ж не зупиняються слухати. Тому не зрозуміють, що я геть новачок в цьому ділі)) Потім 2,5 роки я не брав його в руки. А тепер розумію, наскільки тоді інвестиція у вигляді часу, грошей, сил стала в нагоді нині. Хоч ще рік тому я і гадки не мав, коли знову візьмусь за музику. Мистецтво – сила!

З усіх міст у семи країнах, де грав на саксофоні, найбільше люди відгукувались на мою музику в Санкт-Петербурзі, Анталії та Тегерані. В останньому місті грати - одне задоволення. Багато підходить і пропонують у них погостювати, знімають на фото та відео. Перед цим питають дозволу.

За 4 дні перебування в Тегерані маю близько десятка пропозицій бути гостем. Навіть годину грав біля поліцейського офісу і звідти не проганяли. На відміну від Анталії, де полісмен хотів забрати мій саксофон за те, що грав у недозволеному місці. Взагалі зрозумів, що музика – то ключ у світ цікавих, творчих, з відкритим розумом людей.