Блог | Це загадкове слово "пробація"

Минуло вже більше року, як було прийнято новий Закон України "Про пробацію".

З 27 серпня 2015 року він повинен був уже діяти.

Ви щось чули про це?

Для довідки – "пробація - система наглядових та соціально-виховних заходів, що застосовуються за рішенням суду та відповідно до закону до засуджених, виконання певних видів кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого"

Якщо коротко – це робота із засудженими, яких не посадили до тюрми, і які далі проживають у своїх домівках. Це умовні строки, виправні та громадські роботи, позбавлення права займатися якоюсь діяльністю. А також збір характеризуючої інформації для суду перед винесенням ним вироку відносно тих, хто не заарештований. Зверніть увагу – "ЖИВУТЬ ДОМА", там де і жили раніше, в тих же громадах. Поряд з нами, серед нас. Але до чого це - трохи нижче

Вперше згадка про те, що треба щось робити з пробацією з’явилася лише два тижні тому. У Міністерстві Юстиції згадали, що можна подати її як один з пунктів "мегареформування Пенітенціарної служби". Але, оскільки в МЮ не розуміють значення цього слова, та мабуть слово "пробація" плутають із словом "поліція". Тому і реформу запропонували як в поліції – всіх розігнати, і набрати нове. Тільки не уточнили, що повинні були це зробити ще півроку тому. І що під новий Закон вдвічі вже збільшили штати кримінально-виконавчих інспекцій (КВІ), які зараз виконують цю роботу. До речі, кількість працівників КВІ Міністр та його заступники не забувають включати до загальної кількості працівників Пенітенціарної служби, які "працюють в колоніях" ))) Ніби то 50 тис. співробітників охороняють 70 тис. засуджених – ЖАХ, треба скорочувати……

Серед тих 50 тис. співробітників приблизно 10 тис. – то працівники КВІ, або служби пробації. І під наглядом та обліком в них близько 80 тисяч засуджених, які проживають дома.

В чому ж дійсно повинна полягати реформа роботи з цими категоріями засуджених?

Пропоную наступний крок в загальному реформуванні ДПтСУ.

Замість тої мегацентралізації, яку пропонує Мінюст "Петренка&Севостьянової", я пропоную максимальну передачу цих функцій до обласних та районних адміністрації.

Поясню.

КВІ завжди стояло трохи осторонь в ДПтСУ. Їх завжди сприймали,як іншу службу, воліли звертати на них увагу лише у крайніх випадках. На місцях КВІ більше взаємодіють з місцевими адміністраціями, дільничими, підприємцями. Адже їх підопічні перебувають в тій же атмосфері, на тій же роботі, де і раніше (за незначними) виключеннями.

Працівники пробації не мають, як правило, своїх приміщень. Орендують їх чи в міліціях, чи в місцевих адміністраціях, навіть в лікарнях. Ходять до місцевих начальників з протягнутою рукою. А так, їх буде забезпечувати приміщеннями місцева адміністрація.

Такі покарання, як виправні та громадські роботи, теж зможуть більш ефективно виконувати у тісній співпраці з місцевими адміністраціями. Адже в Шепетівці або Чернівцях краще знають, який парк або туалет їм треба прибрати, ніж у Києві.

Збір характеризуючи даних також проводиться по місцю проживання та роботи(навчання). Для цього треба контроль Мін’юсту? Вважаю, що ні.

Якщо передати органи пробації в підпорядкування місцевих громад, вони зможуть стати дієвим інструментом обласних і районних адміністрацій у профілактиці злочинністі в їхніх регіонах. І для служби пробації це буде корисніше, і для ефективності роботи краще.

У Мін’юсті ж можна залишити ведення загального реєстру покарань, не пов’язаних з позбавленням волі (до речі його ще немає, дарую ідею – у Мін’юсті люблять пишатися всякими реєстрами))) ), та невеликий відділ (4-5 чоловік), які будуть формувати загальнодержавні стандарти політики пробації.

Інакше, якщо піти шляхом, запропонованим мінюстом, ця робота буде занедбана, як і все, за що він береться. А служба пробації так і залишиться "бідним родичем", який нікому не був потрібен.