Блог | Кредитування як сучасний різновид закріпачення

Не спроста кажуть, що з запровадженням кредитування й іпотеки скасування кріпосного права 1861 року втратило своє значення. Кредитна заборгованість наразі є найбільш поширеним сучасним різновидом залежності. Мільйони людей працюють на погашення відсотків, інші – на цьому заробляють. Нинішні непомірні кредитні відсотки призводять до того, що люди втрачають своє майно, навіть нерухомість, опиняються на вулиці.

За зізнанням самих банківських працівників – у розмір кредитних відсотків одразу закладається ризик невиплати клієнтом. Тобто, фактично, виходить так, що сумлінні платники обслуговують не лише свої кредити, а й неспроможних їх виплачувати.

Серед моїх знайомих чимало тих, що мають по кілька тисяч гривень кредитних зобов’язань. При цьому рівень прибутків такий, що ледве вистачає сплачувати відсотки, але не "тіло кредиту". Це спонукає їх до постійного пошуку заробітків, не даючи можливості розслаблюватися ні фізично, ні психологічно. Трапляються такі випадки, коли люди, що називається, по самі вуха залізають у кредити, беручи все нові позики, аби погасити попередні. Відтак, заборгованість наче сніговий клубок наростає, поглинаючи всі активи боржника. Один знайомий брав кредити під спорудження свого будинку. Разом із хатою зростала й заборгованість. На завершення будівництва вона склала фактичну ринкову вартість цього будинку. Відтак, боржникові загрожує арешт і втрата новобудови, тобто результату своєї кількарічної праці разом із земельною ділянкою, отриману у спадщину. Як наслідок – чоловіка спіткав психологічний злам і нервовий розлад.

Читайте: Эксперты опасаются, что после принятия закона кредиторы перестанут платить за квартиры

Одна знайома втратила дитину на сьому місяці вагітності через неспроможність розрахуватися з банківським кредитом. Чоловіка несподівано звільнили з гарно оплачуваної роботи. Нависла загроза несплати купленої у кредит квартири. Відтак, нервовий стрес жінки закінчився смертю дитини.

Словом, вовчий капіталізм – у дії. Якщо порівнювати, наприклад, з колишньою радянською соціалістичною системою цінностей, тоді, звісно, такого не було. Оскільки діяли інші методи… закріпачення. Депозити та кредити складали кілька відсотків. За тодішніх доходів громадян їх цілком реально було сплачувати. Тоді навіть було уявити неможливо, аби у когось забрали житло за банківську заборгованість. Власне, такого, щоб банк не повертав громадянам внески – також не траплялося.

Натомість, не було й такого явища, аби хтось жив на відсотки з банківських депозитів, при цьому більше нічого не робив. Не тому, що їх не вистачало, а тому, що радянська система культивувала стовідсоткову зайнятість працездатного населення. Навіть існувала стаття карного кодексу –"дармоїдство", за якою могли притягнути до відповідальності того, хто ніде не працює. Тож, за нинішніх часів кредитна залежність значною мірою забезпечує трудову і навіть військову повинність громадян. За радянської системи просто існувала загальна військова повинність. У випадку потреби (як зараз в Україні) могли забрати до армії, фактично, будь-кого, особливо не переймаючись його бажанням-згодою. Зараз цей елемент значно послаблений. Відтак, використовують сучасну кредитно-кріпацьку залежність. Можна надати відстрочку на сплату кредитних відсотків тим, хто запишеться до армії – і в такий спосіб вирішувати проблему військового набору.

Вочевидь, вище описано дві крайнощі використання кредитування за різних суспільних формацій. Виникає потреба якоїсь "золотої середини" у цій сфері. Зрозуміло, що держава на законодавчому рівні повинна гарантувати безпеку вкладів громадян, а також встановлювати обмеження банкам щодо розмірів кредитних відсотків, аби вони не навертали громадян до рабської залежності. Також варто встановити обмеження щодо застави нерухомості. Вважаю, що не можна дозволяти надавати кредити під нерухомість, якщо це – єдине житло людини. Тільки у випадку, якщо громадянин має у власності два і більше житлових об’єктів – можна давати йому позику під один із них. Також потрібно переглянути практику кредитування без офіційних підтверджень зарплати та гарантій із боку працедавця. Взагалі, основним поручителем кредитного зобов’язання повинен бути працедавець, який офіційно сплачує зарплату охочому взяти кредит. Така практика, зокрема, стала б ще й дієвим інструментом проти зарплати "в конвертах". А, головне – викорінила б явище, коли сумлінні боржники своїми проплатами обслуговують відсотки неплатіжоспроможних.