Блог | До нас почали ставитися у світі як до рівних

На рівні констатації маю зазначити, що якщо ми щось і здобули в науковій сфері за ці два роки, то це рівність.

По-перше, до нас почали ставитися у світі як до рівних. Якщо раніше – п'ять, сім чи десять років тому при розгляді публікацій в фахових міжнародних журналах нам з різним ступенем поблажливості пробачали певні огріхи в методології, стилі, мові, тощо, ставлячись до нас як до цікавих підлітків, які розвиваються та потребують уваги та піклування, то зараз до нас ставляться як до дорослих – якихось пересічних американців чи британців, та не пробачають жодної халтури. Це неабияк напружує та вимагає додаткових зусиль.

По-друге, ми позбавилися багатьох зайвих і шкідливих практик. Зокрема, практики перекладу при проведенні міжнародних заходів. Якщо ще кілька років тому нам доводилося запрошувати перекладачів на заходи академії за участі міжнародних експертів, то зараз це вже зайве - всі наші учасники вільно спілкуються кількома мовами, незалежно від віку і статусу. Цікаво, що обличчя не дуже змінилися, - самі люди доклали зусиль і змінили себе, своє ставлення до наукової діяльності.

Читайте: Горестная повесть про науку в Крыму

Внаслідок цих двох чинників одразу виникло "по-третє". По-третє, змінюється ставлення науковців до суспільства і держави, змінюється мова та засоби спілкування, тобто комунікативний інструментарій. Ми, сподіваюся, стаємо більш чутливими до вимог суспільства та починаємо адаптувати свою мову до потреб людей. І водночас, стаємо більш вимогливими стосовно державних інститутів, вимагаючи від чиновника застосовувати змістовну мову замість бюрократичного волапюку.

Отже, інтеграція наших науковців у міжнародне співтовариство дивним чином сприяє адаптації науки у власному соціальному середовищі. З одного боку, це важко для кожного окремого науковця, бо потребує змін та докладання зусиль, що здаються зайвими. З іншого – це об'єктивно позитивне явище, як для всієї вітчизняної науки, так і для кожного науковця. Завжди краще бути рівним серед вільних і рівних, чим не завжди чесно змагатися за сумнівну першість у закритій, засміченій корупцією, непотизмом і плагіатом науковій резервації.

Втім, я досі не впевнений, що навіть масові персональні зміни радикально допоможуть цій "резервації" подолати накопичені інституційні проблеми…

(Отаке я думаю, продовжуючи своє членство в міжнародних наукових спільнотах і з розпачем відзначаючи, що українців там майже немає)