Блог | Терористи в українському парламенті?!

Більше тижня святкової перерви в активному суспільно-політичному житті, дали владі інформаційну паузу в непересічному скандалі, що вибухнув 29 квітня. Маю на увазі інтерв’ю, яке дав "Голосу Америки" заступник Міністра закордонних справ Вадим Пристайко. Пікантності додав і майже одночасний вихід з переговорної мінської групи одного з провідних представників української сторони та заміна голови Луганської військово-цивільної Адміністрації.

Але саме виступ Пристайка, безглуздий та провокативний, залишив по собі неприємний присмак і великий знак запитання. Бо викладена ним позиція настільки не вкладалась у голові, що багато хто тішив себе надією на хоч би якісь спростовуючі уточнення.

Але марно. Влада, яка зазвичай болісно реагує на "імпровізації" своїх чинуш, цього разу наче води у рота набрала. І ніяк не відреагувала на шокуючу відвертість людини із найвищім дипломатичним статусом. А отже, влада мовчазно згодна із позицією, озвученою паном Пристайком?

Аби второпати, чи можлива взагалі така "згода", нагадаємо основні меседжи заступника глави МЗС.

Перше. Пан Пристайко заявив, що Українська влада готова розробити закон про проведення виборів на Донбасі та провести їх вже влітку цього року з метою (увага!) - "легітимізації" ватажків терористичних угрупувань. "Ми готові розробити цей закон, узгодити його і згідно з цим законом терміново почати вибори, щоб отримати бажане цього літа вже легітимних представників Луганська і Донецька, щоб з ними вести переговори", – сказав Пристайко.

Друге. Пан дипломат радісно відзвітував, що взагалі-то, влада вже встигла добряче попрацювати над тим, щоб озброїти бандитів офіційним статусом "державних діячів": " Ми підготували все необхідне законодавство та готові обсудити модальність, коли керівництво збереться в Мінську".

Третє. Пристайко припустив, що на цих "виборах" (можливість проведення яких взагалі-то є плодом чиєїсь ну дуже запаленої фантазії) можна забезпечити необхідні умови безпеки. При цьому послався на президента Порошенка, який запропонував розгорнути поліцейську місію на Донбасі. Яку? Ну, пан Пристайко не дуже переймається, пропонуючи відкласти рішення "на потім": "Статус і склад можна обговорити пізніше. Ми готові вести переговори ми продовжуємо закликати міжнародну спільноту, в тому числі ООН та ОБСЄ брати конструктивну участь у обговоренні цієї ініціативи".

І четверте. Миротворча ідилія в голові заступника міністра повела терористів в український парламент. Адже влітку проводимо вибори, розуміючи, кого саме "обере народ". Тобто терористів, і це нормально, адже вони, за Пристайком, "мають зараз певний вплив на територіях". Далі інтелектуальні вправи українського дипломата призводять його до висновку, що всім нам "прийдеться жити з цим"… І розшифрував - "прийдеться шукати можливість взаємодіяти з ними: і в парламенті, і в урядових структурах, і в місцевих структурах".

Приїхали. Судячи з усього, фраза Дуайта Ейзенхауера "Дипломат – це людина, якій багато платять за те, аби вона довго думала, перед тим, щоб нічого не сказати", в нинішньому МЗС нікому не відома…

І от за тиждень, що минув, жодна офіційна особа в державі не спростувала це "бачення". Невже висновком має бути розуміння того, що присутність військових злочинців Гіві, Мотороли, Плотницького або Захарченка в українському парламенті, є апогеєм "миротворчої діяльності" української влади? Тобто – її офіційною позицією?

Якщо так – доведеться нагадати авторам "мого мирного плану" про деякі тонкощі, які вказують на повну маразматичність озвучених "перспектив". Бо "рупор влади" - в даному випадку пан Пристайко – або чогось не знає, або не розуміє (що, власне, по результату вже не буде мати ніякого значення).

Перше. Задля того, аби Україна могла проводити вибори на своїй території, потрібно отримати відповідні конституційні умови. Але райони Луганської та Донецької областей ще в березні 2015 року постановами Верховної Ради визнані окупованими територіями! Хоча в традиціях сьогодення, навіть в цьому питанні "вдарили в штангу", бо статус територій регулюється виключно законами України, а не постановами, як це було зроблено.

Друге. Люди, які, згідно з озвученими "перспективами", повинні отримати певний статус, аби з ними можна було б вести перемовини, офіційно визнані українською державою терористами! Парламент, українська влада, звертались до усього Світу з проханням визнати "ватажків ДНР та ЛНР" терористами, чи не так?

Третє. Українська держава, за рішенням парламенту, відступила від захисту прав і свобод громадян, що мешкають на окупованих територіях. Саме офіційно визнавши їх окупованими, влада фактично заявила, що не гарантує цим людям дотримання їхніх прав.

За цією логікою, пан Пристайко пропонує проводити вибори на окупованих територіях, де населенню з боку держави офіційно не гарантуються ніякі права, а усім заправляють офіційно визнані терористи! При відкритих кордонах і за присутності військ іншої країни. А задля забезпечення гіпотетичних "виборів", виходить, треба відмінити постанову про визнання територій окупованими та "перевизнати" терористів, ідентифікувавши їх як цілком позитивних місцевих фермерів та мийників автомобілів, які випадково купили пару танків у місцевому воєнторзі… Ще треба буде визнати стосовно російських військ універсальну путінську формулу "іхтамнєт", а на відкриті кордони просто заплющити очі. І головне – якось пояснити ці метаморфози українському народу!

Як перспектива?

Ця дипломатична імпровізація може увійти в підручники історії. І неважко здогадатись, як вона буде інтерпретована.

Це – юридична складова питання. І вже такий, суто формальний погляд, викликає неабиякий дисонанс із дуже дивною, м’яко кажучи, позицією вітчизняної дипломатії.

Власне, такою вона стала не сьогодні. А від початку цієї історії. Не зайве нагадати, що від моменту анексії Криму та початку бойових дій на Сході, було зрозуміло, що Україна стикнулась з відвертою зовнішньою агресією. Але влада вже третій рік проводить АТО. При цьому визнаючи території окупованими, що вже є певним нонсенсом! Влада, з одного боку, говорить, що з терористами весь Світ воює, з іншого – дуже чітко артикулює бажання визнати лугансько-донецьких бандитів… Начебто вони якісь особливі. І їх навіть можна перетворити на об’єкти міжнародної політики, зробити "легітимними" шляхом виборів. Які не сталися зимою, весною, тепер от – літом…

То ж дивуватись незграбним інформаційним рухам представників МЗС не доводиться – їхня позиція коливається, як кажуть, разом з "генеральною лінією партії".

Так от – дійшли до суті. Вона в питанні: чи міг високопоставлений чиновник МЗС, офіційно перебуваючи за кордоном, даючи коментар "Голосу Америки", впасти у інтелектуальну кому та наговорити бо-зна чого? Без погодження правильності позиції, без відповідного дозволу на трансляцію таких подробиць з самої верхівки? Звідти, де визначається зовнішня політика держави? Я далека від думки, що пан Пристайко є дипломатичним самогубцем або страждає на манію величі.

Бо насправді настільки шокуючі заяви з таких резонансних тем може озвучувати хіба що президент – як гарант Конституції, прав і свобод громадян та людина, відповідальна за національну безпеку та міжнародні відносини. Право на це є ще тільки у парламенту, до обов’язків якого, відповідно до Конституції, належить питання призначення виборів.

Отже, ми стаємо свідками чергового акту трагікомедії, в якій сценаристи та режисери вкладають дуже відповідальний монолог у вуста статиста… Монолог, який свідчить про те, що навіть самі автори вже не розуміють того стану, до якого вони довели державу у цій ситуації. І "прощупують" реакцію. Перш за все Заходу. Бо, як неважко помітити, епохальне інтерв’ю представника української дипломатії з’явилось після кількох прозорих натяків з боку, скажімо, Франції, Германії, США про те, що вони, бачте, вважають вибори на Донбасі панацеєю…

Причина усього цього дикого розумового безладу в тому, що будь-які сценарії мали б вибудовуватися, виключно відповідно з Основним Законом України - Конституцією. Там є вимоги про головний принцип виборів –вільне волевиявлення. Якого неможливо досягти в умовах, які нині панують на окупованих територіях. В Мінську, вірогідно, російською стороною було нав’язане поняття "модальності". Це, як зрозуміло, йдеться про створення особливих, спеціальних умов для омріяного виборчого процесу. Але – яких саме? Про це ніде не йдеться. І пан український дипломат, сказавши про "модальність", також не уточнив. В такому разі стає зрозумілим, що за розмовами про спецумови для виборів, насправді криється бажання провести вибори за будь-яких умов…

І питання в тому, хто взяв на себе відповідальність визнати оті гіпотетичні вибори, про які з таким захопленням розповідав пан Пристайко, вільними?

Власне, це питання не до нього, а до людей, які уповноважили заступника міністра робити резонансні заяви, що виходять за межі здорового глузду.

А вони – мовчать. І це – також на межі.