Блог | Виступ у суді про захист честі нардепа Семенченка

У Апеляційний суд Київської області

БОЙКА Володимира Марковича,

відповідача в справі №369/105216-ц

ДОДАТКОВІ ПОЯСНЕННЯ

У провадженні Апеляційного суду Київської області перебуває моя апеляційна скарга на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 червня 2016 року у справі за позовом Семенченка Семена Ігоровича про захист честі та гідності.

Позов заявлений народним депутатом Семенченком С.І. з метою спростування фактів його біографії, викладених у моїй статті "Семен Семенченко: від звичайного шахрая до живої легенди" де, зокрема, стверджується, що Семенченко С.І. – це шахрай Грішін Костянтин Ігорович, 1974 року народження, прізвище на Семенченко він змінив у серпні 2014 року за допомогою радника міністра внутрішніх справ Геращенка А.Ю. з тим, щоб приховати свою справжню біографію при реєстрації кандидатом у народні депутати та уникнути переслідування з боку кредиторів. Позивач вимагає спростувати оприлюднені мною факти про те, що раніше він притягувався до кримінальної відповідальності, був засуджений, користується підробленими документами офіцера, займався збором коштів начебто для потреб Антитерористичної операції, які привласнював, представлявся командиром військової частини Національної гвардії України 3027 підполковником Семенченком, має середню освіту тощо.

Позов заявлений до мене, головного редактора Інтернет-видання "Ракурс" Примаченко О.М. і ТОВ "Золота Середина" як видавця Інтернет-видання "Обозреватель". При цьому ТОВ "Золота Середина" не має жодного відношення до даної справи, Інтернет-видання "Обозреватель" лише передрукувало мою статтю з "Ракурсу", як і десятки інших ЗМІ. ТОВ "Золота Середина" було вказане в позовній заяві лише з тим, щоб, всупереч правилу територіальної підсудності, штучно прив’язати розгляд позову по першій інстанції до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Твердження, які вимагає спростувати позивач, є або оціночними судженнями, або фактами, які оприлюднив сам позивач, або загальновідомими фактами, або фактами, достовірність яких підтверджується показами свідків та офіційними відповідями державних органів. При цьому в позовній заяві взагалі не зазначено, які саме факти представник позивача вважає недостовірними – він просить суд спростувати не факти, а частини тексту, деякі з яких містять по кілька речень.

Звертає увагу та обставина, що позов був заявлений на підставі так званої "презумпції доброчесності", встановленою ч.3 ст.277 ЦК України, відповідно до якої негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Але ця норма була вилучена з Цивільного кодексу України ще в 2014 році, за рік до опублікування спірної статті. На сьогодні по справах такої категорії тягар доказування розподіляється на загальних засадах. Тобто кожна сторона доводить ті факти, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог і заперечень. Тому якщо позивач вимагає, щоби суд визнав його людиною з двома вищими освітами, він має надати в суд відповідні докази. І, навпаки, якщо я стверджую, що позивач неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, то я маю чітко зазначити за яких обставин це трапилось і чим це доказується.

Окрім того, представник позивача стверджує, що журналісти не мають права висвітлювати негідну поведінку людини, яка зараз користується паспортом на ім’я Семена Семенченка, та інформувати суспільство про його вчинки, що містять ознаки злочинів, до тих пір, доки такі факти не будуть встановлені обвинувальним вироком суду.

Така правова позиція є неспроможною, оскільки позивач є політиком: він народний депутат України та обіймає посаду першого заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони. Згідно з ч.5 ст. 17 Закону України "Про статус народного депутата України" позивач є представником влади. А відтак суд має застосовувати, окрім норм цивільного права України, прецедентні рішення Європейського суду з прав людини.

Зокрема, в рішенні ЄСПЛ у справі Лінґенса від 8 липня 1986 року (12/1984/84/131) зазначено, що "межі допустимої критики є ширшими, коли вона стосується власне політика, а не приватної особи. На відміну від останньої, перший неминуче і свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова і вчинку як з боку журналістів, так і громадського загалу і, як наслідок, повинен виявляти до цього більше терпимості". У справі "Обершлік проти Австрії" Єропейський суд з прав людини відзначив, що захистом по статті 10 Конвенції підлягає не лише зміст інформації і поглядів, але й форма, в якій вони передаються: "прагнення журналіста до того, щоби звернути увагу громадськості на важливу проблему або загрозу, виправдовує за деяких обставин використання навіть провокативних засобів і особливої форми висловлювання".

На окремий наголос заслуговує та обставина, що позивач, будучи публічною особою, ретельно приховує обставини своєї біографії та подає суперечливі факти щодо себе у випадку, якщо журналісти наполегливо ставлять йому відповідні запитання. Вся автобіографічна інформація, подана ним при балотуванні в народні депутати й розміщена на сайті Центральної виборчої комісії, місить одне речення: "народився 6 червня 1974 року, громадянин України, протягом останніх п’яти років проживає на території України, освіта загальна середня, командир батальйону, Другий батальйон спеціального призначення 1-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України, безпартійний, проживає в селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, судимість відсутня, включений до виборчого списку під № 2".

На офіційному сайті політичної партії "Об’єднання "Самопоміч", від якої під №2 позивач балотувався в народні депутати України й до парламентської фракції якої він входить, за адресою в мережі Інтернет розміщена автобіографія позивача, де про період його життя з 1990 по 2004 рік сказане наступне:

"Середню освіту здобув у школі №3, а згодом у школі №22 у м. Севастополь. В юності почав виховувати у собі вольові якості, мужність і витривалість, саме тому пішов навчатися у Чорноморське вище військово-морське училище ім. Нахімова. У 1993 р., після того, як стало зрозуміло, що на флот я не зможу потрапити, вирішив здобути цивільну спеціальність. Для початку 90-х найбільш актуальним було глибоке розуміння економічних процесів, що мали місце в Україні і світі. Я перевівся до Севастопольського національного технічного університету на факультет фінансів. Саме тут здобував фінансову освіту, яка мені знадобилась у 1998 р., коли я вирішив самостійно піклуватися про свій добробут та благополуччя своїх рідних та близьких. Саме з цього року і до 2004 р. тривала моя громадська робота на посаді голови виконкому ГО "Народний рух за соціально-економічне та духовне відродження".

У зв’язку з цим у ході підготовки публікацій про біографію народного депутата України Семена Семенченка шляхом опитування людей, які його знали, та з аналізу матеріалів, що були у відкритому доступі, мені вдалось встановити наступне.

Позивач з 16 років носив прізвище Грішін, саме на це прізвище він отримував ідентифікаційний номер, під цим прізвищем був зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності до листопада 2014 року й під цим прізвищем фігурував у судових рішеннях.

По закінченню школи №22 у м.Севастополь Грішін, дійсно, у 1991 році поступив до Чорноморського вищого військово-морського ім. Нахімова, звідкіля він невдовзі був відрахований через крадіжку годинника в товариша по казармі. У 1992 році Грішін поступив до Севастопольського національного технічного університету, але навчання не завершив, оскільки був затриманий 12 січня 1996 року, арештований і наступні 8 місяців провів у слідчому ізоляторі в зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 80, ч.1 ст. 186, ч.2 ст. 187 КК України в редакції 1960 року. 27 серпня 1996 року Грішін був засуджений вироком Ленінського районного суду м.Севастополь за ч.1 ст.187 КК України в редакції 1960 року до 1 року 6 місяців позбавлення волі. Одночасно до нього була застосована амністія, проголошена з нагоди прийняття Конституції України, і він був звільнений з-під варти в залі суду.

Що стосується громадської діяльності Грішіна, то вона обірвалась не в 2004 році, як він стверджує в автобіографії, а на два роки раніше в зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності за розбій. Кримінальна справа №42-0675 була порушена 20 серпня 2002 за ч.2 ст. 187 КК України в редакції 2001 року, Грішіну було висунуто обвинувачення й обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Але оскільки Грішін став переховуватись від слідства, 21 вересня 2002 року він був оголошений у всеукраїнський розшук. Розшук припинено за три роки по тому, 9 червня 2005 року, у зв’язку з затриманням Грішіна Київським РВВС м.Сімферополь і доставленням його в Ізолятор тимчасового тримання.

На доказ того, що народний депутат Семен Семенченко неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, 23 березня 2016 року в Інтернет-виданні "Ракурс" я опублікував дактилоскопічну формулу Костянтина Грішіна з картотеки засуджених осіб: 2987983/2877575. Ця формула є унікальною для кожної людини і в разі, якщо позивач вимагає спростування, йому достатньо погодитись на проведення дактилоскопічної експертизи.

Вказані вище факти неодноразового притягнення позивача до кримінальної відповідальності були підтверджені Головною військовою прокуратурою, куди Інтернет-видання "Ракурс" направило запит у зв’язку з розглядом цієї справи наступного змісту:

1. Чи здійснює Головна військова прокуратура в межах кримінального провадження досудове розслідування фактів використання колишнім військовослужбовцем в/ч 3027 Національної гвардії України Семенченком Семеном Ігоровичем завідомо підроблених документів?

2. Чи здійснює Головна військова прокуратура у межах кримінального провадження досудове розслідування фактів привласнення колишнім військовослужбовцем в/ч 3027 Національної гвардії України Семенченком Семеном Ігоровичем або БО "Фонд Семена Семенченка" грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей, що збирались в якості благодійної допомоги бійцям сил АТО або для матеріальної підтримки підрозділів Національної гвардії України?

3. Чи здійснює Головна військова прокуратура у межах кримінального провадження досудове розслідування фактів самовільного привласнення громадянином Грішіним (або Грішиним або Гришиним), 1974 року народження, уродженцем м.Севастополь, звання підполковника — командира військової частини №3027 та виготовлення й підписання вказаним громадянином підроблених документів від імені військової частини №3027, зокрема – посвідчення резервіста з правом носіння табельної зброї?

4. Чи має Головна військова прокуратура інформацію щодо притягнення до кримінальної відповідальності, засудження вироком суду або оголошення в розшук у період з 1995 по 2005 роки колишнього військовослужбовця в/ч 3027 Національної гвардії України Семенченка Семена Ігоровича?

5.Чи Чи здійснює Головна військова прокуратура у межах кримінального провадження досудове розслідування фактів втручання в оперативно-довідкову картотеку МВС України з метою вилучення інформації про колишнє засудження громадянина Грішіна Костянтина Ігоровича, 1974 року народження, уродженця м.Севастополь?

У наданій відповіді Головна військова прокуратура підтвердила, що за фактами, викладеними в пунктах 1,2, 3 і 5 запиту, здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №12014110150001452. При цьому достовірно встановлено факт неправомірного отримання Семенченком С.І. тимчасового посвідчення офіцера запасу від 13.08.2014, що потягло подальше протиправне зарахування в якості "офіцера-капітана" до військової частини 3027 Національної гвардії України та призначення його в цьому званні на посаду командира другого батальйону спеціального призначення.

Як сказано у відповіді Головної військової прокуратури, "крім того під час слідства отримано інформацію про притягнення громадянина Гришина (Грішіна) Костянтина Ігоровича, 06.06.1974 р.н., до кримінальної відповідальності у 1996 році та оголошення у 2002 році останнього за підозрою у вчиненні тяжкого злочину правоохоронними органами АР Крим у розшук".

Також звертаю увагу суду, що в Єдиному реєстрі судових рішень розміщено ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 17 березня 2016 року у справі №757/7700/16-к, якою старшому слідчому Головної військової прокуратури надано тимчасовий доступ до документів щодо функціонування автоматизованої системи банку даних, внесення відомостей про судимість Семенченка С.І. (Гришина К.І.) до оперативно-довідкової картотеки МВС України, документів, що підтверджують незаконне втручання у оперативно-довідкову картотеку МВС України. Як зазначено в мотивувальній частині цієї ухвали, незаконне втручання в оперативно-довідкову картотеку МВС України було здійснено з метою приховання та вилучення відомостей про судимість Семенченка С.І. (Гришина К.І.).

Таким чином, вимоги позивача визнати недостовірною інформацію про те, що він неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, оголошувався в розшук, був засуджений вироком суду є безпідставними й задоволенню не підлягають. Лист МВС України від 16 вересня 2015 року №16/4-169аз, доданий до позовної заяви на доказ того, що позивач, начебто, ніколи не притягувався до кримінальної відповідальності, є явно недостовірним і був виготовлений, імовірно, шляхом втручання в оперативно-довідкову картотеку МВС України.

При цьому представнику позивача було достеменно відомо, що цей лист є підробленим, оскільки сам позивач раніше публічно визнавав, що провів 8 місяців у СІЗО та був засуджений вироком суду. Зокрема 29 березня 2016 року газета "Комсомольская правда в Украине" вмістило інтерв’ю народного депутата України Семенченка С.І., де він, зокрема, стверджує, що раніше був засуджений, а також заперечує існування будь-яких довідок про те, що він не притягувався до кримінальної відповідальності. В публікації сказано наступне:

— О вас также пишут, что вы сделали себе липовую справку об отсутствии судимости…

— Как я могу сделать себе липовую справку об отсутствии судимости? Почему тогда не возбуждено уголовное дело, почему я не привлечен к ответственности?

— Ну мало ли… Пишут, вы раньше признавали наличие у себя судимости, однако потом предпочли забыть об этом факте и даже сделали себе соответствующий документ.

— Давайте начистоту. У меня в жизни была одна судимость, абсолютно несправедливая. Это были 90-е годы, и статья называется "Недонесение о совершении преступления".

Таким чином, у діях представника позивача адвоката Титикала містяться явні ознаки злочину, відповідальність за який встановлена ч.3 ст. 358 КК України – використання завідомо підробленого документа.

У позовній заяві заперечуються оприлюднені мною факти отримання позивачем та його дружиною Московець Наталією Олегівною кредитів, які Грішін і Московець не повертали, ховаючись від кредиторів. У той же час факти того, що Грішін К.І. розшукувався податковими органами через несплату податків, а його дружина Московець розшукувалась кредиторами, яким ця родина заборгувала значні суми, підтверджується численними судовими рішеннями.

Зокрема, в Єдиному реєстрі судових рішень розміщена постанова Окружного адміністративного суду м.Севастополя від 9 грудня 2010 року в справі №2а-3685/10/2770, витяги з якої я оприлюднював у оспореній позивачем публікації. Вказана постанова була ухвалена судом за позовом Державної податкової інспекції в Ленінському районі м.Севастополя до фізичної особи-підприємця Грішіна Костянтина Ігоровича, ідентифікаційний номер 2718504398, про стягнення податкової заборгованості. При цьому в судовому рішенні зазначено, що справа розглянута без участі Грішіна К.І., який фактично переховувався від органу держподаткової служби, будучи належним чином попереджений про час і місце розгляду справи.

Господарський суд Донецької області своїм рішенням від 20 березня 2014 року в справі № 905/599/14 ухвалив стягнути з Московець Н.О. на користь Приватного акціонерного товариства "МТС Україна" 13439,47грн. заборгованості за користування послугами зв’язку. При цьому Московець Н.О. у судове засідання не з’явилась, встановити її місцезнаходження стягувачу досі не вдалось.

Краматорський міський суд Донецької області 22 травня 2015 року, тобто вже коли позивач був народним депутатом України, виніс заочне рішення у справі № 234/6202/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" до Московець Наталії Олегівни про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 67616грн. Рішення винесено в порядку заочного провадження, оскільки Московець Н.О. переховується від кредиторів і місце її перебування встановити не вдалось.

Окрім того, Господарський суд м.Києва своєю ухвалою від 15 березня 2016 року у справі №910/2167/16 закрив провадження за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до Московець Наталії Олегівни про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 106051грн. Судове рішення постановлено без присутності відповідачки, яка переховується від кредиторів. Підставою для закриття провадження стало те, що Московець Н.О. взяла кредит як фізична особа-підприємець. Але вже після відкриття провадження стало відомо, що вона припинила підприємницьку діяльність, а відтак позов до неї не може бути розглянутий в порядку господарського судочинства. При цьому Московець Н.О. не повідомила кредитора ані про зміну свого юридичного статусу, ані про місце свого фактичного перебування.

У позовній заяві міститься вимога визнати недостовірною інформацію про те, що позивач поступив у 2006 році на Вищі курси кіно й телебачення при Всеросійському державному інституті кінематографії за підробленими документами. Як я пояснював у статті, ці курси на той час називались Центр додаткової професійної освіти і слугували наданню другої вищої освіти. Як зазначено на сайті цих курсів, до числа документів, які абітурієнт має надати, належить копія диплома про наявність вищої освіти. Ту обставину, що ці курси, дійсно, є навчальним закладом, куди неможливо поступити без вищої освіти, підтвердив представник позивача в судовому засіданні. Але він стверджує, що Грішін на той час мав вищу освіту, оскільки закінчив у 1996 році Севастопольський національний технічний університет, і при вступі на курси при Всеросійському державному інституті кінематографії, начебто, подав диплом про здобуття вищої освіти в Севастопольському національному технічному університеті. Також представник позивача стверджує, що Грішін успішно закінчив курси при Всеросійському державному інституті кінематографії, отримав другу вищу освіту, але диплом надати не може, оскільки він його загубив.

Ці твердження представника позивача не відповідають дійсності, оскільки позивач, балотуючись у народні депутати, подав автобіографію, в якій зазначив наявність у нього лише середньої освіти. Отримати в 1996 році диплом Севастопольського національного технічного університету Грішін також не міг, оскільки з січня по кінець серпня перебував у слідчому ізоляторі. Таким чином, поступити на курси при Всеросійському державному інституті кінематографії Грішін міг лише в один спосіб – подавши фальшивий документ про наявність у нього першої вищої освіти.

По завершенні навчання на курсах студент Грішін мав пред’явити оригінал диплома про наявність у нього першої вищої освіти – без цього не могло відбутись замовлення для нього диплома про набуття другої вищої освіти. Оскільки Грішін не зміг пред’явити диплом, він отримав тільки довідку про те, що прослухав курс лекцій – у видачі диплома про закінчення Вищих курсів кіно й телебачення при Всеросійському державному інституті кінематографії йому було відмовлено.

Обставини навчання Грішіна на курсах при Всеросійському державному інституті кінематографії були встановлені журналістами газети "Московський комсомолець", які розшукали викладача Грішіна Юрія Бєлєнького та ознайомились з особовою справою студента Грішіна. Стаття під назвою "Как командир батальона "Донбасс" Семенченко учился во ВГИКе" була опублікована газетою "Московський комсомолець" 5 вересня 2014 року. Вказана стаття проілюстрована фотографією Грішіна з його особової справи, виявленою журналістами в архіві Всеросійського державного інституту кінематографії.

Таким чином, твердження представника позивача, що народний депутат Семенченко має дві вищих освіти, зокрема закінчив Вищі курси кіно й телебачення при Всеросійському державному інституті кінематографії, не відповідають дійсності. При цьому поступити на ці курси він міг виключно шляхом надання фальшивої копії диплома про наявність у нього першої вищої освіти.

У позовній заяві міститься вимога спростувати оприлюднену в оспорюваній публікації інформацію про те, що позивач балотувався до Севастопольської міської ради під проросійськими та комуністичними гаслами, стверджував, що будучи патріотом Росії, воював добровольцем разом з федеральними військами в Чечні тощо. Але ця інформація ґрунтується на публічних заявах самого позивача. Зокрема, 26 листопада 2014 року Інтернет-видання "Лівий берег" оприлюднило інтерв’ю з Семенченком, підкріплене відеозаписом його відповідей на запитання журналіста. Зокрема інтерв’ю містило наступні запитання та відповіді: В 2000-м, баллотируясь в севастопольский горсовет, вы сами написали в автобиографии в местной газете "Севастопольский вестник", что в "1994-1995 гг. пребывали в составе добровольного миротворческого корпуса по ликвидации конфликта в Чечне".

1994 год. Мне 20 лет. Я учился в Нахимовке — учебном заведении со специальной идеологией. Мозги нам промывали — будь здоров. Романтика, поиски приключений, желание бороться с несправедливостью (а именно так нам преподносили распад Советского Союза и чеченский сепаратизм) привели меня на Кавказ. Но именно там я увидел настоящую несправедливость. Это был жесткий, но справедливый урок, прививка от российского империализма. Как результат — я разочаровался в идеях, которые мне пытались привить.

В крымских газетах также писали, что в 1999-м вы руководили компанией "Универсал-инком-юг". Ее объявили банкротом. Кредиторам компании задолжали около 100 тыс. грн. И они обращались в прокуратуру, требуя возбуждения против вас уголовного дела.

Во-первых, вы знаете, какой режим сейчас в Крыму? Эта информация была опубликована в газете коммунистической партии. Будучи ранее редактором газеты в Севастополе, я вел непримиримую борьбу с коммунистами в горсовете. Поэтому они лили на меня грязь и использовали все доступные ресурсы для этого.

Вы сказали, что никаких "уголовных производств в отношении вашей коммерческой деятельности не было". Вместе с тем, в процессе подготовки к интервью, мы получили – по своим каналам — информацию о том, что в 1996-м вы были осуждены Ленинским райсудом Киева по статье 187, часть 1 УК Украины (недонесение о совершении преступления) на срок в полтора года. В связи с выходом указа Президента Украины "об амнистии" вы были освобождены в зале суда.

Эта информация не соответствует действительности. Я был арестован в 1995 году по статье "недонесение о совершенном преступлении" (была история, когда я не хотел свидетельствовать против людей, которых пытались опорочить, не хотел платить бандитам и попал "под раздачу" коррумпированной преступной системы). Отсидел в СИЗО 8 месяцев и суд, как это у нас водится, чтобы не подставлять прокуратуру и милицию, дал приговор "ограничиться отсиженным".

Есть еще информация о прохождении вас в 2002-м и 2003-м как подозреваемого по уголовному делу №420675, возбужденному 20.8.2002 в Симферополе по ст.186, ч.1 – ограбление.

Да, были попытки фабрикации уголовных дел. Я в это время был редактором двух газет, вел достаточно жесткую борьбу с криминалом, сросшимся с местной милицией. Вы помните эти времена? Дело Гонгадзе, дело Александрова…

Вы выступали, как говорите, против коммунистов, но Советский Союз поддерживали на страницах своих газет.

Когда развалился Советский Союз, мне было 17 лет, я знал о нем только из нескольких книг и школьной программы. В основном формировали представления книги Стругацких — про светлое будущее, покорение космоса, братство людей у которых есть идеалы…И мне понятно, почему сейчас "зомбирование" так сильно влияет на россиян. Ведь, по сути, им тоже с самого детства вбивали постулаты СССР в головы.

Виникає закономірне запитання – як взагалі міг бути поданий позов з вимогою спростувати інформацію, яку поширив сам відповідач?

У позовній заяві містяться вимоги спростувати оприлюднену мною інформацію про те, що позивач, не маючи жодного відношення до Національної гвардії України, у липні 2014 року представлявся командиром військової частини 3027 НГУ підполковником Семенченком та за допомогою фальшивої печатки від імені вказаної військової частини засвідчував фальшиві посвідчення резервіста. Ці посвідчення я опублікував, оприлюднені мною факти підтверджують особи, якім позивач видавав такі посвідчення, зокрема старший лейтенант Бабенко Володимир Миколайович, командир взводу військової частини 3027 Національної гвардії України. Як повідомила Головна військова прокуратура на запит Інтернет-видання "Ракурс", у кримінальному провадженні №12014110150001452 здійснюється досудове розслідування фактів самовільного привласнення громадянином Грішіним (Гришиним) звання підполковника — командира військової частини №3027 та виготовлення й підписання вказаним громадянином підроблених документів від імені військової частини №3027, зокрема – посвідчення резервіста з правом носіння табельної зброї.

У позовній заяві містяться вимоги спростувати оприлюднену мною інформацію про те, що позивач збирав гроші, начебто, на допомогу батальйону Національної гвардії України, у тому числі на території Сполучених Штатів, але кошти привласнив. Ці факти є загальновідомими й багато разів висвітлювались у ЗМІ. Як повідомила Головна військова прокуратура на запит Інтернет-видання "Ракурс", у кримінальному провадженні №12014110150001452 здійснюється досудове розслідування фактів привласнення колишнім військовослужбовцем в/ч 3027 Національної гвардії України Семенченком Семеном Ігоровичем або БО "Фонд Семена Семенченка" грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей, що збирались для матеріальної підтримки підрозділів Національної гвардії України.

Зокрема позивач у березні 2015 року особисто збирав кошти зі слухачів концерту української співачки Анастасії Приходько в Філадельфії (Сполучені Штати Америки) у зв’язку з цим обурена Приходько зробила публічну заяву, оприлюднену на сторінці Приходько в соціальній мережі Фейсбук та 7 квітня 2015 року на сайті "Подробности", зажадавши від Семенченка припинити подібну ганебну практику.

Та обставина, що позивач жодної копійки з зібраних коштів не передав Національній гвардії України підтверджується як оприлюдненою мною відповіддю командування НГУ, так і представником позивача в судовому засіданні. Повного звіту про зібрані кошти позивач, будучи політиком і представником влади, ніколи не оприлюднював. При цьому позивач здійснював щодо цих коштів право власності, а відтак твердження, що він їх привласнював є правомірним. Якщо позивач хоче уникнути подібних публікацій, то йому слід виконувати вимоги закону й публічно звітувати про свою діяльність. А також пам’ятати, що він є представником влади й публічним політиком.