Блог | Я повертаюся на сцену!

12 років минуло з того дня, коли я останній раз виходив на сцену у якості театрального актора. Пішов свідомо, як то кажуть, "на злеті кар"єри". Мені й досі трапляються люди, які кидаються на груди із зойками: "Я бачив вашого Хлєстакова..." або: "Я пам"ятаю вашого Раскольнікова". Приємно. 15 років було віддано навчанню і наполегливій роботі над собою, аби домогтися помітних результатів. Понад 20 головних ролей у театрі ім. Лесі Українки, "Сузір"я", "Золоті ворота". Дві "Театральні пекторалі". Блискучі перспективи..... Але у 2004 році пішов. Через тотальну залежність актора від тисяч факторів, починаючи від елементарної неможливості заробити на гідне життя не вдаючись до постійних "халтур" і "підроблянь", які інколи відверто принижують професійну та людську гідність і, закінчуючи відразою до потворних форм існування державних театрів пострадянського штибу, з усіма їх застряглими у "совку" худруками і живими динозаврами у вигляді "народних артистів всіх часів і народів", про існування яких не здогадується ані час в якому вони живуть, ані народ якому вони "служать".

Подальше життя не було більш творчим і натхненним. Скоріше суворим і жорстоким. Без жалю і сантиментів. За двісті доларів в місяць я працював одночасно сценаристом і режисером на одному телевізійному шоу. Через рік роботи на телебаченні вже купив собі гарну машину, а через три знявся в одній з найдорожчих рекламних кампаній прального порошку участь в якій мені згадують і понині. "Ви ще не в білому? Тоді ми йдемо до вас!" Багато хто з колишніх театральних друзів кепкував: "Антоша, оце слава!" Ну, слава - не слава, але на зароблені гроші я купив собі велику чотирьохкімнатну квартиру в центрі міста, побудував заміський будинок., а ще придбав на Подолі офіс для концертного бюро Антіна Мухарського, яке обслуговувало до півсотні корпоративних свят на рік. І коли мене питали: чи не сумую я за театром, лише сміявся: "За тим театром який я покинув аніскілечки..."

Зараз би міг встругнути пару абзаців про Рєзніковича і театр російської драми, але принципово не буду. Декілька років тому дав собі обіцянку: "про колег або добре або ніяк". (Кому ж вже занадто кортить, прочитайте мій автобіографічний роман "ДОБА"). В кіно ж не знімався з 2006 року. Якось прямо на знімальному майданчику побилися з одним російським артистом, який почав розповідати мені про те що: "Вы сошли с ума! Украина без России — ничто. Майдан устроили американцы... Да и вообще Украина — несостоявшаяся страна, а ваш язык — исковерканый галицаями вариант малороссийского наречия". З тих пір в кінематографічній тусовці на мені поставили клеймо "проблемний", бо дійсно для мене було великою проблемою стримати себе у емоціях та різких висловлюваннях на адресу наших доморощених холуїв (байдуже: режисерів, продюсерів чи помічників костюмерів), які стелилися під "масковскіх звьозд" відверто зневажаючи українських акторів, яким перепадали крихти з барського столу у вигляді другорядних або епізодичних ролей.

Заробивши доволі грошей і абсолютно влаштувавши побут і свій і свого великого сімейства, я почав перекидати вільні кошти у підтримку митців та художників, створивши незалежну арт-галерею що уславилась проектами "ЖЛОБ-АРТ", "Сільський гламур" "Українська мультиплікація — все що залишилося". Створив Союз Вольних Художників, а згодом і мистецьку платформу "Український культурний фронт". Ну і, звичайно, відкрив для себе творчість незрівнянного співочого професора антропології Ореста Лютого, який і напророкував нам революцію з війною!

Все що було нажите за "жирних часів" - спустилося на революційно-мистецьку творчість. Диски, книжки, мистецькі альбоми, благодійні виступи в АТО і госпіталях. Бюро, за відсутністю попиту на розважальні послуги закрито. Офіс продано і конвертовано в документальний фільм "Майдан. Мистецтво спротиву". Родина через геополітичні та ідеологічні розбіжності в поглядах розпалася. Колишня дружина лютує: "Он сошел с ума, стал национал-фашистом. В нєго всєлілся бєс!" На телебачення через скандальну репутацію не беруть. Питання: "Чим заробляти на життя, утримання п"ятьох дітей, підтримку батьків похилого віку?" дедалі актуалізується. На початку 2016 року я наважуюся на цей крок - йду і стаю на облік в одній поважній агенції, чітко подаючи тусовці сигнал: "знову виставляю себе на продаж в якості актора". Як молодий відвідую кастинги, знайомлюся з режисерами та продюсерами, переступаючи через своє "зоряне минуле", гординю і пиху белькочу на кінопробах у вічко вімкненої камери "Мене звати Антін Мухарський. Мені сорок сім років. Зріст метр сімдесят вісім, вага сімдесят шість кілограмів, розмір одягу L, взуття сорок два, об"єм голови шістдесят.." Для когось дивно, дико, незрозуміло.... "Тебе мають знати....", "Тебе мають пам"ятати....." Ні, друзі! Заявляю це з абсолютним знанням справи: КОЛИШНІ ЗАСЛУГИ В РЕАЛЬНОМУ ЖИТТІ НЕ ЗАРАХОВУЮТЬСЯ. "Ну так, пам"ятаємо.... Навіть читали ваші книжки, а Орест Лютий то ваапщє мега-крутяк! Але нам потрібний герой на головну роль аферистичного пройдисвіта в стосерійному серіалі. Робочий день - дванадцять годин. Текст треба вчити з листа. Інколи по двадцять сторінок за зміну..." "Двадцять сторінок за зміну!" - хапаєшся ти за голову, а потім згадуєш, що у тебе п"ятеро дітей, борги через активне фінансування антиросійської діяльності, старенькі батьки і ще купа різних забов"язань перед всесвітом. - Добре, вмикайте камеру" Треба щодня, щохвилини доводити що ти професіонал. Що ти — конкурентноспроможний. Що ти — кращий! Кінематографічний світ за роки моєї в ньому відсутності кардинально змінився. Прийшли молоді, люті, завзяті. Вони прагнуть слави, грошей, визнання. А головне — вони розуміють що живуть в Україні і прагнуть знімати українське кіно. Воно буде! Незабаром буде, от побачите.... І серіал буде. Той якісний, природній талановитий та яскравий україномовний серіал про який всі мріють. Поки що продюсери налякані: "Народ звик до російськомовного мила....". Їх можна зрозуміти. Якщо не буде рейтингу - народ плюне і забуде, а вони можуть втратити все — гроші, репутацію, зрештою життя (були вже спроби самогубств на тлі невдалих телевізійних та кінопроектів).

А ще є театральна антреприза! За відсутності "московських гастролерів" звільнилися майданчики, де народ колись радо лишав грубі грошики за халтурні вистави зіграні на "двох стільцях" для провінційного українського бидла, байдуже з Одеси Дніпра чи Києва усілякими російськими заробітчанами. Святе місце порожнім не буває. Впали ціни на оренду залів, гарні українські артисти готові до експериментів, глядач чекає на зустріч з ними — от вам нарешті і сприятлива ситуація до виводу української театральної антрепризи на новий рівень. Пропозиція не примушує себе довго чекати. На початку літа дзвонить молодий, амбіційний, проте вже досвідчений продюсер: "Пане Мухарський, а чи не хочете ви повернутися до акторської професії? Народ втомився від суцільного негативу і вимагає комедій. Знаю ви в свій час блискуче грали Хлєстакова? То може спробуємо? Тим більше що вистава буде йти українською, це наша принципова позиція..." "І це прекрасно! Давайте зустрічатися. Може й дійсно час повертатися на сцену?"

Це я до чого?

26-го і 27-го вересня в приміщенні театру Оперети вистава "Здрастуйте, я ваша тітонька", де ваш покірний слуга грає роль полковника Чеснея. Далі — гастролі Україною.

Сказати чесно, я дуже хвилююся. Але поганий той той актор, що не хвилюється перед прем"єрою. А от наскільки я гарний актор — судити вже вам.

Сподіваюся, до зустрічі!

Щиро ваш - Антін Мухарський.