Блог | "Коли звично стукотить ліфт, я чекаю, що Сергій ось-ось відкриє двері та зайде до квартири… "

"Мужній, чесний та з неосяжною силою волі", - перше, що розповідає, згадуючи про свого загиблого чоловіка, учасника АТО, бійця 24-ої окремої механізованої бригади Сергія Побережника, його дружина Світлана.

Майбутнє подружжя познайомилось один з одним під час навчання в університеті. Сергій був братом однокурсниці Світлани . Якось, він запросив дівчину відсвяткувати День міста. З того часу і зав’язалась їх дружба, що переросла у кохання та у створення сім’ї. Так склалося, що напередодні весілля, чоловікові довелося перенести складну операцію на хребті, тож молода наречена як могла, підтримувала коханого. Згодом, вони вже очікували на донечку. На світ їхня Марина з’явилася наступного після одруження року - малесенька і, як дві краплі води, схожа на Сергія. Сім’я тоді переїхала жити до Хотина, а студент-батько щосуботи приїздив додому - там його чекали найрідніші люди: дружина і донечка. Зараз Світлана дивується, як можна було за стипендію в 27 гривень привозити і памперси, і деякі ліки для малюка, та ще й квиток купити з Чернівців до Хотина. Але ж це був її Сергій, а він завше все прораховував.

Після закінчення навчання Сергій Побережник влаштувався працювати на митницю. Згодом родина переїхала до Чернівців, а донечка пішла до першого класу. "Це була урочиста мить для нас, усвідомлення, що наша дитина переступає поріг школи і ступає на стежинку у цей незвіданий світ науки та нових пригод і вражень", - згадує Світлана. Сергія у той час запросили працювати до Києва, на Бориспільську митницю, а потім, як гарного фахівця, перевели до Департаменту Державної митної служби України.

Вже 2009 у родини народився син, якого назвали Макаром. До Києва, разом з чоловіком, Світлана не поїхала, а Сергій надалі щоп’ятниці приїжджав додому, щоб побути з нею та дітьми, які дуже за ним сумували. А вже згодом, молодий татусь, аби брати безпосередню участь у вихованні своїх діток, без вагань, прийняв рішення знову перевестися на роботу до Чернівців.

"Жодних вихідних ми не проводили вдома, - розповідає Світлана. Щоразу їхали до батьків чи в гори. Я навіть запитувала у чоловіка, коли вже можна буде відпочити від мандрівок. А він жартома відповідав: "На пенсію вийдеш – відпочинеш". За словами жінки, діти любили такі подорожі і вже звикли до них. Тож коли довго нікуди не їздили, то питали, коли буде наступна подорож і збирали наплічники.

З початком Революції Гідності, Сергій Побережник вважав за обов’язок підтримувати людей, що постали проти тодішнього владного режиму. "Сергій дуже переживав, що з його графіком роботи не вийде їхати на київський Майдан, тож вважав можливим побувати там хіба що під час відпустки – на це й налаштовував своїх підлеглих. А щовихідних, ми, разом з дітьми, обов’язково виходили на наш чернівецький майдан", - розповідає дружина загиблого.

А коли почалась війна, Сергій прийняв рішення рушити на Схід, захищати країну. "В Сергія були проблеми зі здоров’ям, тож він міг абсолютно на законних підставах уникнути мобілізації. Однак він сам вирішив йти добровольцем. Він вважав, що це його обов’язок як чоловіка і переживав, що він буде казати синові, коли той запитає, що робив тато, коли була війна", - розповідає Світлана Побережник.

Після злагодження на Яворівському полігоні, Сергій Побережник, у складі 24-ої окремої механізованої бригади ніс службу на Луганщині. Його дружина каже, що чоловік ніколи не казав, якою є там справжня ситуація, тільки заспокоював та казав, що все буде добре. Однак, доля вирішила інакше. На одному з виїздів, при облаштуванні бойової позиції, Сергій Побережник натрапив на "розтяжку". Наступила миттєва смерть.

"Того дня я телефонувала Сергію, однак він був "поза зоною". Я зовсім не хвилювалась і нічого тривожного у думках не було. Згодом, мені зателефонував батько Сергія і розповів про трагедію. Я просто не могла у це повірити", - пригадує Світлана. Жінка змогла повірити тільки тоді, коли побачила свого найдорожчого, найкоханішого на світі Сергійка в домовині. "Це добре, що я побачила його, бо нізащо б не повірила, що поховала саме свого чоловіка, - плаче Світлана. – І я досі чекаю його. Коли звично стукотить ліфт, я чекаю, що чоловік ось-ось відкриє двері та зайде до квартири".

Указом Президента України № 26/2015 від 22 січня 2015 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, високий професіоналізм, вірність військовій присязі", Сергій Побережник нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

Зараз дружина загиблого Світлана та двоє дітей: 7-річний Макар та 12-річна Марина дуже сумують за своїм чоловіком та батьком, якого їм так не вистачає. Держава допомогла родині, виплативши компенсацію та надавши житло, що потребує ремонту. Давайте разом допоможемо родині загиблого в АТО Сергія Побережника влаштувати свій побут.

ПОБЕРЕЖНИК СВІТЛАНА ВАСИЛІВНА SVITLANA POBEREZHNYK 4188370027118721 (Райффайзен банк "Аваль")

ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ?