Блог | "Судова реформа": доступ до правосуддя матимуть не всі

Другий рік в Україні триває судова реформа під пильним керівництвом активістів, експертів по реформам, службовців Мінюсту, іноземних організацій і практично відстороненої судової спільноти.

Першими результатами реформи можна вже назвати повністю знищене правосуддя, фізична відсутність багатьох судів та катастрофічна неукомплектованість ще працюючих судів, введення адвокатської монополії що призведе до недоступності багатьом громадянам і навіть юридичним особам, не говорячи вже про державні підприємства та установи, включаючи навіть Верховну раду України та Президента України захисту та представництву інтересів у суді. Не слід також забувати і щодо вступу в силу норм законодавства про виконавче провадження, якими передбачено авансування роботи виконавців, а у разі відсутності сплати авансу повернення виконавчих документів без виконання.

Українські "законотворці" та реформатори, чи то через незнання, чи то навмисно, вирішили проігнорувати навіть Конституцію України, відповідно до ст. 24 якої, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Однак вищеназваних кроків для обмеження доступу до правосуддя на думку реформаторів мабуть виявилось замало і ще одним кроком стало збільшення судового збору.

Так, 01 вересня 2015 року набули чинності зміни в Закон України "Про судовий збір" (далі – Закон), які були викликані необхідністю збільшення надходжень до державного бюджету, шляхом підвищення відсоткових ставок про що безпосередньо і було зазначено у пояснювальній записці до нього.

Читайте: Судова реформа: 9-відсоткові судді та річна відстрочка конкурсу для неперевірених

Протягом року юристи надавали коментарі щодо проблем, які виникли після набрання чинності змін в Законі. Основним питанням, на яке зверталась увага було те, що положення нової редакції ч.2 ст.4 Закону, в яких відсутні правила про необхідність обліку оспорюваної суми, є несправедливими і непропорційними, оскільки оскаржуючи рішення, наприклад, за мільйонним позовом, відповідач вимушений буде заплатити збір, спираючись на ціну первинного позову, а не розмір суми, з якою відповідач не згоден. На відміну від нової редакції Закону, в старій редакції закону існувала можливість сплачувати судовий збір частково у випадку часткового оскарження рішення суду.

Окрім цього у зв"язку з дуже поверхневим та непрофесійним підходом до внесення змін у законодавство з"явилась ще одна досить суттєва проблема, пов’язана з редакцією Закону, яка набрала чинності 1 вересня 2015 року. Фактично нова редакція Закону обмежує право фізичних осіб на доступ до правосуддя та надає більш вигідніше положення юридичним особам в цивільних справах.

В новій редакції Закону, законодавцем було здійснено розмежування ставок судового збору за подання позовної заяви майнового характеру між фізичними та юридичними особами, яке мало на меті сплату юридичними особами значно більшого розміру судового збору порівняно з фізичними особами. Крім цього було скасовано граничну межу розміру ставок судового збору за подання позовної заяви майнового характеру в цивільних справах, якщо позов подається юридичною особою. Було запропоновано окремо суму сплати судового збору для юридичної особи та окремо суму для фізичної особи – підприємця або для фізичної особи, тобто існує справедливий поділ для захисту більш слабкої сторони.

Начебто дані зміни є справедливими, але реформаторами, які і гадки не мають про практичні аспекти судочинства було збільшено і відсоткову ставку за подання апеляційної скарги на рішення суду з 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми на 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. При цьому, на відміну від ставки за подачу позовної заяви майнового характеру, ставки за подання апеляційної та касаційної скарги не диференціюються залежно від суб'єктів звернення до суду.

На даний час, якщо позовну заяву майнового характеру було подано юридичною особою до фізичної, наприклад, стягнення коштів за кредитним договором, то фізична особа у разі оскарження в апеляційному порядку рішення суду, що було ухвалено на користь юридичної особи, повинна сплатити судовий збір 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. При цьому, ставка за подання позовної заяви майнового характеру для юридичних осіб вища ніж для фізичних осіб та крім цього не має граничної межі.

Тобто, якщо ціна позову, наприклад, складала 1 000 000 грн., що приблизно становить 37 000 дол. США, оскільки більшість кредитних спорів саме по валютним кредитам, то юридична особа за подання такого позову сплатила судовий збір в розмірі 15 000 грн. Фізична особа при поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у разі задоволення позову, навіть оскаржуючи частину задоволених позовних вимог, повинна сплатити 16 500 грн.

У зв’язку з цим при подачі апеляційної чи касаційної скарги фізична особа потрапила в пастку, оскільки захист її права тепер залежить від її майнового становища.

Цікавою є ситуація з того самого питання, але з протилежної сторони, якщо фізична особа звернулась з позовом майнового характеру до юридичної особи, наприклад, стягнення коштів за депозитним договором. Так, якщо ціна позову складала 1 000 000 грн., то фізична особа за подання такого позову сплатила судовий збір в розмірі 6 890 грн., або взагалі не сплачувала відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів". В свою чергу, юридична особа при поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у разі задоволення позову, повинна сплатити лише 7 579 грн.

З наведеного прикладу, можна зробити висновок, що оскарження рішення при однаковій ціні позову є більш доступнішим для юридичних осіб та покладає не аби який майновий тягар на фізичних осіб.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України №2" наголошується на принципі рівності сторін – одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду – який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

На жаль, зміни, які було внесено до Закону України "Про судовий збір", порушують не тільки принципи рівноправності та змагальності сторін, обмежують права людини, в тому числі і на доступність судового захисту, а й ідуть у розріз зі здоровим глуздом.

У разі, якщо ця помилка не буде найближчим часом виправлена, ми зможемо стати свідками повного ігнорування судів та їх рішень і захисту чи доведення своєї правоти поза рамок правового поля, що може призвести навіть до людських жертв. Відсутність доступу до правосуддя фактично ставить під загрозу незалежність і територіальну цілісність України. Хоча може це і є мета всіляких експертів та консультантів з судової реформи.