Блог | Початок кінця Арсенія Яценюка

Колишній керівник держфінінспекції запустив механізм відставки Арсенія Яценюка з посади прем’єр-міністра України. І нині багато хто не знає прізвища цього чоловіка, а в недалекому майбутньому забудуть його взагалі. Так завжди буває з виконавцями чужої волі.

Звичайно, відставка Арсенія Яценюка матиме своє продовження у просторі й часі та може відбутися не обов’язково у зв’язку зі звинуваченнями у корупції, а за більш прозаїчних обставин. Але, як на мене, вона станеться ще за нинішнього президентства Петра Порошенка.

Прем’єр-міністр завжди був слабким ланцюжком у владі, незалежно від того, яку республіку ми мали – президентсько-парламентську чи парламентсько-президентську. Президенти залишалися на місці, а прем’єр-міністри змінювалися. Формально прем’єр-міністр мав би стояти позаду президента і Голови Верховної Ради, але ж амбіції та намір прибрати собі ще більше влади часто-густо виводили прем’єр-міністра на перші ролі у державі.

Згадаймо яскравий приклад протистояння між Ющенком і Тимошенко. Чого б, здавалося, ділити владу? На всіх би вистачило! Але саме владні амбіції завадили цим двом політикам повноцінно розбудовувати Українську державу.

Був конфлікт і між Януковичем та Азаровим. У кожного було своє бачення розв’язання тих чи інших проблем, але гору завжди брали ще радянський принцип підпорядкування підлеглого начальнику та партійна дисципліна.

Тліє конфлікт між Порошенком і Яценюком. Він почався ще з президентських амбіцій Порошенка, хоча, пам’ятаємо, Яценюк теж претендував на булаву. Тріщина у взаєминах розширилася після оголошення результатів виборів до Верховної Ради України. Порошенко зібрав набагато менший "урожай", ніж сподівався. Довелося йти на коаліцію насамперед з Народним фронтом за умови, що Яценюк залишиться прем’єр-міністром.

Думаю, що прем’єр-міністром Порошенко хотів бачити Гройсмана. Але найбільше, що вдалося зробити президентові за наявної розстановки сил, - це працевлаштувати земляка на посаді Голови Верховної Ради України. Цілком очевидно, що саме Гройсман залишається кандидатом номер один на місце прем’єр-міністра у випадку відставки Яценюка.

На жаль, Володимирові Гройсману не вдалося втілити в життя ідею парламентаризму в Україні. Формально Україна знову стала парламентсько-президентською республікою і Гройсман мав би бути основною фігурою в державному будівництві. Але він виявився заручником Порошенка і разом з ним мусить рахуватися з амбіціями Яценюка.

Кажуть, що якщо Яценюк піде з посади прем’єр-міністра, то розвалиться коаліція, а президент змушений буде оголосити дочасні вибори до Верховної Ради України. Але це ще не доконаний факт.

Яценюк може піти з посади прем’єр-міністра і "попросити" народних депутатів від Народного фронту не покидати коаліцію. У Порошенка завжди знайдуться важелі впливу, як у випадку з Коломойським. Звісно, Яценюк – не Коломойський, але все ж.

Другий фактор ризику – це розподіл у ручному режимі коштів від Міжнародного валютного фонду. Якщо Яценюк захоче покерувати сам, Порошенко зробить усе можливе й неможливе, аби змістити його з посади. Але олігархи, навіть якщо вони у різних вагових категоріях, зазвичай уміють домовлятися.

І останнє, але найголовніше. Президентські амбіції Яценюка не вмерли, а глибоко в’їлися в його серце й душу. Прогнозують, що наступного року українська економіка стрімко зростатиме. Дай Боже! На цьому тлі Яценюк на повну потужність розгортатиме свою президентську кампанію. Але навіть якщо життя людей поліпшиться, все одно це не даватиме йому шансів на перемогу. Старі гріхи тягнутимуть за ноги, а нові неодмінно множитимуться.

Ми стали свідками початку кінця Арсенія Яценюка – і як прем’єр-міністра, і як політика. Можливо, у нього ще буде натяк на реінкарнацію, як зараз у випадку з Тимошенко, але це мені нагадує старий анекдот. Лікар питає у вдови, чи пітнів її чоловік перед смертю. Коли та ствердно кивнула головою, він сказав: "А, то добре, то добре".

Пітнійте, пані та панове! Ви вже давно політичні трупи…