Блог | Хто і чому псує репутацію України у світі?

Мабуть ніхто не буде заперечувати того, що є держави, яких можна назвати особливо дружніми до України: Грузія, Литва і Польща, Канада і США. Безумовно, нам симпатизують та сприяють і багато інших держав.

Стосовно Грузії можна наводити і аналізувати історію відносин наших народів. Відразу варто наголосити, що вона позитивна і однозначно підтверджує, що грузини з симпатією ставляться до України. Зокрема, серед іншого, не можна не відзначити того, що грузин чи не найбільше з іноземців, які тепер воюють за Україну у війні з РФ і там, на жаль, відають свої життя, пише Богдан Соколовський для lb.ua.

Вже давно високу повагу до нас демонструють литовці. Марно шукати в історії щонайменше кількох останніх століть якихось негараздів чи сумнівних моментів між нами і ними – їх нема. Досить хоча б згадати, що до Другої світової війни довгий час українські студенти були чи не найбільшою іноземною спільнотою в литовських університетах тощо.

Складною є історія взаємостосунків між українцями і поляками. Однак, якщо дуже уважно аналізувати наші взаємовідносини, то однозначно можна прийти до позитивних висновків і навіть прикладу того як дружно можуть співіснувати наші народи, якщо не втручається третя сторона з ворожими цілями. Тому щонайменше дивно виглядають недавнє рішення польського парламенту щодо волинської трагедії 1943-го року і недавнє спалення українського прапора на Марші незалежності, які дуже подібні на спецоперації третьої зацікавленої сторони.

Україну з Канадою і США поєднує здебільшого історія еміграції українців і теперішня в основному, наразі моральна підтримка у згаданій визвольній війні.

Сьогодні, звичайно, перед цими націями стосовно України стоять різні основні завдання: грузини допомагають Україні відійти від СРСР, оскільки їм, у такому разі, легше буде зробити те саме. Литовці і поляки, по-перше, лобують наші інтереси в ЄС, по-друге, лобують наші інтереси у світі, зокрема - у контексті визволення від російської агресії. Потенціал сприяння США і Канадою ще далеко не вичерпаний.

Отже, вивчаючи, а тим більше - залучаючи досвід згаданих країн, спочатку треба глибоко вивчити успіхи і проблеми у тому чи іншому питанні, а також оцінку цих здобутків та їх ініціаторів суспільствами згаданих країн. Зокрема, доцільно з’ясувати коли і як там, у Грузії, Литві, Польщі, Канаді чи США застосовувався український досвід, а тим більше – фахівці. Нам це важливо знати, адже тепер, в часи глобалізації, є тенденція використовувати іноземців для вирішення тих чи інших національних питань.

Україна, у цьому контексті, приречена залучати іноземний досвід. Однак, вельми пікантним є питання залучення іноземних фахівців. Якщо мова йде про радників – питань нема. Якщо ж йдеться про осіб, які уповноважені приймати рішення – є питання. Тут треба би враховувати те, як відреагують суспільства: і тої держави, звідки залучається фахівець; і наше. Адже, в будь-якому разі (успіху чи неуспіху) можуть виникнути додаткові непорозуміння: в разі успіху іноземця у нас, його нація де-факто вважатиме, що без них ми не спроможні; в разі ж неуспіху іноземця, наше суспільство, серед іншого, виявить незадоволення щодо нації, яка його "делегувала". Отже, у будь-якому випадку з’являються додаткові напруженості між націями.

Мабуть і з огляду на згадані наслідки ні грузини, ні литовці, ні поляки, ні канадці, ні США, ані більшість нині розвинутих країн не залучали українців, ані інших іноземних фахівців аби покерувати їх державами чи галузями. Хоч кожна із згаданих держав переживала кризи або ж складні перехідні періоди – як тепер Україна. Наприклад: не було фахівців з України або ж, скажімо, з Німеччини, які б керували Польщею чи її галузями у період її виходу з комуністичного табору або інтеграції в НАТО чи в ЄС.

Нема жодного сумніву в тому, що залучення іноземців до управління Україною чи нашими галузями в якості тих, хто приймає рішення (не радниками!), здійснено з найкращих мотивів: в короткий час добитися успіхів. Так само нема сумнівів у щирості намірів запрошених. Але, треба відверто визнати, що все це не сприяє підвищенню нашого авторитету ні за кордоном, ані в очах нашої нації – завжди частина суспільств, які це інтерпретують як нездатність українців керувати своєю державою.

Отже, ті, хто залучає до керівництва нашою державою або окремими галузями людей, які не формувалися в українських умовах, а відтак – об’єктивно не можуть відчувати всі тонкощі нашої нації, оцінює особисті якості, причетний до їх відставки тощо, або не аналізували наслідків, або їх це не хвилює, або свідомо вбивають клин між дружніми націями, або ж ще щось негативне. У будь-якому разі, такі люди не сприяють утвердженню високої репутації у світі української нації, а значить заслуговують щонайменше негативної політичної оцінки.

Слава Україні!